Висновки
Якою прикрою не була б історія нашого спільного з росіянами понад 330-річного існування в царській і радянській імперії, скільки невинних жертв не поглинула б тоталітарна машина, яких кривд і принижень не зазнав би за ці роки український народ і якими огидними відголосками не відбивалося б усе це у нашому теперішньому бутті, і росіяни, і українці мусять знайти в собі сили залишити для істориків оцінку всіх цих подій, знайти шляхи до взаємопорозуміння, взаємопрощення і подальшого добросусідського співіснування. Досягти цього можна лише засобами глибокої психологічної перебудови обох держав, цілеспрямованої наполегливої ідеологічной роботи на рівні державних структур, освітньої і просвітницької роботи, відродження гуманістичної християнської моралі. Для цього маємо щиро й відверто визначити найгостріші питання в наших міждержавних стосунках і докласти максимум зусиль до їхнього чимнайшвидшого вирішення.
Передовсім, в обох державах слід творити таку політичну атмосферу, в якій будь-які прояви реваншизму, пропаганда збройного повернення до складу Російської Федерації чи конфедеративної держави або нового союзу колишніх республік – теперішніх суверенних держав, екстремістських заяв про денонсацію Біловезької угоди, формування на старих більшовицьких засадах нового радянського, слов’янського чи подібних за суттю народів тощо мають піддаватися громадському та офіційному осудові. На сучасному етапі розвитку посткомуністичних демократичних Росії та України державні органи влади зобовязані відмежовуватися від реваншистських заяв ультрарадикальних шовіністичних партій і громадських організацій, комуно-соціалістичних груп та фракцій у парламентах обох держав і т. п…
Біловезька угода – юридичний документ міждержавного і міжнародного значення, легітимність якого не підлягає сумніву. Підтвердженням цього є визнання суверенітету України та Росії майже всіма державами. І будь-які односторонні її денонсації не мають і не матимуть жодних юридичних наслідків для іншої сторони. Відносини між нашими державами мають грунтуватися на міжнародних принципах прав людини, нації і народу, за міжнародними нормативами, визначеними Статутом Організації Об’єднаних Націй, Гельсінським заключним актом, Міжнародною хартією прав людини, документами ОБСЄ тощо. І українцям, і росіянам з великодержавницьким комуно-більшовицьким укладом мислення пора усвідомити, що розпад СРСР – це об’єктивний, глибоко закономірний і незворотний історичний й суспільно-політичний процес, тому весь інтелект, політичні, мілітарні й економічні сили наших держав треба спрямовувати не на гальмування чи повернення назад цього процесу, а на розумне його використання для розбудови національних культур, економік, охорони довкілля, охорони здоров’я, для поліпшення умов життя й праці, соціального захисту й добробуту своїх громадян. Усякого роду денонсації, прокомуністичні й проімперські демонстрації – це ознаки глибокої здеформованості під впливом брехливої більшовицької пропаганди людської психіки, тоталітарної ментальності, інтелектуальної убогості й політичного примітивізму. Пора б перестати виставляти себе в ролі унтерменшів перед очима цивілізованого світу…