96. Теорія відображення в матеріалістичній філософії.

Відображення проявляється в якісно різних формах. Кожна з них обумовлюється ступенем організації і розвитку матерії, визначається її внутрішнім змістом. Виходить, що відображальні процеси удосконалюються і ускладнюються з розвитком матерії і, треба думати, залежать від ускладнення типу взаємодії між складовими структурними елементами матеріальних систем. У зв'язку з цим можна виділити кілька рівнів розвитку властивості відображення, де кожний наступний рівень є складнішим за попередній.

До основних типів відображення сучасна наука відносить: 1) неорганічне відображення — пов'язане з механічними, фізичними, хімічними змінами тіл; 2) органічне відображення — має місце в живій природі (подразливість, чутливість, психіка); 3) соціальне відображення — рівень існування людської свідомості.

За усіх розрізнень, притаманних даним типам відображення, вони мають загальні властивості, які виявляються таким чином:

1) будь-який тип відображення є результатом впливу одного об'єкта на інший;

2) у об'єкті, який був підданий дії, залишається слід, який відтворює особливості структури діючого об'єкта;

3) цей слід впливає на подальше функціонування та розвиток об'єкта.

Згідно з матеріалістичною гноселогією джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) об'єктивна реальність. Пізнання цієї реальності - це процес творчого відображення її в свідомості людини. Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. Знання за своєю природою - це результат відображення, суб'єктивний образ об'єктивного світу. Проте є принципова різниця в розумінні процесу пізнання як відображення дійсності домарксистським матеріалізмом та сучасною матеріалістичною теорією пізнання. Тривалий час матеріалістична філософія процес пізнання розглядала ізольовано від суспільно-історичної практики людства, виключно як пасивний споглядальний процес, у якому суб'єктом був окремий абстрактний індивід з вічними і незмінними пізнавальними здібностями, заданими йому природою, а об'єктом - така ж вічна і незмінна в своїх закономірностях природа.

97. Найважливіші різновиди практики

Щодо практики, то вона свій об'єкт і об'єкт пізнання не творить "з нічого" чи з якоїсь "не-визначеної матерії", а лише змінює існуючі предмети, притому "погоджуючи" це з їх об'єктивними властивостями та закономірностями .

Практика (грецьке – діяння, активність) є матеріальна, чуттєво – предметна цілеспрямована діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та соціальних об’єктів і становить всезагальну основу, рушійну силу людського суспільства і пізнання.

Під практикою розуміють не тільки і не стільки діяльність окремої людини, скільки спільну діяльність, досвід всього людства в його історичному розвитку.

Практика – специфічний людський спосіб буття, що має суспільний характер. Вона є матеріальною основою, що забезпечує зв’язок часів (минулого, сучасного, майбутнього) людства, спадкоємність культурного досвіду поколінь.

Найхарактерніша особливість практики – здатність виражати всезагальність людського способу буття, таку всезагальність, яка втілюючись в конкретних діях, конкретних індивідів, і суспільних властивостях створюваних ним предметів та ситуацій, і має водночас статус безпосередньої дійсності. Всезагальність та безпосередність – ті властивості практики, діалектична взаємодія яких забезпечує її постійний динамізм та рухливість.