Розділ і теоретико-методологічні основи формуванні інноваційного освітнього середовища сучасного ліцею

1.1. Історико-генетичний аналіз проблем інноваційного педагогічного пошуку форм освітнього середовища

До формулювань заголовків (назв) розділів (підрозділів) і підпунктів магістерської роботи ставляться такі основні вимоги: стислість, чіткість і синтаксична різноманітність у побудові речень, з перевагою простих поширених, послідовне та точне відображення внутрішньої логіки змісту роботи.

На титульному листку вказується: міністерство, назва навчального закладу, в якому виконувалась магістерська робота, прізвище, ім'я та по батькові студента, повна назва теми магістерської роботи, прізвище, ініціали, вчене звання і ступінь керівника, рік і місце виконання роботи.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Університет менеджменту освіти

Донецький інститут післядипломної освіти

інженерно-педагогічних працівників

Кафедра післядипломної

педагогічної освіти

Іванюк Оксана Петрівна

ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

СУЧАСНОГО ЛІЦЕЮ

(Магістерська робота)

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Олексюк О.М.

Допущено до захисту

Протокол засідання

кафедри №___від_________

Донецьк – 2010

До змісту магістерської роботи, крім текстової частини, входить різноманітний графічний та ілюстративний матеріал, який готується й оформляється одночасно зі складанням чернетки. Щоб не перевантажувати надмірно описову частину, рекомендується частин такого матеріалу виносити в додатки.

Додатки оформляються на окремих листках, причому кожен з них повинен мати свій тематичний заголовок і в правому верхньому куті напис "Додаток" із зазначенням тільки його порядкового номера, якщо додатків декілька, але без позначки № наприклад: "Додаток 1" і т.д. Якщо додатки мають тексти допоміжного характеру (розробки і конспекти уроків, методичні рекомендації тощо), то вони можуть бути подані в окремій папці, зошиті із збереженням загальної нумерації.

Ілюстрації, а також рисунки, схеми, графіки, діаграми та ін. невеликого розміру доцільно розмістити па одному листку і подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Ілюстрації, які є в тексті роботи, мають загальну нумерацію (арабськими цифрами) в межах розділу і позначаються словом "Рис." (рисунок), наприклад: "Рис. 1.1", "Рис 1.3" і т.д. У тексті, до якого відноситься та чи інша ілюстрація, робиться посилання на неї в дужках "(Рис. 2.5)" або без них: "Рис. 1.4", а у випадку, коли посилання робиться на ілюстрації, які вже згадувались раніше, тоді додають слово "дивись" (скорочено) із вказівкою сторінки, на якій була розміщена дана ілюстрація, наприклад: "див. рис. 1.2, с. 5". Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

Наприклад:

Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в магістерській роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Кожна ілюстрація повинна мати точну і коротку назву, а в окремих випадках – і необхідний пояснювальний текст.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу).

Якщо в магістерській роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово 'Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовження табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продовження табл. 1.2".

У тексті на всі таблиці повинні бути зроблені посилання, причому слово "Таблиця" пишеться в тексті повністю, якщо таблиця одна, і скорочено, якщо вона розміщена під певним номером, наприклад: "у табл. 1.4".

Усі таблиці в роботі повинні бути в однотипному оформленні. Заголовна частина кожної таблиці складається із назв граф (колонок), що визначають їх зміст, і відокремлюється від змісту граф потовщеною або подвійною горизонтальною лінією. Заголовки (назви) граф повинні бути короткими, починатися з великої букви.

У першій зліва графі (колонці) вказується назва відповідних горизонтальних рядків таблиці, в наступних графах даються заголовки інформаційних даних, які розміщуються там. Заголовна частина таблиці може розділятися на додаткові ділянки (по горизонталі), в яких розміщуються підзаголовки граф. При необхідності переносу частин таблиці на наступну сторінку повторюється заголовок таблиці з написом угорі: "Продовження табл. 1.2". Тематичний заголовок таблиці при цьому не повторюється.

Записи цифр у таблицях проводяться з дотриманням наступних правил:

• у кожній із граф класи чисел повинні знаходитися один під одним;

• частини цілого повинні виражатись у десяткових дробах:

• в одній і тій же графі всі числові величини повинні мати однакову

кількість десяткових знаків;

• при відсутності значущих цифр ставляться нулі, наприклад: "5, 70";

• заміна повторюваних цифр або знаків не допускається;

• якщо в таблиці відсутні цифрові чи інші дані, то в графі ставиться прочерк.

Значки §, №, % і ін. використовуються лише при цифрових або буквених позначеннях; у всіх інших випадках слід писати слова: параграф, номер, відсоток. Нумерація формул і посилання на них робиться так само, як па рисунки і таблиці.

Кваліфікаційну роботу оцінюють також за рівнем бібліогра­фічного апарату, який є ключем до джерел, використаних автором при її написанні. Бібліографічний апарат представлено цитуванням, посиланнями і списком використаних джерел, які оформляють згідно з ГОСТ 7.1 – 84 "Библиографическое описание документа".

Спочатку розглянемо оформлення цитат.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору наводять цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується також вираз "так званий";

• цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (па початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його висновків і давати відповідні посилання на джерело;

• цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те, і те знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє - знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

• якщо необхідно виявити ставлення автора магістерської роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

• якщо автор наукової праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робить спеціальне застереження, тоді після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - І. Р., С.Р.), (підкреслено мною. - І. Р.), (розрядка наша - І. Р., С.Р.).

Коли використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, які мають велику кількість сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке дано посилання в роботі.

Бібліографічне посилання - сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю, розглядуваний або згадуваний у тексті роботи інший документ (його частини або групи документів), необхідний для їх загальної характеристики, ідентифікації і пошуку.

При написанні роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали з яких наводяться в роботі, або па ідеях і висновках яких розробляються її проблеми, завдання, питання. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити дос­товірність відомостей про цитування документа, надають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, обсяг, інші вихідні дані. Посилатися слід па останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання, або коли магістрант хоче показати еволюцію в поглядах автора.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в роботі.

Посилання в тексті дослідження на джерела слід позначити порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, "... у працях [1-6]...".

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному описові за переліком посилань із зазначенням номера. Наприклад, цитата в тексті:

"60-ті роки характеризувалися високими середньорічними темпами приросту національного доходу - 7,8 відсотка, витратами на науку з державного бюджету - 11,2 відсотка, чисельністю наукових працівників - 6,9 відсотка " [12]¹.

Відповідний опис у переліку посилань:

12. Онопріенко В.І. Історія української науки ХІХ-ХХ століть: Навч. посіб. -К, 1998. - С. 215-216.

Відповідне подання виноски:

____________________________

¹ [12] Онопріенко В.І. Історія української науки ХІХ-ХХ століть: Навч. посіб. -К., 1998. - С. 215-216.

Обов'язково в основному тексті або у заключних абзацах розділів давати посилання на особисті наукові праці магістранта.

Посилання на ілюстрації магістерської роботи позначають порядковим номером ілюстрації, наприклад, "рис. 1.1"; посилання на формули дослідження - порядковим номером формули в дужках. Наприклад, "... у формулі (3.2)". На всі таблиці магістерської роботи повинні бути посилання в тексті. При цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, наприклад: "... в табл. 1.4".

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вка­зувати скорочено слово "дивись", наприклад: "див. табл. 1.4".

Як було зазначено, високі вимоги ставляться не тільки до змісту і результатів магістерської роботи, а й до її літературного та зовнішнього оформлення. Робота повинна бути написана в логічній послідовності, грамотно, літературною мовою. Не варто вживати тільки складні синтаксичні конструкції, а також надмірно короткі, лаконічні фрази, слабо зв'язані між собою логічно, з наявним подвійним тлумаченням і т.ін.

У магістерській роботі не рекомендується вживати слова і вирази-штампи типу "на всі сто відсотків", "на даний момент" і т.п.; слід уникати частих повторень слів чи словосполучень. Разом з тим необхідно прагнути дотримуватись прийнятої термінології, позначень, умовних скорочень і символів. У тексті допускаються загальноприйняті скорочення (с. – сторінка, ст. – стаття., і т.ін. – і таке інше, і т.д. - і так далі, та ін. - та інші).

У магістерській роботі не рекомендується вести виклад під першої особи однини: "Я спостерігав", "Я вважаю", "Мені здається", "На мою думку" і т.ін. - чи множини: "Ми отримуємо", "Ми спостерігаємо", "Ми маємо" і т.д. Допускаються звороти із збереженням першої особи множини, в яких виключається займенник "ми", тобто вживаються означено-особові речення: "спостерігаємо", "встановлюємо", "маємо на увазі" та ін.

В окремих випадках можна використовувати вирази "на наш погляд", "на нашу думку" або "на думку автора магістерської роботи", або "вивчення передового педагогічного досвіду свідчить про те, що...", або "на основі зробленого аналізу можна стверджувати...", або "проведені досліди підтвердили..." чи "...дають підстави вважати, робити висновки..." і т.ін.

При згадуванні в тексті прізвищ (вчених-дослідників, учителів) їх ініціали, як правило, ставляться перед прізвищем (К.Д. Ушинський, а не Ушинський К.Д., як це прийнято в списках літератури).

Оптимальний обсяг магістерської роботи без додатків і списку літератури повинен мати 60-70 сторінок, надрукованих через два інтервали на одному боці стандартного аркуша паперу. Робота виконується в двох примірниках. Допускається її оформлення (як виняток) у рукописному вигляді. У цьому випадку цілісність тексту повинна відповідати друкованому варіантові. Робота повинна бути написана розбірливо, виправлення не допускаються.

Сторінки роботи повинні мати поля: ліве - 30мм, зверху -20мм, праве - 10мм, знизу - 25мм. Таблиці, малюнки, схеми, графіки, креслення, фотографії та інші ілюстровані матеріали як у тексті роботи, так і в додатках повинні виконуватися на стандартних аркушах (21x30 см) або наклеюватись на стандартні білі аркуші. Формули слід вписувати від руки стандартно і розбірливо.

Висновки і практичні рекомендації мають бути всебічно обґрунтовані в тексті (в розділах чи заключній частині). Вони повинні коротко, але ґрунтовно резюмувати проведене дослідження. Основна вимога до заключної частини - не повторювати змісту вступу, основної частини роботи і висновків, зроблених у розділах.

Важливим етапом роботи над науковим дослідженням є написання та редагування його тексту, тобто мовне оформлення. При цьому треба дотримуватись таких вимог, як точність, діловитість, ясність і простота описів і визначень, логічність і послідовність викладу думок, їх доступність широкому колу читачів.

У питанні про значення мови для наукового дослідження багато цінного сказано видатними філологами О. Потебнею, Л. Булаховським та іншими. Але так само цікавою (а може, й особливо переконливою) є для нас думка представників фундаментальних наук. Зокрема, один із найвизначніших фізиків XX ст. лауреат Нобелівської премії, творець квантової механіки француз Луї де Бройль (1892 – 1970) писав: "Лише звичайна мова, оскільки вона гнучкіша, багатша відтінками і місткіша, за всієї своєї відносної неточності порівняно зі строгою символічною мовою дає змогу формулювати нові ідеї і виправдовувати їх запровадження через навідні міркування або аналогії". У його висловлюванні на особливу увагу заслуговують три слова "лише звичайна мова" (в оригіналі: seulement le langage ordinaire").

Такої ж думки про роль мови в науковому пошуку дотримувався й німецький учений, видатний фізик-теоретик В. Гейзенберг ( 1901 – 1976). Цікавим для нас є його твердження, що "й для фізика можливість опису звичайною мовою є критерієм того, якого ступеня розуміння досягнуто у відповідній галузі".

Ось чому до мови в науковця має бути щонайсерйозніше ставлення. Добре володіння нею – перша ознака професійності. Бо, як відзначав Олексій Толстой: "Мова – знаряддя мислення. Поводитися з мовою як-небудь - значить і мислити як-небудь: неточно, приблизно, неправильно".

Аналіз наукових публікацій засвідчує, що чимало їх написано бездоганно і з концептуального погляду, і щодо видавничих та мовних якостей.

Однак рівень мовної культури значної кількості наукових публікацій не може задовольнити ні науковців, ні ширшу аудиторію: учителів, студентів, усіх тих, кого цікавлять проблеми розвитку нашої освіти. Навіть філологи, мовники у своїх фахових виданнях далеко не завжди бездоганні, часто припускаються елементарних помилок, демонструють брак мовного чуття: слова вживають у невластивих їм значеннях, особливо багато русизмів, російських кальок (див., наприклад, збірники "Мова і культура").

Ось кілька виписок з матеріалів, які підтвержують сказане: великокошторисне майно; прихильність людей до ідеалізації минулого; централізовані та місцеві органи влади; на протязі вивчення дисципліни; приймають участь; це дає уяву про залежність якості знань від майстерності учителя; співставляються непорівняльні показники і т. д.

Якщо перекласти дані словосполучення російською (а їх автори з цілковитою очевидністю перебували під її впливом), то матимемо такий текст: большесметное имущество; благожелательность людей к идеализации прошлого; централизованные и местные органы власти; на сквозняке изучения дисциплины; убирают участие; это дает воображение о зависимости...; сопоставляются несравнительные показатели.

Насправді йшлося про цінне майно, про схильність (чи нахил) до ідеалізації, про центральні органи влади, автори хотіли сказати: протягом (тут краще - під час) вивчення дисципліни, беруть участь, це дає уявлення про залежність..., зіставляються непорівнянні показники.

Так само неточно вживають слова "відношення" і "ставлення" ("треба змінити відношення до вищої освіти..." - тут ідеться про ставлення), "відрізняти" і "розрізняти" ("студент не відрізняє деталей на малюнку" - не розрізняє), "вірогідний" і "ймовірний" ("вірогідним у досліді с нерезультативний наслідок" - імовірним; імовірний - це можливий, а вірогідний - достеменний); "основа" - підстава" ("на якій основі зроблено цей висновок?" - на якій підставі).

Що ж заважає безперешкодній науковій комунікації?

1. Насамперед неточність слововживання.

Наведені вище приклади якраз і є ілюстрацією цього поширеного виду помилок. Додамо лише, що там ішлося про неточність загальновживаної лексики. Але та ж сама тенденція спостерігається й у користуванні системами термінів. Нині ми свідки – хто каже, термінологічного буму, а хто – термінологічної анархії. Поняття творяться па всякий смак і не завжди з дотриманням законів української мови, вимог її системи. Ясно, що усунути неусталеність, приблизність у термінотворенні, можна тільки постійною роботою над створенням термінологічних словників та енциклопедій.

2. Але найбільша біда наших наукових праць – у засмічуванні української мови русизмами (росіянізмами) і російськими кальками. В цьому – не вина російської мови. Вона справді одна з розвинених світових мов і, ясна річ, впливає на сусідні мови, як і ті впливають на неї та інші мови-сусідки. Такі взаємовпливи - цілком закономірне явище, якщо воно є наслідком нормального культурного обміну між народами. А вина тут суспільних відносин, які складалися десятиліттями і століттями, підтримки однієї мови – в цьому разі російської – і створення обтяжливих, часом нестерпних умов для іншої – української – аж до повної її заборони.

Практично ж ситуація тут нині така, що, незважаючи на розвал Російської імперії та усунення, таким чином, головної причини тиску на українську мову, русизм панує в нашому науковому мовленні. Іноді помилки мають характер просто-таки потворний.

Неспівставні величини (замість незіставні), безкорисна допомога дітям (замість безкорислива), благоприємні умови для навчання (сприятливі); наносять психологічну травму (завдають травми), не завжди до місця приміняють поняття (доречно застосовують), самі складні вправи (найскладніші), приймати до відома (брати до відома чи до уваги), прийти в себе (опритомніти, отямитися), зробили це для вигляду (для годиться), минулорічний (торішній), кожного дня (щодня), центробіжні тенденції (відцентрові), другими словами (іншими), любому студенту це по силам (будь-якому студентові це до снаги), відволікати увагу – (відвертати), поступлення коштів (надходження), сумісне засідання вчених рад інституту й університету (спільне)... Русизм-рекордсмен у рукописах дослідників – наступне: зупинимось па наступному, виділимо (тобто виокремимо) наступне, перелічимо наступні фактори... замість зупинимось ось на чому; виокремимо таке; перелічимо такі фактори. І їх, цих слів-перевертнів, – не десятки, а сотні й сотні. Частина - це слова-перебивки, інші просто вигадані слова, слова-потвори, покручі (як неспівставні, благоприємні тощо).

Наведені вище приклади нескладні для засвоєння, очевидні (хоча й не для всіх дослідників). Але є й деякі тонкощі в розрізненні лексем між цими мовами. Йдеться насамперед про значеннєву (семантичну) нетотожність загальновживаних слів у російській і українській мовах, що, по суті, не вловлюється або й ігнорується деякими авторами. Візьмімо для прикладу найпоширеніші з таких неповністю збіжних слів.

Російське "задача" і українські "задача" й "завдання". Російське слово "задача" семантично ширше, ніж українське. Математичне значення цього слова в обох мовах збігається. В інших же випадках деякі автори ставлять його у невластивому для української мови контексті: "Перед професорсько-викладацьким складом постала задача впровадження нових технологій навчання" - постало завдання. Отже, це міжмовний омонім, і магістрант має розрізняти відмінності в його значенні в обох мовах.

Російське "время" - українські "час" і "тривалість" (та деякі прислівники). Тут російське слово багатозначне: в другое время – іншим часом; а время выполнения программы - тривалість виконання програми (не час виконання); в первое время – на по­чатку, спочатку (а не в перший час); до сего (до настоящего) времени – досі, донині, дотепер (а не до цього часу).

Російське "число" - українські "число" і "кількість" та деякі інші значення: ряд натуральних чисел – ряд натуральних чисел; большое число отрицательных показаний – велика кількість негативних показань (а не велике число, як іноді пишуть); один из их числа - один з-поміж них (а не один з їх числа); без числа - без ліку, безліч, сила-силенна (а не без числа). І багато подібних.

До речі, багатозначність наведених російських слів не сприяє науковій чіткості тексту.

3. Проблема ясності тексту. Загальновідомо, що невід'ємною рисою дослідника є уміння якнайясніше викласти свою думку. А тим часом ускладнена побудова тексту, неперетравність синтаксису, надмір іншомовних слів там, де без них можна обійтися, - все це стало майже модою ("чим заплутаніше і чим більше іншомовних слів - тим інтелектуальніше"), а частіше свідчить про те, що автор погано володіє словом. У зв'язку з цим підкреслимо, що видатні вчені зазвичай були ясними у викладі своїх думок і вчили цього наукову молодь. Маємо на увазі таких учених, як В. Вернадський, Л. Кримський, Б. Патон, В. Глушков, М. Амосов та ін.

Академік І. Павлов (який, до речі, блискуче володів російською мовою), в одній із своїх рецензій підкреслив першу вимогу до наукового твору - "легкозрозумілість (рос. удобопонятность) його викладу..." "Книга [доктора Г. Когана], - наголошував він, - навпаки, переповнена думками, які можна зрозуміти лише після тривалого і болісного напруження уваги, а багато місць так і залишаються незбагненними. Щоб використати цю книгу, її передусім треба перекласти звичайною російською мовою". І - суворий присуд: "книга мас бути визнана абсолютно непотрібною".

Істинно як про пас сказано: перекласти б українською те, що іноді публікується українськими літерами, і де, за словами російського філософа В. Соловйова, виявляється "приємна відповідність між незграбною формою висловлювання і його фальшивим змістом". .

Очевидно, не лише політичні чинники українсько-російських відносин, а й такий стан забур'яненої нашої науково-публіцистичної ниви провокує оцінки-присуди про її бідність і наукову неспроможність. Інша справа, чи є за тими ярликами об'єктивність. Принаймні можливості мови слід визначати не за гіршими зразками.

Відомою є, наприклад, позиція професора Миколи Луценка з Донецька, який запевняє, що "... українська мова чужа ідеальному буттю, світ української мови - це предметно-матеріальний світ"; "така мова - прекрасна для працівників і чиновників, але нею не можна молитися... і філософствувати" (див.: Луценко Н. "О "новой" украинской школе философии языка, или О новом русском реализме" у зб. ст. "Философия языка: в границах и вне границ": Вып. 3-4. - X., 1999. - С. 280-302).

Неспроможність лінгвістичної аргументації М. Луценка добре обґрунтував професор Флорій Бацевич, відзначивши, що в ній "мінімум випадково вихоплених і суб'єктивно інтерпретованих фактів і максимум надглобальних висновків".

Отже, випускна робота магістранта є самостійним науковим дослідженням, що має внутрішню єдність і відображає хід і результати розробки обраної теми:

• вона повинна відповідати сучасному рівню розвитку науки і техніки, а її тема - бути актуальною;

• магістерська робота подається у вигляді, який дозволяє судити, наскільки повно відображені й обґрунтовані положення, що становлять її зміст, висновки та рекомендації, їх новизну та значущість;

• сукупність отриманих у роботі магістранта результатів повинна свідчити про наявність у її автора первісних навичок наукової роботи в обраній галузі професійної

діяльності;

• вона відбиває як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання, правомірність використання яких всебічно обґрунтовується у кожному конкретному випадку їх використання;

• зміст роботи характеризують оригінальність, унікальність і неповторність наведених даних; основою захисту є тут принципово новий матеріал, що включає опис нових фактів, явищ і закономірностей або узагальнення раніше відомих положень з інших наукових позицій або у зовсім іншому аспекті;

• передбачає елементи наукової полеміки, будучи по суті справи одним із учасників у заочній дискусії; у її змісті наводяться вагомі й переконливі докази на користь обраної концепції, всебічно аналізуються і доказово критикуються протилежні їй точки зору; саме тут одержує найбільш повне відбиття така якість наукового пізнання, як критичність по відношенню до існуючих поглядів та уявлень, а це означає, що зміст роботи магістранта характеризує така його особливість як наявність у ній дискусійного та полемічного матеріалу;

• у випадку виконання магістерської роботи з дотичних наукових напрямків допускається призначення, окрім наукового керівника, одного або двох наукових консультантів;

• для викладу матеріалу характерні аргументованість суджень і точність наведених даних; включення в текст знакового апарату, що є у розпорядженні автора роботи (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки і т.п.), тобто все те, що являє собою "мову науки", яка зрозуміла тільки спеціалістам;

• у роботі магістранта не прийнято давати оцінку матеріалу, що викладається; норми наукової комунікації регламентують характер викладу наукової інформації, вимагаючи від автора висловлення особистої думки у чистому вигляді; у цьому зв'язку автори наукових праць, у тому числі й магістерської роботи, намагаються використовувати мовні конструкції, які виключають з обігу особовий займенник "я", натомість виступає "ми", що дозволяє відбити свою думку як думку певної групи людей, наукової школи, наукового напрямку, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективна творчість, комплексний підхід до вирішення проблем; використання займенника "ми" та його варіацій передають та відтіняють ці тенденції сучасної наукової творчості.

Виходячи з того, що магістерська підготовка - це, по суті, лише перша сходинка до науково-дослідної і науково-педагогічної діяльності, яка веде до вступу в аспірантуру і наступної підготовки кандидатської дисертації, магістерська робота не може вважатися науковим твором у повному смислі цього слова, оскільки ступінь магістра - це не вчений, а академічний ступінь, який відображає, перш за все, освітній рівень випускника вищої школи і свідчить про наявність у нього вмінь і навичок, властивих науковому працівникові-початківцеві.

Таким чином, дипломна робота магістранта, хоча і є самостійним науковим дослідженням, все ж повинна бути віднесена до розряду навчально-дослідницьких робіт, в основі яких лежить моделювання вже відомих рішень. Виконання такої роботи повинно не стільки вирішувати наукові проблеми, скільки бути свідченням тому, що її автор навчився самостійно вести науковий пошук, бачити професійні проблеми і знати найбільш загальні методи й прийоми їх вирішення.

При оцінці кваліфікаційної роботи виходять з того, що магістрант повинен уміти:

• формулювати мету і завдання дослідження;

• складати план дослідження;

• вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних технологій;

• використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати наявні та розробляти нові методи виходячи із завдань конкретного дослідження;

• обробляти отримані дані, аналізувати і синтезувати їх на базі відомих літературних джерел;

• оформляти результати досліджень відповідно до сучасних вимог, у вигляд звітів, рефератів, статей.

Вважаємо за необхідне нагадати магістрантам про типові помилки в написанні та оформленні магістерської роботи, яких слід уникати.

1. Зміст роботи не відповідає плану магістерської роботи або не розкриває тему повністю чи в її основній частині.

2. Сформульовані розділи (підрозділи) не відбивають ре­альну проблемну ситуацію, стан об'єкта.

3. Мета дослідження не пов'язана з проблемою, сформульо­вана абстрактно і не відбиває специфіки об'єкта і предмета дослідження.

4. Автор не виявив самостійності, робота являє собою ком­піляцію або плагіат.

5. Не зроблено глибокого і всебічного аналізу сучасних офіційних і нормативних документів, нової спеціальної літератури (останні 5-10 років) з теми дослідження.

6. Аналітичний огляд вітчизняних і зарубіжних публікацій з теми роботи має форму анотованого списку і не відбиває рівня досліджуваності проблеми.

7. Не розкрито зміст та організацію особистого експери­ментального дослідження (його суть, тривалість, місце проведення, кількість обстежуваних, їхні характеристики), поверхово висвітлено стан практики.

8. Кінцевий результат не відповідає меті дослідження, ви­сновки не відповідають поставленим завданням.

9. У роботі немає посилань на першоджерела або вказані не ті, з яких запозичено матеріал.

10. Бібліографічний опис джерел у списку використаної літератури наведено довільно, без додержання вимог державного стандарту.

11. Як ілюстративний матеріал використано таблиці, діа­грами, схеми, запозичені не з першоджерел, а з підручника, навчального посібника, монографії або наукової статті.

12. Обсяг та оформлення роботи не відповідають вимогам, вона виконана неохайно, з помилками.