1.2. Посадова інструкція для редакційної групи: верстка випуску новин на прикладі каналу стб

Засоби масової інформації не можуть нав’язати своїй аудиторії конкретної точки зору, проте вони здатні примусити аудиторію вважати одні проблеми більш важливими й суттєвими, інші – менш. Порядок розташування сюжетів у програмі за ступенем значущості настановлює їхню ієрархію в уявленнях аудиторії, тобто ранжує події у свідомості реципієнтів.

Терміном «верстка» зазвичай описують, яким чином мас-медіа встановлюють порядок важливості тих чи інших тем і подій, розташовуючи їх у програмах новин [26, с. 11]. Верстка позначає контекст, в якому відбувається передача повідомлення, встановлює термінологію, за допомогою якої згадують про подію, і обмежує рівень обговорення події. Телевізійна верстка досить експансійна щодо аудиторії, ніж, наприклад, газетна, коли читач може проіґнорувати редакційне бачення важливості подій і почати з маленької замітки про спорт на останній сторінці. У програмі новин верстка – лінійна, одна тема змінює іншу, й уникнути її неможливо іншим способом, як вимкнути телевізор.

У практиці теленовин верстка – це попередній ескіз майбутньої інформаційної програми, за яким починає працювати випускова група та журналісти. На кожному каналі таких груп кілька – це виробничо-творчі підрозділи редакції новин, які збирають, опрацьовують і видають в ефір матеріали (традиційно поділ на випускові групи відбувається залежно від блоку мовлення – ранкова, денна, вечірня, нічна). Верстку зазвичай покладено на випускового редактора, який структурує випуск, тобто розташовує в певній послідовності екранні повідомлення, відібрані спільно з головним редактором, ведучим, редактором відділу регіонів, міжнародним редактором, провідними кореспондентами (іноді – з режисером). До поняття верстки входить не тільки композиційне структурування – добір і розташування матеріалів, а й вибір ключів подання для кожного матеріалу, визначення форми подачі, візуальне оформлення (саме слово «верстка» запозичене з практики преси, але на телебаченні це значно складніший виробничо-творчий процес). Традиційно верстку телепрограм поділяють на змістову (одиниця виміру – подія і її значущість, тому нормативним також важається термін «подієва верстка») та блокову (її інструменти – блок, рубрика, серія) [27, с. 63-65].

Блокову верстку формують за тематичною або територіальною ознакою: політика, економіка, наука, культура, спорт, погода, міжнародні, регіональні новини. Рубрика – це загальна назва для повідомлень однієї тематичної спрямованості, розрахованих на спільну аудиторію. Серія сюжетів привертає увагу до подій, які розвиваються протягом кількох днів, або розповідають про події, які за своєю проблемністю або значущістю виходять за межі одного інформаційного сюжету, та спеціальні репортажі – глибокий журналістський матеріал, який має єдине місце дії (свою присутність журналіст має зафіксувати в кадрі), вибудуваний драматургічно, містить проблему, має героя (чи героїв) і триваліший у часі (Дод. 1).

До інструментів верстки також слід віднести ексклюзиви (повідомлення з місця події, часто конфіденційне), сенсації (події, що трапляються вперше або неочікувано), елементи візуалізації (діаграми, графіки, таблиці, портрети, карти), внутріпрограмні анонси (зазвичай стосуються особливо цікавих або ексклюзивних сюжетів).

Редакція програми телевізійних новин на будь-якому телеканалі – це насамперед трудовий колектив, однак вона відрізняється від інших трудових колективів метою і завданням та фахом членів цього колективу. Ця редакційна група створює програму телевізійних новин, задовольняючи таким чином інформаційні потреби аудиторії. Тому це виробничий колектив, у якому працюють як журналісти (репортери, ведучі, редактори), так і адміністративні (продюсери, адміністратори) й технічні працівники (відеоінженери, водії, охоронці). Однак найважливіше, що в редакції теленовин до творчих працівників належать не лише журналісти, а й телеоператори та режисери. Таким чином, це виробничо-творчий колектив, який продукує певну суму знань, відомостей, представлених у певній формі – телевізійній програмі новин.

Структуру редакції теленовин схематично зображено в праці В. Федорів «Випуск теленовин: головні інструменти верстки» [39, с. 514]. Така ж схема існує й на телеканалі СТБ:

Головний редактор

Заступник головного редактора

Старший репортер

Редактор відділу регіонів

Голов-ний режисер

Випуско-ва група редакторів

Продюсер (відділу вироб-ництва)

Аналіти-чний відділ

Оператори водії, технічні працівник-ки

Репорте-ри

Асистент, репорте-ри

Дизайнер, режисери, відео-інженери, звуко-режисери

Архів

Зазвичай зміна, яка працює над випуском телевізійних новин в Україні, складається із головного редактора (або шеф-редактора), випускового редактора (або редактора дня), редакторів за напрямами: регіонального, міжнародного, внутрішньої політики, аналітика, літературного редактора. Головний редактор відповідає за дотримання інформаційної політики каналу та політичної лінії в програмі. Випусковий редактор формує зміст випуску, хоча активну участь у цьому може брати і ведучий, також ведучий пише студійні тексти (на основі повідомлень інформаційних агентств і кореспондентів). Рішення як про перспективні пріоритетні теми, так і про знімання наступного дня ухвалюють на вечірніх летючках. Виробничий графік знімань складає адміністратор (координатор), він же акредитує знімальні групи, розподіляє операторів, транспорт тощо. Кореспондент може дізнатися про знімання одним з останніх (увечері, напередодні виїзду), а може запропонувати «свою» тему і замовити на визначений час камеру і транспорт. Редактори відділу регіонів підтримують зв’язок із регіональними кореспондентами, і часто ще ввечері замовляють матеріали на наступний день. Відділ міжнародних кореспондентів в ідеалі мав би керувати роботою журналістів, акредитованих за кордоном, але в українських телекомпаніях, які мають небагато таких кореспондентів, вони переважно використовують інформацію міжнародних агентств (зокрема, «Рейтерс») і допомагають передати матеріали своїм колегам, що працюють у закордонних відрядженнях (на жаль, у деяких українських телекомпаніях закордонне відрядження сприймають як своєрідну нагороду, тим часом це передовсім напружена робота, висока відповідальність та визнання особливої фаховості журналіста, і одночасно перевірка на профпридатність).

Структуру основного випуску теленовин розглянемо на прикладі телеканалу СТБ програми «Вікна». Випуск о 22.00 готує постійна група людей: головний редактор, випусковий редактор, ведучий, літературний редактор, редактор відділу регіонів, міжнародний редактор, режисерська група. Структура основного випуску «Вікон» (послідовність упливів): головний редактор, випусковий редактор → ведучий, літературний редактор, редактор відділу регіонів, міжнародний редактор, режисер, асистент режисера, звукорежисер.

Верстку програми визначають головний редактор, випусковий редактор і ведучий. Більшість підводок до сюжетів, а також програмні анонси пише ведучий (частково – випусковий редактор і головний редактор). Випусковий редактор керує журналістами, визначає, хто яку тему готуватиме, стежить за повідомленнями інформагенств, готує титри до сюжетів, формує ефірну течку, підраховує хронометраж кожного з елементів випуску і цілої програми. Редактори (міжнародний і регіональний) пишуть тексти, редагують сюжети власкорів, монтують або перемонтовують сюжети (зокрема, скорочують), відстежують повідомлення інформагенств за своїм напрямом. Редактор відділу регіонів замовляє сюжети з місць, тобто часто виконує й технічні функції.

З основних елементів програми слід виокремити анонс, шапку, привітання, пряме відеоввімкнення, пряме телефонне ввімкнення, усне повідомлення ведучого, сюжет (у цьому випуску – переважно репортажі), синхрон, відеоповідомлення ведучого, відеоповідомлення на карті (портреті, іншому графічному матеріалі), прощання, фінальну шапку. Обов’язковими елементами програми новин є повідомлення – анонс наступних випусків. Важливо також, щоб випуск починався і закінчувався ведучими в кадрі, тоді в глядача складається враження завершеності програми.

Загалом у програмі теленовин варто активно використовувати полісемантичність «мови» телебачення: великий план ведучого імітує інтимну дистанцію і примушує глядача відчувати особистий контакт із ведучим (у термінах соціальних ролей – ведучий тут виступає близьким персонажем, «господарем» програми), діалог між ведучим і гостем, ведучим і репортером на місці події одразу виокремлює тему в сприйнятті глядача, інтершуми, графічні елементи, які рятують у випадку, коли немає відеоматеріалу з якоїсь події; музика («шапки», «відбивки»), за якими глядачі впізнають програму.

Успіх програми телевізійних новин полягає в умілому поєднанні подієвої верстки з блоковою, а також і обов'язкова присутність у програмі спецрепортажів. Із вад теленовин в Україні варто виокремити брак ексклюзивної інформації, відсутність «власного погляду» на новину, тривіальність відеоряду, іноді він є вторинним щодо тексту (тобто з журналістським текстом не пов’язаний), багато програм теленовин показують ті самі інтерв’ю, наслідують одна одну, причому навіть не змінюючи кута подачі матеріалу, мають композиційні хиби – бракує стендапів, синхронів і забагато журналістського тексту, задіюють мало експертів. Бракує також глибини висвітлення і незалежних коментарів до великої кількості суспільно важливих тем, тобто теленовини часто демонструють низьку аналітичність.

1.3. Телевізійні новини як спосіб комунікації: ведучий → глядач

У шоу-бізнесі акторами вважають тих, хто має талант. Це поняття поширюється і на тих, хто мовить глядачеві телевізійні новини. На відміну від складної праці репортерів, продюсерів, редакторів та інших обдарованих членів команди новин, репутація телеканалу напряму залежить від манер і поведінки цих небагатьох людей, що перебувають у кадрі. Чудовий ведучий може шалено збільшити рейтинги каналу, тоді як непрофесіонал – суттєво зменшити.

Інформаційні запити суспільства щодня ростуть, але спосіб, як вони задовольняються, відповідає нашій сучасній фастфуд-ері. Уже минули ті часи, коли диктор телебачення в класичному костюмі розповідав новини так, ніби оголошував імена шанованих гостей на урочистому прийомі. Останні роки демонструють безліч спроб телеканалів подавати новини якомога розкутіше і невимушеніше. Адже саме в такий спосіб телеведучий не викличе антипатії в глядачів. Функції ведучого не збігаються з функціями коментатора і оглядача. Екран оголює відсутність доброзичливості, зверхність, а також бажання подобатися аудиторії.

У загальному програмуванні і в новинах стилі ведення різняться. Завдання більшості телепередач – розважати, завжди демонструвати аудиторії дружній вигляд, тоді як у ведучих новин тон мовлення серйозніший і формальніший відповідно до важливості повідомлень випуску.

Попри ці відмінності, обидва варіанти ведення схильні наближатися один до одного. Телевізійні новини поступово тяжіють до персоніфікованішої подачі. Ведучий повинен викликати довіру. Глядачеві доводиться вірити в те, що йому говорять, і він мусить розуміти важливість мовленого. Англійський автор Ендрю Бойд у своєму посібнику «Телерадіожурналістика: техніка новин» [15] подає тлумачення деяких термінів щодо означення стилю ведення новин у різних країнах світу.

Термін «anchorman» (ведучий-зірка) був запроваджений у США відомим журналістом Волтером Кронкайтом. У Великій Британії віддають перевагу таким термінам, як «newsreader», «newscaster», що демонструє деякі відмінності в стилях новин по обидва боки Атлантики, у стилях, які відрізняються й по всьому світові. Британські телевізійні ведучі мають вигляд серйозних, авторитетних фігур, які тримають глядача на достатній відстані і які ніколи не дозволяють своїм емоціям прикрасити повідомлення. Американські ведучі-зірки також серйозні, але по-дружньому налаштовані авторитети, які і ведуть новини, і коментують їх.

Американський термін «anchorman» означає, що його носій має внутрішню силу і авторитетність у поєднанні з досвідом і харизмою, на яких тримається вся телепередача, і яка відповідає сучасним реаліям. Британський «newsreader» і «newscaster» менш персоніфікований. Цей термін сфокусований не на індивідуальності ведучого, а на самих новинах. Тобто авторитет, який знається на новинах і подає їх усім глядачам, котрі сидять перед екранами. У детальнішому значенні персоніфікації термін «newscaster» стоїть на один крок попереду «newsreader», але на кілька кроків позаду «anchorman» [15].

Тип «anchorman» також переважає і на телеканалі СТБ, адже коли ведучий програми «Вікна» Сергій Попов у кадрі – глядач по той бік камери відчуває, що ця компетентна людина не просто начитує текст, а розмовляє з глядачем, переповідає події сьогоднішнього дня, співпереживає з телеглядачами, не переступаючи межі емоційності та товариського вигляду. Ця особистість передусім є журналістом-професіоналом: так чітко і ясно сформулювати, викласти головну думку, факт у підводці, не подати нічого зайвого може лише знавець свої справи. Професіоналізм плюс неймовірна харизма (чар), живий розум і значний досвід ведення новин у прямому ефірі – запорука успіху, і найголовніше – довіри глядачів. Тож ідеальний набір якостей для ведучого новин можна перелічити так: авторитетність, компетентність, здатність ясно висловлюватися, душевність, харизма (чар), гарний тембр голосу, відповідний зовнішній вигляд, професіоналізм.

Компетентність і авторитетність – якості, яких потребує кожен ведучий новин, – залежать в основному від персональних рис. Те, що він знається на тому, про що розповідає, не повинне викликати жодних сумнівів. Компетентність ведучого швидко тане в повітрі, коли в ефірі з’являються елементи вагання, сумнівів. Адже те, як тримається людина в кадрі, безпосередньо пов’язане з рейтингами телепрограми, з відчуттям того, що ведучий промовляє саме до вас, <…> і з прибутками каналу.

Існує твердження, що ведучі новин, як і більшість журналістів, є додатком до новин, які відстежують події протягом дня. Вони покликані «тримати руку на пульсі» подій і розуміти, що їхній досвід без зайвих проблем дозволить їм провести інтерв’ю в прямому ефірі. Наприклад, колишня ведуча телеканалу СТБ програми «Вікна-спорт» Власта Шовковська, ще до роботи в спортивних новинах була авторкою програми «Зворотній бік медалі», що являла яскравий зразок програми портретного жанру. У ній Власті вдавалося етично заторкнути «струни душі» спортсменів, розкриваючи їх крізь призму їхнього спортивного життя, як звичайних людей – зі своїми мріями та переживаннями. Тож маючи значний досвід спілкування в кадрі з відомими спортсмени, особистостями, що вже відбулися, Власта Шовковська потім без зайвих проблем проводила прямі етери з живими ввімкненями, досить упевнено трималася в непередбачуваних, інколи форс-мажорних ситуаціях у кадрі, що є найвищим рівнем професіоналізму ведучого.

Адже професоналізм ґрунтується на «холодній голові», на вмінні без емоцій оцінити ситуацію, на достатньому досвіді. Коли в ефірі щось пішло не так, ведучий повинен залишатися спокійним і професійним. Жодного зайвого звуку в студії. Після того, як ведучий перевірить сценарій, він повинен вимагати кілька хвилин спокою і тиші перед ефіром, щоб перечитати текст наново. Хоча на ТБ кілька хвилин тиші – це проблема. На додачу, підготовка – це головне. Що ліпше – ведучий, який читає незрозумілий йому сценарій і де неясні сюжети виходять за графіком секунда в секунду, або ж подача зрозумілих і перевірених матеріалів навіть із запізненням на 10 хвилин? До прикладу, в програмі «Вікна», коли важлива подія відбувається десь за годину-півгодини до прямого ефіру, випускова група редакторів намагається: якщо є час – відзняти свіжий матеріал, якщо часу обмаль – з усіх інформагентств назбирати потрібної інформації, обробити її, проаналізувати і видати в ефір. Оскільки ще до початку випуску режисерська група складає і ухвалює з випусковим редактором план послідовності виходу матеріалів в ефір, то повідомлення про цю подію просто вклинюється в план-лист випуску і йде без черги, як особливо важлива новина на рівні України чи світу.

Ведення новин – точка, де сходяться журналістика і шоу-бізнес. Подача новин залежить від того, як далеко пішов канал у своєму розвиткові. Навіть для найдосвідченіших телеведучих саме розуміння того, що тебе бачать і слухають мільйони глядачів, є серйозним випробуванням свого самолюбства. Якщо публіка на їхньому боці – це тішить. Але вона й випробовує на міцність їхні амбіції. Так само спритно публіка ладна засудити ведучого не тільки за хиби й помилки, а й за крій піджака чи блузки. Ведучі не повинні дозволяти, щоб їхній одяг йшов урозріз зі специфікою теленовин. Манери ведучого час від часу можуть перебирати більше уваги глядачів, ніж сама новина. Нахили уперед чи назад, коливання з боку на бік, чухання носа, торкання до губ, часте кліпання віями, розмахування руками – це ті речі, які ведучий може відшліфувати чи позбутися наполегливою практикою перед дзеркалом чи відеокамерою, перш як ризикнути своєю репутацією перед аудиторією.

Інформація + Наснаженість = Комунікація – найдієвіша формула встановлення контакту з глядачами, котрі перебувають поза екраном. Успішна комунікація залежить не тільки від наснаги ведучого. Тут грає роль, як написаний сценарій і як він прочитаний. Гарний ведучий – той, хто встановлює контакт зі своєю аудиторією. Найважливіше – це сфокусована енергія особистості, помножена на її індивідуальність і спрямована прямо на глядачів [15].

Але ведення випусків починається зовсім без урахування інтересів всіх представників масової аудиторії. Кожен глядач – індивідуальність, який запрошує ведучого до свого помешкання. Ведучий – це гість, довірена особа, або навіть друг, і він запрошений додому, бо має про що розповісти.

Компетентність бере свій початок із досвіду, з того, щоб під час роботи в журналістській команді дуже добре знатися на матеріалі. Недосвідчені ведучі мусять відмінно пізнавати матеріал, витрачаючи якомога більше часу на те, щоб читати і перечитувати вголос повідомлення до того, як вийти в ефір. Зокрема, йдеться про фрази на теми сутичок, катастроф, про помилки, складні імена і назви, погану пунктуацію і про речення, які занадто довгі. Всі ці проблеми можуть на око бути непомітними, але вони стають помітні під час читання вголос. Чимало хто з ведучих суттєво переписує журналістські тексти, котрі розраховані для підводок ведучого, щоб прилаштувати їх до свого стилю. Прагнення до досконалості й якості через дошкульний самокритицизм, можливо, і перетворює телевізійника в найкращого професіонала. Мистецтво оволодівати собою означає бути готовим до кожної несподіванки.

Отже, від уміння ведучого встановити контакт, залучити глядачів у події телеекрану залежить рівень їхньої активності в діалозі «телебачення – аудиторія».

Підсумовуючи усе викладене вище, підкреслимо, що інформаційне телебачення – невід’ємна складова сучасного суспільно-політичного дискурсу. Аналіз наукових досліджень з обраної проблематики засвідчив, що журналістикознавчий аспект вивчення засобів масової інформації (зокрема телебачення) представлений досить широко. Маловивченою залишається мовна структура телевізійних програм, яка має багатоплановий характер, що її складники доносять основну інформацію про новини, а й доповнюють, поглиблюють її.

У матеріалах інформаційного повідомлення чітко виділяється смислове ядро – головний факт, завдяки повідомленню про який власне і відбувається сам процес комунікації. Дослідження текстових висловлень у дипломній роботі дало змогу виокремити компоненти побудови повідомлень про головний факт. Зокрема в програмі «Вікна» на телеканалі СТБ повідомлення про головний факт переважно подають на початку тексту студія.

У створенні інформаційної телевізійної програми як цілісного журналістського твору важливу роль відіграє використання спеціальної композиції, певних зв’язків між частинами складеного текстового утворення. Отже, у формуванні складеного завершеного тексту випуску (гіпертексту), який формують: текст ведучого інформаційної програми (студія), текст інтерв’ю (синхрон) і текст сюжету (кореспондент за кадром), задіяний композиційний зв’язок (використання у програмі новин чіткої усталеної послідовності блоків).

І не менш важливим аспектом у комунікації телевізійних новин з аудиторією є професійність ведучого інформаційної програми, яка полягає в його обізнаності з теми, здатності до імпровізації за певних ситуацій в прямому ефірі, у володінні різними мовленнєвими прийомами, з особистими та фаховими якостями. Важливий момент – авторитетність особистості ведучого, а також відповідність його іміджу цільовій аудиторії, на яку розрахований конкретний телепродукт.