Релігійно-політична реформа Ехнатона[ред. • ред. Код]

Царювання Ехнатона стало часом неймовірної релігійної реформи, яка потрясла всі засади традиційного староєгипетського суспільства, цивілізації і культури. Переосмисливши стародавнє вчення геліопольського жрецтва про ключову роль сонячного божества, цар закрив храми богів, замість культів яких було встановлено державне шанування бога Атона. Була змінена і ідеологія царської влади: цар і цариця, що спрадавна почитали як земні втілення Хора і Хатхор, відтепер іменували себе божествами Шу і Тефнут — безпосередніми дітьми сонячного бога. На п'ятому році правління Аменхотеп IV змінює своє ім'я, що в перекладі звучить як «Амон задоволений», на Ехнатон — «бажаний Атону». Зміні піддаються і імена найближчих родичів фараона, у тому числі його головної дружини Нефертіті, що одержала нове ім'я Нефернефруатон. Батьком фараона проголошується бог Атон.

Введення культу Атона[ред. • ред. Код]

Ввівши в державі культ Атона багато стародавніх храмів занепали, жрецтво Амона переслідувалося царем, на храмових рельєфах знищувалися зображення і імена ненависного царю-єретику бога Амона — Ехнатон не щадив навіть імені свого батька Аменхотепа III. Абсолютизуючи власну владу, Ехнатон довів до крайності культ своїх власних статуй, які вважалися проявами його божественного єства. Реформа Ехнатона допускала шанування і ряд інших божеств: з Атоном спочатку співіснували інші форми сонячного божества (головним чином Ра і Ра-Горахте, ототожнені з Атоном), духи і демони.

Культ Атона і по суті, і формою різко відрізнявся від культу Амона і всіх інших стародавніх богів — новий бог не мав ні антропоморфної, ні тим більше зооморфної іконографії; образ його не утілювався в статуях, про нього не існувало ніяких міфів і оповідей; до міфології інших богів він не мав анінайменшого відношення. Це був культ натуралістичний — культ самого животворящого сонця, інакше кажучи, культ великої сили природи, простий і ясний, позбавлений теологічних і міфологічних хитрувань, оздоб і символіки. Храм Атона був відкритий для всіх, ніяких неприступних для віруючих місць в ньому не було. Дари приносилися на відкриті вівтарі великому і єдиному новому богу. Як же уявляли собі цього бога його прихильники, починаючи з самого Ехнатона? Відповідь на це питання дає нам прекрасний гімн богу Атону, складений, мабуть, самим Ехнатоном або за його вказівкою: "Атон — животворяща сила космосу; він творець всього світу, тварин і людей. Створивши людей, Атон наділив їх різними мовними і етнічними ознаками, різним кольором шкіри. Він створив і Єгипет, і чужоземні країни — Сирію, Куш — і забезпечує їх існування." Інакше кажучи, Атон — універсальний бог, благий для всіх і вся.

«Аменхотеп IV відкинув вікове єгипетське многобожжя і встановив, як державне вірування, шанування одного тільки сонця разом з його сином і подібністю — фараоном». Чудово, що «перші сонцепоклонні нововведення царя і, навіть, панування культу сонця, в збиток всім іншим єгипетським божествам були здійснені в старій столиці», тобто у Фівах. Але після переїзду двору в нову столицю не тільки імена старих богів, але самі слова «боги», «бог» не тільки зникли з сонцепоклонних пам'ятників, але інколи навіть знищувалися на колишніх надписах.. Таким чином, в країні за волею царя, через його авторитет і реальну владу був встановлений фактично строгий монотеїзм, що замінив стародавній політеїзм. «Навіть на околиці країни, у найвіддаленіших храмових угіддях, виконували накази столиці. В самій столиці в місті Не (тобто у Фівах) люди дуже скромного суспільного положення всіляко уникали вживати на власній похоронній церемонії слово „бог“. Проте подекуди проривалися старі традиції. В написі правителя одного міста недалеко від Ахетатона згадується бог Хнум». Проте подібні факти були поодинокими. Сила царської влади поставила, принаймні ззовні, всю країну на коліна перед богом Атоном. «Було повне відкидання старих богів… Одночасно це було повне торжество і завершення уявлення про сонце як про фараона… Нова віра… стала бачити і у фараоні, і в сонці тільки двох надприродних царів».