9. Початок книгодрукування в Україні…

У XV ст. в Україні розквітає книгодрукування. Засновником українського друкарства став Святополк Фіоль, який у 1491 р. видав дві книжки слов'янською мовою для потреб українців. Працю Фіоля продовжив Франциск Скорина, який на початку XVI ст. в Празі видрукував двадцять три книжки в перекладі на тодішню українсько-білоруську. У другій половині XVI ст. друкарні виникають по всіх українських землях — у Львові, Острозі, Перемишлі, Луцьку, Житомирі, Чернігові, Почаєві та інших містах. Найбільшою українською книговидавничою установою в той час була друкарня Києво-Печерської лаври, яка за перші п'ятнадцять років свого існування надрукувала сорок книжок, з-поміж яких значну частину становили монументальні видання на тисячу п'ятсот сторінок. Першу друкарню, що вживала українського письма, заснував у Кракові німець Швайпольт Фіоль. В 1577 році К. Острозький заснував друкарню в Острозі. Історія друкарства України тісно пов'язана з життям диякона Івана Федоровича, москвина за походженням, який разом з українцем Петром Мстиславцем почав друкувати книги в Москві. Існували також «мандрівні» друкарні, які належали приватним особам, що перевозили їх з місця на місце.

Перше місце серед літературних творів ХУ-ХУІ ст. належить творам церковним. Головне місце в літературі богословського характеру має полеміка, яка розпалилася після Берестейської унії. Збоку католиків виступив першим Петро Скарга, який вже на початку 1597 року видав польською та руською мовами анонімову книжку «Описаніе і оборона собору руського Берестейського», Доводячи правосильність собору, Скарга настоював, що світські люди не мають права голосу в питанні унії. У відповідь на це православні видали акти Берестейського Собору з докладним, спокійним викладом його історії в протоколах і документах. Книжка вийшла без підпису під назвою «Ектезис». Метою її було довести канонічність Православного Собору.

Перші ж відомі «думи» датуються початком XVI ст. Так називали епічні пісні, що оспівували історичні події, хоч часто сюжетом їх були місцеві події, наприклад — смерть братів Струсів, галицьких шляхтичів, забитих у битві з волохами в 1506 р. Сюжетом дум були часто татарські напади, полон, страждання бранців в неволі. Більша частина дум дійшла до нас у переробленому в ХVII-ХVIII ст. вигляді, і тому тяжко судити про їх первісний зміст.

7. Розвиток освіти…Утворення братських шкіл…

Братські школи – це українські національні навчальні заклади в XVI – XVIII ст. Їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ’я. До школи приймались діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога. А сироти були під повною опікою братства, яке вимагало від учителів своєї школи однакового ставлення до всіх учнів. Перше братство у Львові в 1449 році, а потім і в інших містах і селах України. Братства об’єднували ремісників, селян, запорізьких козаків, купців і навіть українських магнатів. Братства створювалися для боротьби проти польської шляхти та уніатів, а також проти необмеженої влади церковних феодалів. У своїй боротьбі братства широко використовували школи, друкарні і молодіжні організації – «Младенческие братства». Діяльність братства мала такі напрямки: охорона благочестя та порядку, благоустрій братства і боротьба за національну самостійність, охорона православ’я. Останній напрямок діяльності братства не вказувався у статутах із цілком зрозумілих причин. Можливо, це дало привід багатьом дослідникам розглядати братства як мирні організації. Але відомо, що кожен, хто вступав до братства, складав присягу стояти за православну віру «до останньої краплі крові», «до останнього подиху». Братські школи були двох типів: елементарного та підвищеного. Предмети у цих школах викладалися рідною мовою, вивчалася антична література, філософія, розвивалися розумові здібності учнів, певною мірою — демократизація. Відомо, що шкільна кімната розміщувалась у братському будинку. Вчителя, який виконував обов'язки дяка та писаря, обирали на загальних зборах братства. Платню він отримував з прибутків церкви, а також із коштів, що платили батьки за навчання дітей. За добру роботу вчитель міг отримати «святкові» — 5,5 гроша. У школах запроваджувались елементи класно урочної системи навчання, а також різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко практикувалось повторення. За порядком у школі виділені на кожний тиждень чергові учні. В школі часто бували батьки учнів, які допомагали вчителям доглядати за поведінкою дітей. Віддаючи дітей до школи, батьки підписували з ректором школи договір, в якому зазначалися обов’язки школи і батьків. О 9-й ранку розпочиналися заняття влітку, а взимку вчитель сам визначав час початку навчання. Учень займав місце в класі, яке визначалося результатами його успіхів. Якщо хтось із учнів не заявлявся на урок — учитель посилав когось із вихованців з'ясувати причину. Навчальний день починався з молитви, а потім школярі відповідали домашнє завдання і перевірялися виконані вдома письмові роботи. Після цього вчитель пояснював новий матеріал і видавав учням завдання, щоб вони переписали їх вдома. Становище учня в школі залежало не від матеріального стану батьків, а від його особистого успіху у навчанні та поведінці.