2. Загальні особливості багатоклітинного організму

Ви вже знаєте, що всі організми за будовою своїх клітин природно розпалаються на дві групи: про­каріоти й еукаріоти. Перші не мають ядра, й генетичний матеріал у них міститься просто в протоплазмі. У других ядро є, й генетичний матеріал захищений подвійною мембраною.

Які ж наступні групи ми виділимо в розмаїтті живих систем?

Згадаймо: життя на нашій планеті розвинулося на основі еле­мента вуглецю, здатного утворювати найрізноманітніші молеку­лярні ланцюги й давати величезну кількість органічних молекул за постійного притоку енергії навколишнього світу.

Жити — це постійно черпати з двох джерел: речовини, яка містить вуглець, та енергії. Енергія на Землі існує в багатьох фор­мах, однак організмам вона доступна лише в двох: або світлової, або хімічної, запасеної в органічних речовинах. Так само на нашій планеті є два доступних живим системам джерела вуглецю: неор­ганічне — у вигляді вуглекислого газу, що міститься в повітрі або розчинений у воді, й органічне — вуглець, що входить до складу молекул, з яких живі системи побудовані.

Отже, всі організми природно розпадаються на дві групи за типом живлення:

• автотрофи (від грец. авто... — сам та ...троф — живлення, їжа) — організми, які самостійно виробляють усі необхідні для їхнього життя органічні речовини з неорганічних (переважно з води, вуг­лекислого газу й сполук азоту), використовуючи або енергію со­нячного світла (фотосинтез), або енергію, що виділяється під час окиснення деяких неорганічних речовин (хемосинтез);

• гетеротрофи (від грец. гетеро — інший) — організми, які не здатні самостійно синтезувати органічні речовиии з неор­ганічних, тому живляться готовими органічними сполуками, ви­робленими іншими організмами.

Гетеротрофи цілком залежить від автотрофів. Не обходиться й без винятків: серед рослин теж є гетеротрофи (наприклад, паразит петрів хрест), а се­ред тварин — автотрофи (вже знайома вам евглена зелена).

Які ж функції багатоклітинного організму вможлив­люють його існування?

• Насамперед організм мусить постійно споживати речовини, які забезпечують його «будівельним матеріалом» та енергією! А для Цього складні органічні сполуки необхідно розкладати на прос­тіші, позбуватися всього, що не бере участі в процесах обміну речовин. Ці функції називаються живленням і виділенням.

• Організму необхідно поглинати з довкілля кисень, з участю яко­го й відбувається процес розкладання складних органічних речовин на простіші з виділенням енергії. Ця функція називається диханням.

• Продукти обміну речовин мають вільно циркулювати багато­клітинним організмом. Ця функція називається транспортом речовин.

• Пронеси, які забезпечують життєдіяльність багатоклітинного ор­ганізму, дуже складні й різноманітні, тому постає необхідність їх узгодження й кореляції з процесами довкілля. Ця функція нази­вається регуляцією.

Виконання всіх функцій зумовлює необхідність опертя для ор­ганізму, що поєднується з його переміщенням у пошуку поживи.

С.Подолинський наводить дані сільськогоспо­дарської статистики, оприлюднені на той час у Франції. Вони за­свідчують, що кожна теплова одиниця, втрачена на впрошування пшениці, обертається нагромадженням значної кількості сонячної енергії. Людство з усім своїм господарством зберігає як мінімум у десять разів більшу кількість сонячної енергії, ніж природа в її первісному стані, — такий висновок робить учений. До цього ли­шається додати: і той набуток постійно збільшується — з огляду на високопродуктивні породи тварин, високоврожайні сорти рослин та постійне вдосконалення сільськогосподарської техніки.

Однак, на думку С. Подолинського, існує й протилежне ко­рисній прані явище, пов'язане з помилками в господарюванні, які спричиняють «розкрадання енергії», і внаслідок цього «країни, які були багатими, перетворилися на пустелі.

Звідси випливає висновок про те. шо роль науки в людському суспільстві зростатиме, що стосунки з природою нам треба будувати так, щоб не порушувати її гармонії, запобігаючи негатив­ним наслідком власної діяльності.

К. Марксу належить теорія, згідно з якою джерелом додаткової вартості — прибутку — є робоча сила, яка здатна створювати про­дукт, дорожчий від того, за що її купують. Нині дедалі зрозумілішою стає виняткова роль плідних ідей у створенні й нагромадженні світового багатства. Та ось парадокс: воно подвоюється що покоління, а переважна більшість людей все одно живе в бід­ності. Це свідчить про те, що соціальне впорядкування суспільства залишається найбільшою проблемою: ідеї, які забезпечили б по­єднання справедливого розподілу матеріальних благ з ефективністю їх виробництва, ще не народилися.