Суть реформи[ред. • ред. Код]

Проблема має дві сторони, різні по суті, проте зв'язані між собою.

Релігійний переворот Аменхотепа IV був, по суті, чисто світоглядним, він не мав глибокого соціального коріння. Свою концепцію Аменхотеп IV витягнув з надр геліопольської догми про бога Ра як деміурга і першого фараона, що керував світом. Яким чином ідея про Атона як про бога сонця, животворящої сили природи, в природному вигляді і позбавленому всяких антропоморфних і зооморфних характеристик, вільному від міфології і символіки, отримала свою остаточну форму — невідомо. Ймовірно, вчення про Атона — результат творчості самого фараона. Вчення про Атона не було ні закономірним результатом, ні необхідним етапом еволюції єгипетського релігійного мислення; воно було породжене розумом і волею Ехнатона. Це не значить, звичайно, що переворот не мав під собою ніякого реального ґрунту. Конфлікт між фараоном і фіванським жрецтвом, що виник ще за часів перебування фараона у Фівах, розрісся в грандіозну боротьбу. Прапором фараона в цій боротьбі став Атон, на стороні жрецтва виступали Амон і старі боги. В процесі боротьби відбулися істотні зсуви в правлячій верхівці країни. Знищивши матеріальну і релігійну допомогу старого жрецтва і знаті, фараон замінив це угрупування новим, з підібраних ним людей.

Монотеїзм Ехнатона був пасивно сприйнятий народом, який сторіччями і навіть тисячоліттями виховувався у дусі вірувань розгалуженого політеїзму, що складали невід'ємну частину його духовного життя. Бог-фараон Атон був недосяжний і незрозумілий, він не міг замінити народу пантеон великих і малих богів, всіляких духів, «спілкування» з якими було насущною, повсякденною потребою.

Ехнатон викинув з геліопольського вчення про бога Ра елементи міфології, символіки і політеїзму, зберігши лише все безпосередньо «сонцепоклонне» у вигляді, що раціоналізував. Сонцепоклонний зв'язок вчення про Атона з геліопольськими переконаннями абсолютно очевидний. Навряд чи можна сумніватися і в тому, що Аменхотеп IV віддав перевагу Атону перед фіванським Амоном в ранній період свого правління, ще у Фівах. Цілком зрозуміло, що така акція викликала опір фіванського жрецтва і поклала початок його запеклій боротьбі з Аменхотепом IV.

Офіційний монотеїзм, введений Аменхотепом IV, недовго жив, як і його творець і організатор. Наступник Аменхотепа IV, фараон Тутанхатон (Тутанхамон), що вступив на престол в 1347 р. до н.е., відновив культ Амона, інших богів і взагалі всі стародавні традиції. Жрецтво і знать ліквідовували за правління Тутанхатона, що змінив своє ім'я на Тутанхамон, всі нововведення Ехнатона. В так званому «реставраційному» написі Тутанхамона сказано, що в результаті правління Ехнатона країна була в повному занепаді, що від неї відвернулися боги, бо храми богів і богинь, починаючи від Елефантіни і аж до Дельти, були забуті. Пізніше, в одному з папірусів часів XIX династії (фрагмент Берлінського папірусу № 3040а), Ехнатон названий «бунтівником», як і у відомому написі Меса того ж часу. Таким чином, Ехнатон порівняно скоро після смерті уславився бунтівником і єретиком. Так віднеслося потомство до того, хто силою своєї влади ввів у всій країні монотеїзм. Слабкою стороною релігії Атона було байдуже відношення до традиційного і такого дорогого для єгиптян вчення про замогильне життя і пов'язаного з ним уявлення про замогильну відплату. Віруючий в замогильне життя єгиптянин, виявився дезорієнтованим, а їх була більшість, і всі вони були в таборі супротивників Атона.