57. Проблема майбутнього в філософії

Проблема майбутнього стає однією з важливих і актуальних у сучасній філософії. Тому й однією з основних функцій філософії є прогностична, сенс і призначення якої – передбачення майбутнього.

Передбаченння – це відносне знання про майбутнє, тобто про те, чого ще немає в дійсності, але що потенційно перебуває зараз у вигляді обєктивних і субєктивних передумов можливого перебігу розвитку подій.

Аспекти:

1)Онтологічний – передб. можливе завдяки самій стуі буття – його обєктивних законів, причинно-наслідкових звязків. За законами діалектики механізм розвитку кожного якісного стрибка залишається незмінним, а тому майбутнє можна передбачити.

2)Гносеологічний – можливість нескінченного пізнгання, а прогнозування – різновид пізнання, тому передбачення по суті можливе.

3)Логічний – закони логіки завжди залишаються незмінними – як нині, так і в майбітньому.

4)Нейрофізіологічний – заснований на здатності свідомості та мозку до попереджувального мислення.

5)Соціальний – передбачає що суспільство, спираючись на власний досвід, моделює майбутнє.

58.Проблеми взаємодії суспільства і природи в філософії

Всебічна оцінка глобальних проблем сучасності та теоретичне обгрунтування заходів, необхідних для підтримки природи в здоровому стані – одне з головних завдань соціальної філософії, що спирається на теорію взаємодії природи і сусп.

Суспільство – це сукупність форм організації життя та діяльності людей, цілісна система спільного життя індивідів.

Головними складовими сусп є: 1)антропосфера – сфера життя людей як біологінчих організмів; 2)соціосфера – сфера складних відносин між людьми; 3)біотехносфера – галузь поширеного технічного впливу людини й люд цивілізації.

Природа – 1) використовується для позначення походження предмета, його першопричини, сутності; 2)використовується для позначення форм існування матеріального світу, на рпотивагу духовним явищам і феноменам культури й цивілізації;3) обєкт дослідження природознавства.

Складники природи: літосфера-верхня частина твердої оболонки Землі, атмосфера – газоподібна оболонка Землі, гідросфера – водна, біосфера – сфера існування живих організмів.

Взаємодія людини і природи має певну історію. Сучасна філософія вказує на єдність суспільства і природи. Як у суспільстві, так і в природі існують обєктивні закони, що зумовлюють фундаментальну основі їх єдності.

Первісна людина здійснювала певне одухотворення природи. Вважала себе її частиною. Сама природа як ідеал досконалості містила – Логос етиалон організ життя згідно зі своїми законами, сприймалась як найкраща форма життя.

Християнство вважало природу уособленням матеріального. Матеріальна природа не вічна, мінлива. Середньовіччя – піднесення природи над людиною. Новий час – феномен науки, природа – обєкт наукових досліджень. Необхідність підкорення природи, панування над нею, завдяки використанню наукових знань.

Сучасний світ – природа як універсальне середовище існування людини вимагає відповідного ставлення до неї, людина – чатсина природи.