Вихід XIII

Ті ж і Ме­ронія.

Меронія (вся в чорнім, зап'ята в хуст­ку по-чер­не­чо­му). По­з­до­ров­ляю вас з іме­ни­на­ми, з ян­го­лом. (Гля­нув­ши кру­гом). Ой, як у вас ве­се­ло! Ой, спо­ку­са моя! (Щось шеп­че).

Голохвостий (до Мар­ти). А ето хто? Чер­ни­ця?

Марта. Та то во­на звер­ху тільки!

Голохвостий. Зна­чить, бонд­жур, калісон, мерсі!

Устя. А це по-яко­му?

Секлита (встає). Сідай­те ж, сідай­те! До­ро­гим гос­тем бу­дете!

Меронія. Ой, бо­юсь гріха!

Голохвостий. Гріх у міх, спа­сеніє в тор­бу!

Меронія. Ой, тут ще ску­си­тель! Пригрішеніє моє!

Секлита (підно­сить чар­ку). Ви­пий­те, кум­цю, гріха збудет­есь.

Меронія (бе­ре чар­ку). Ой, ли­шенько! Ой, гріх мій! Що ж то бу­де, як довіда­ються пе­черські про це гріхов­не зборищ­е?

Секлита. Хто там довідається? Свої! Пий­те ж, не ше­по­тіть так дов­го над чар­кою, бо чар­ку не­терп­ляч­ка бе­ре: хо­че в другі ру­ки!

Устя. Та пий у мою го­ло­ву.

Меронія. Ой, не ви­дер­жу! Ку­ми ску­ша­ють, як ті чор­ти! Про­с­тибі й спа­сибі! (П'є).

Голохвостий (схоп­люється).

Ой, чер­нич­ко ж моя,

Шепотушко моя,

Дай з то­бою пок­ру­чу­ся,

Коли лас­ка твоя!

(Обніма і кру­тить її).

Меронія. Ой, ой! Отиді, са­та­но!

Головохвостий цілує її.

Ой, про­па­ла я! Аки геєна ог­нен­на… Хоч і на Пе­черськ не вер­тай­сь! (Обти­ра гу­би).

Міщанки. Ха-ха-ха! Ну, й не ши­бе­ник оцей па­нич?!

Другі. Як во­гонь! А гар­ний!

Марта (до Сек­ли­ти). Та скажіть-бо, хто це?

Секлита (одво­дить Мар­ту і таємно). Я сьогодні два праз­ника справ­ляю: іме­ни­ни й за­ру­чи­ни! Отой кра­сень, Голох­востий, же­них моєї Галі. Ка­пос­на дівка зло­ви­ла та­ко­го же­ниха, що мій покійний Ли­мар про­ти йо­го як сви­ня про­ти ко­ня.

Марта. Гар­ний­, гар­ний!

Секлита. І ба­га­тий… Тільки, сер­це ку­мо, не кажіть ніко­му, бо, мо­же, ще з то­го сва­тан­ня весілля не бу­де. (Цілуєть­ся і од­хо­дить до гос­тей­).

Марта (кли­че Ус­тю набік). Чи ти знаєш но­ви­ну? Оцей гар­ний па­нич сьогодні за­ру­чив­ся з Га­лею. Тільки ніко­му, ні­ко­му не ка­жи, бо­ро­ни бо­же! Та­кий при­каз! (Одхо­дить між гурт).

Устя. По­бий ме­не свя­тий хрест, як ска­жу!

Меронія (наб­ли­жається). Про що це во­на вам шеп­та­ла?

Устя (ти­хо). Оцей па­нич сьогодні за­ру­чив­ся з Га­лею, ті­ль­ки ніко­му не ка­жи, щоб ніхто не знав, чуєш?

Меронія. Ой, гріх! Та мов­ча­ти­му, мов­ча­ти­му… Заціп мені язик, свя­тий Мов­ча­ло!

Одходять і по­чи­на­ють шеп­тать од­на одній на ву­хо, ті ди­вуються, здви­гу­ють пле­чи­ма.

Степан (по­чув­ши, про що ше­по­чуть). Ніт, так і тут! Ви­де­ржать більше не­си­ла… То­го й ди­вись, що з ку­ла­ка­ми ки­ну­сь, кра­ще піти! (Вго­лос до Сек­ли­ти). Про­щай­те, Сек­ли­то Пи­­ли­пов­но!

Секлита. Чо­го се ти? Ку­ди?

Степан. Та там ро­бо­та єсть…

Секлита. Та по­сидь ще: за­ку­си, ви­пий!

Степан. Спа­сибі, у вас і без ме­не ба­га­то: ми вже за­лишні бу­дем!

Секлита. Як знаєш… (Одійшла).

Степан (до се­бе). Ну, вже або ви­ве­ду те­бе на чис­ту во­ду, або го­ло­ву про­ва­лю! (Хут­ко ви­хо­дить).

Вихід XIV

Ті ж без Сте­па­на.

Секлита. Що се ми си­ди­мо, пхаємось ко­ло сто­лу, мов вів­ці! Сядьмо, ку­ми, долі!

Деякі. А сідай­мо, сідай­мо, бо вже де­які на стульці не вси­дять!

Секлита. Пи­до­ре! Да­вай ки­ли­ма! Прос­ти­лай долі сто­ли ті од­со­вуй к бісу!

Пидора сте­ле ки­ли­ма, Мар­та бе­ре стільця і ста­вить посер­е­дині.

Устя. Ви, свя­та іме­нин­ни­це, сідай­те по­се­ре­дині на стіль­чику, а ми ся­де­мо й долі кру­гом вас.

Сідають; Сек­ли­та на стільчи­ку.

Всі. Ви, іме­нин­ни­це, на­ше крас­не сон­це, а ми ваші ясні зорі.

Голохвостий. Де ж мені, яс­но­му міся­цю, при­ту­ли­тись?

Марта. Е, та­ко­му міся­цю не на небі місце.

Голохвостий. Чо­му? Пре­по­доб­ниці не прий­муть?

Устя. Пре­по­доб­ниці, мо­же, й прий­муть, а що святі, то ви­же­нуть!

Голохвостий. Та сідай­те-бо хоч ви, Га­лю, ко­ло ме­не!

Секлита. Сідай, сідай! Те­пер уже мож­на! Ба­чи­те, яка па­рочка? Поз­до­ров­ляй­те: це же­них і мо­ло­да; Го­лох­вос­тий по­с­ва­тав.

Галя. Ма­мо! Не робіть цього… слу­хай­те, що я вам ска­жу…

Секлита. Після! Мов­чи те­пер та дині.

Голохвостий (набік). Що це во­на, здуріла? Прив­се­люд­но ме­ня об'являєть же­ни­хом! От тобі й раз, до­сидівся! Те­пер по­ч­нуть язи­ки че­са­ти!

Міщанки (до Го­лох­вос­то­го). Ба­чи­те, а ви мов­чи­те…

Голохвостий (замішав­шись). Та то ще тольки так, між на­ми… роз­го­вор був… Ког­да ще су­дить бог сва­тов прислат­и…

Секлита. Що там сватів! От по­ве­ли­чай­те їх, ку­моч­ки мої, та й за­ру­чи­ни зап'ємо! Прав­да, гар­на па­роч­ка?

Голохвостий (набік). Оце взя­ла в ле­ща­та!

Усі. Гар­на, гар­на, як вугіроч­ки! Поз­до­ров бо­же!

Всі (співа­ють):

Де ж був се­ле­зень, де ж бу­ла ву­точ­ка?

Селезень на став­ку, а ву­точ­ка на млин­ку!

А те­пер во­ни в, однім бо­лоті,

П'ють во­ду, їдять ряс­ку по своїй охоті.

Де ж був Сви­рид­ко, де ж бу­ла Га­лоч­ка?

Що Сви­рид­ко у батька, а Га­лоч­ка у неньки!

А те­пер во­ни у одній світлиці,

Їдять з ме­дом пухкі книші й па­ля­ниці,

П'ють ви­но й ва­ре­ну­ху, обоє ра­денькі!

Секлита. Ку­ми мої, любі мої! Заспівай­те мені, прос­лав­те ме­не, свою ку­му, Сек­ли­ту Ли­ма­ри­ху!

Всі (співа­ють):

І лід тріщить, і ко­мар пи­щить,

А то кум до ку­ми по­ро­ся та­щить.

І ку­моч­ко, і го­лу­боч­ко!

Звари мені по­ро­ся, щоб і юш­ка бу­ла.

І юшеч­ка, і пет­ру­шеч­ка!

Кума моя, лю­ба моя, моя ду­шеч­ка!

Секлита. Ой, не співай­те, не зав­да­вай­те жа­лю, бо я вже пла­чу! (Вти­ра сльози). Так ви роз­жа­ло­би­ли, так розтривожи­ли! Ой, бідна я, си­ро­та; цу­рається ме­не рідня моя: ніхто з Сірків і в ха­ту не плю­нув че­рез ото­го чор­но­гу­за Про­ню!

Голохвостий (схоп­люється, мов опе­че­ний­). Хіба вам Сір­ки рідня?

Секлита. Сест­ра рідна… А та но­са­та - не­бо­га!

Голохвостий (набік). От вло­пав­ся!

Секлита. Як­же, ба­га­тирі, за­паніли! На бідний рід їм на­чхать те­пер! А все че­рез оту дур­но­го­ло­ву!

Голохвостий (набік). Ну, про­пав те­пер, навіки про­пав!

Секлита (пла­че). А ме­не не має не тільки за тітку, а на­віть за най­мич­ку, та ще кри­чить, що од ме­не гни­ли­ця­ми тхньоть, горілкою смер­дить! Та­ка у ме­не не­бо­га! (Хли­па).

Голохвостий. Що йо­го в світі бо­жо­му ро­бить? Прос­то вже й ума не при­ло­жу.

Марта. Та я б їй, отій вашій Проні!…

Секлита. А ти ж ду­маєш як? Сек­ли­та Ли­ма­ри­ха їй подар­увала? Ого! Не на та­ку на­па­ла! (Бе­реться в бо­ки). Та я отой но­са­тий пенціон так од­маніжи­ла, так ви­шуст­ри­ла на всі бо­ки, що аж баньки по­витріща­ли! Плю­ну­ла ме­жи очі та й за­цу­ра­ла: ні я, ні Га­ля й но­гою до смерті не бу­де­мо!

Голохвостий (набік). Сла­ва бо­гу, во­ни, зна­чить, в сварці! Мов світ мені підняв­ся, аж од сер­ця од­ляг­ло!

Марта. Ав­жеж, чис­та со­ва!

Устя. Чап­ля!

Голохвостий (підхо­дить). Жа­ба кис­ло­ока!

Секлита. А ти її знаєш?

Голохвостий. Та видів раз ото­го штур­па­ка!

Секлита. Вже імен­но! Не­хай її кур­ка брик­не!

Устя. Хай її лунь вхо­пить.

Марта. Хай її п'ятни­ця свя­та по­ка­ра!

Голохвостий. Хо­ле­ра на її го­ло­ву!

Секлита. Анах­те­ма, анах­те­ма, анах­те­ма!

Всі (хо­ром). Анах­те­ма, анах­те­ма, анах­те­ма!

Секлита. Пху на неї, та й годі!

Всі. Пху, пху, пху! На неї, са­та­ну!

Марта. Годі, цур їй, пек!

Устя. Бу­де­мо ве­селі як пер­ше!

Секлита. Ну, ли­хом об зем­лю! Гу­ляй­мо цілу ніч!

Меронія. А мені на Пе­черськ!

Секлита. К бісу! Гу­ляй­мо, по­ки но­ги дер­жуть, а то й по­снемо отут! Завт­ра неділя. Ніко­го не пу­щу!

Чути од­да­ле­ку ка­те­рин­ку.

Голохвостий. От як­раз до ла­ду: яви­лась на ви­руч­ку! Тре­ба тут їх так за­макітри­ти, щоб на завт­ра й но­ги одкидали­! Зак­ли­ка­ти ка­те­рин­щи­ка ще! (Вибіга).

Марта. Е, тітко, в ро­ду не без пот­во­ри! Є і в ме­не родич­ка… та… не хо­четься тільки роз­ка­зу­ва­ти.

Всі. Та ка­жи, ка­жи! Чо­го жа­лу­ва­ти та­ких пся­юх!

Марта. Так стіни слу­ха­ють!

Дехто. Та ми ко­чер­га­ми по­ви­го­ним стіни ті з ха­ти!

Устя. Знаю я, про ко­го мо­ва мо­виться…

Марта. На злодієві шап­ка го­рить! Знає, про чиє код­ло іде річ!

Устя (схоп­люється). Про на­ше код­ло! Ну що ж, ка­жи!

Марта. Не чіпляй­ся, Ус­те, бо ска­жу, так і крик­ну на всю ха­­ту­!

Устя. Кри­чи, кри­чи, ше­лихвістко!

Марта. Не зля­ка­лась, пся­юхо, не зля­ка­лась! Твій рід сто­їть отут мені у печінках! Як ус­ту­пи­ла твоя сест­ра, Сте­па­ни­да, до бра­та в ха­ту, то не­на­че бра­тові й мені на шию нас­ту­пи­­ла. Ви всі такі!

Катеринка вхо­дить.

Устя (сіка­ючись). То й ми всі такі? То й я та­ка?!

Марта. То й ти та­ка й твоя ма­ти бу­ла та­ка!

Устя (з ку­ла­ком). Яка ж бу­ла моя ма­ти?

Секлита. Та годі вам!

Другі міщан­ки. Уже за­ве­лись!

Катеринка заг­ра­ла польку, і всі зра­зу вти­хо­ми­ри­лись.

Вихід XV

Ті ж і ка­те­рин­щик.

Всі. Хто це му­зи­ку най­няв?

Голохвостий. Ето я; це я най­няв, щоб Сек­литі Пи­ли­повні ве­селіщі бу­ли іме­ни­ни! Как маєте ла­ятись, да­вай­те луч­че гу­лять!

Всі (схоп­лю­ють­ся). Да­вай­те, да­вай­те кра­ще тан­цю­ва­ти! От ве­се­ло!

Секлита. Ав­жеж, тан­цю­ва­ти! Розс­тупіться, ку­ми мої ми­лі: Сек­ли­та Ли­ма­ри­ха ґуля!

Всі розс­ту­па­ються, Сек­ли­та по­се­ре­дині.

Секлита (розс­та­вив­ши ру­ки). Ку­ми мої, го­луб­ки мої, Се­клита Ли­ма­ри­ха ґуля! (По­чи­на тан­цю­ва­ти).

Голохвостий (ски­да жи­лет­ку). Ех, мам­зель, бонд­жур! Ва­ляй ме­те­лиці! (По­чи­на са­ди­ти про­ти Сек­ли­ти го­па­ка).

Усі

Ой, на дворі ме­те­ли­ця,

Чому ста­рий не же­ниться?

Меронія. Ой, гріх, ой, ску­шеніє! (Ста­но­виться і са­ма в ко­ло).

Завіса спа­да