12.Місце Івана Мазепи в українській культурі

У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної військової скарбниці і власні кошти, справедливо вважаючи, що тільки так Україна зможе зрівнятися з європейськими державами під його наглядом і керівництвом споруджувалося 12 храмів, було відновлено старовинні храми княжої доби. Займався друкарською справою, Видання тих часів були одними з кращих в Україні. Протягом довгого часу ідеологи намагалися викреслити його ім'я з історичної пам'яті народу. Його називали злочинцем, христопродавцем, виголошували прокльони у всіх церквах на території Російської імперії. Проклинали Мазепу за те, за що вихваляли Хмельницького, - за повстання проти іноземного панування. Ставлення Петра I до Мазепи як до зрадника поширювалося і на історичну науку, що аж ніяк не сприяло визначенню справжнього місця цього гетьмана в історії України. Сучасні ж історики. даючи оцінку діяльності Мазепи, насамперед беруть до уваги його внесок у зміцнення української державності в умовах неухильного наступу на неї з боку російського царизму. І хоч ідея другої Хмельниччини за гетьманства Мазепи не була втілена в життя, тим не менш вдалося підняти українське господарство і культуру, а отже, зберегти ці важливі чинники державної та національної самобутності, досягти певної стабілізації суспільства. Прагнення Мазепи створити власну еліту, його політика в галузі культури та освіти переслідували далекосяжну мету й забезпечили навіть після його поразки ще майже 80-річне існування гетьманської держави, вплинули на весь подальший розвиток українського народу та його государственніческік традицій, на формування національної культури.

20. Бароко у творчому доробку українських зодчих

Архітектура та скульптура козацько-гетьманської доби В архітектурі України стиль бароко поширюється з другої половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набувши яскраво виражених національних рис. Поряд із храмовою архітектурою зводяться цивільні будівлі: міські ратуші, колегіуми, житлові споруди й резиденції світської та духовної знаті. За стильовими особливостями українське зодчество того періоду можна поділити на дві архітектурні школи: західну (Львівщина, Рівненщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина) і східну (Київщина, Чернігівщина, Полтавщина та Слобожанщина). Для барокових будівель України характерні риси європейського бароко: урочистість, пишна декоративність, динамічність композицій, світлотіньові й кольорові ефекти. Проте українська барокова архітектура на відміну від переважно декоративного західноєвропейського стилю більш конструктивістична, із поміркованою декоративністю й спокійнішими формами.Прикладами бароко є Іллінський монастир у Чернігові, Києво-Печерська лавра, Софіївський, Братський, Микільський монастирі в Києві. Своєрідні риси стилю в Україні у світовій культурі отримали назву українського або козацького бароко. Інтенсивне будівництво проводилося за часів Івана Мазепи, тому цей стиль ще називають «мазепинське бароко». Протягом 2 половини 17-18ст у стилі українського бароко перебудовано всі шедеври давньоруської архітектури. У 1764р на замовлення кошового отамана Калнишевського побудовано церкву Святої Покрови. Найбільшою святинею Запорожжя, духовним і культурним центром цього цього краю вважався Самарський Пустинно-Миколаївський монастир. Перлиною козацької барокової архітектури є Троїцький собор у Новомосковську, побудований у 1773-1779рр. Чудовим пам'ятником житлової української архітектури кінця XVII ст., відмінно зберегли свої початкові форми, є будинок Якова Лизогуба в Чернігові - великий, одноповерховий, перекритий високим двосхилим дахом. До громадських будівель того часу відноситься Чернігівський колегіум, побудований в 1700-1702 рр.. Великий двоповерховий будинок колегіуму стоїть поруч з головними спорудами Чернігівського кремля і входить до його ансамблю. До будівлям цивільної архітектури другої половини XVII-початку XVIII ст. можна віднести численні трапезні палати в православних монастирях. В монументальному архітектурі Києва, Лівобережжя України в умовах підйому національної самосвідомості українського народу яскраво проявилися риси українського бароко. Це знайшло вираження в типах, конструктивних особливостях, декорі. Але головна особливість стилю-це новаторські і разом з тим традиційні композиційні прийоми з гармонією і відчуттям пропорцій, розкриттям внутрішнього простору, органічно поєднаного з зовнішніми формами. У XVIII ст. в архітектурі західних областей України істотних змін не відбулося. В українській архітектурі протягом XVII— XVIII ст. відігравало велику роль і народне дерев'яне зодчество. Кам'яне будівництво було елементом елітарної культури і здійснювалось у великих містах та монастирях на кошти знаті, а храми у провінцій­них містечках і селах зводились із дерева, на пожертви громади. Дерев'яна українська архітектура того часу надзвичайно виразна і самобутня, їй властива велика різноманітність форм: храми Закарпаття увінчані стрункими дзвіницями, церкви Волині при­земкуваті й затишні, а безкупольні буковинські — дуже подібні до житлової архітектури селянства.