Сучасна людина досить різко виділяється з інших гоміноїдов одними ознаками і дуже схожа з ними по ряду інших. Сучасна людина населяє всю планету, пристосована до денного способу життя, всеїдна.

Кожен дослідник дотримується своєї точки зору на те, яким шляхом йшла еволюція предків людини. Можливо, на різних етапах вона відбувалася по-різному. Відповідь залежить також від того, з якого еволюційного моменту починати розглядати цих попередників. Ми почнемо огляд з міоценових гомінідів, з моменту розділення ліній людиноподібних мавп і людини.

Дуже важливим є питання про прабатьківщину початкової форми людського предка. З цього приводу існує декілька теорій: Азіатська (перші знахідки решток гоміноїдів Сівапітеків які жили 8-12 млн. років тому, були відкриті в Пакистані та Індії, пізніше в Африці були знайдені багато чисельні рештки більш ранніх людиноподібних мавп); Африканська (найбільш популярна) в Африці був знайдений цілий ряд решток викопних гоміноїдів (проконсули, які жили 10-22 млн. років тому, афропітеки – 17-20 млн. років тому та дріопітеки – 9-16 млн. років тому) їх морфологія найбільше схожа на перших австралопітеків; Європейська – викопні гоміноїди мешкали не лише в Азії та в Африці, багато людиноподібних мавп заселяло територію Європи: Уранопітеки та шимпанзеподібні Дріопітеки, які жили 9-10 млн. років тому.

2. Гомініди. Гомінідна тріада.

Рамки сімейства гомінід залежать від того, які ознаки покладені в основу визначення місця конкретних видів в системі гоміноїдов. Оскільки єдиним сучасним представником сімейства є людина, з її особливостей історично було виділено три найважливіші ознаки, що вважаються істинно гомінідними.

• Ці ознаки були названі гомінідною тріадою:

о прямоходіння (біпедія);

о кисть, пристосована до виготовлення знарядь праці;

о високо розвинений мозок.

1. Прямоходіння. Щодо його походження існує безліч гіпотез. Двома найважливішими є - похолодання міоцену та трудова концепція.

Похолодання міоцену: в середині і кінці міоцену в результаті глобального похолодання клімату відбулося значне скорочення площ тропічних лісів і збільшення площі саван. Це могло стати причиною переходу частини гоміноїдов до наземного способу життя. Проте, відомо, що найдавніші відомі прямоходячі примати жили в тропічних лісах.

Трудова концепція: згідно широковідомої трудової концепції Ф. Енгельса і її пізнішим варіантам, виникнення прямоходіння тісно пов'язане із спеціалізацією руки мавпи для трудової діяльності - перенесення предметів, дитинчат, маніпулювання їжею і виготовлення знарядь праці (Енгельс Ф., 1952). Надалі праця привела до виникнення мови і суспільства. Проте, за сучасними даними, прямоходіння виникло набагато раніше за виготовлення знарядь. Прямоходіння виникло не менше 6 мільйонів років тому у Orrorin tugenensis, а найдавніші знаряддя з Гони в Ефіопії мають датування лише 2,7 млн. років тому.

Інші гіпотези. Існують і інші версії виникнення прямоходіння. Воно могло виникнути для орієнтування в савані, коли треба було дивитися поверх високої трави. Також, предки людини могли вставати на задні ноги, щоб переправлятися через водні перешкоди або пастися на заболочених луках, як це роблять сучасні горили в Конго.

Згідно концепції К. Оуэна Лавджоя, прямоходіння виникло у зв'язку з особливою стратегією розмноження, оскільки гомініди протягом дуже тривалого часу вирощують одного, максимум двох дитинчат. При цьому догляд за потомством досягає такої складності, що з'являється необхідність звільнення передніх кінцівок. Перенесення безпорадних дитинчат і їжі на відстань стає життєво важливим елементом поведінки. Згідно Лавджя, прямоходіння виникло ще в тропічному лісі, а в савани переселилися вже двоногі гомініди.

Крім того, експериментально і на математичних моделях доведено, що пересування на великі відстані з середньою швидкістю на двох ногах енергетично вигідніше, ніж на чотирьох.

Найімовірніше, в еволюції діяла не одна причина, а цілий їх комплекс.

Для визначення прямоходіння у викопних приматів учені користуються наступними основними ознаками:

• положення потиличного отвору.

• будова тазу - у прямоходячих таз широкий і низький (така будова відома починаючи з Australopithecus afarensis 3,2 млн. років тому), у чотириногих таз вузький, високий і довгий;

• будова довгих кісток ніг - у прямоходячих ноги довгі, колінний і гомілковостопний суглоби мають характерну будову. Така будова відома, починаючи з Orrorin tugenensis 6 млн. років тому. У чотириногих приматів руки довше за ноги.

• будова стопи - у прямо ходячих виражено зведення (під'йом) стопи, пальці прямі, короткі, великий палець не відведений убік, малорухливий (зведення виражене вже у Australopithecus afarensis, але пальці довгі і зігнуті у всіх австралопітеків, у Homo habilis стопа сплющена, але пальці прямі, короткі), у чотириногих стопа плоска, пальці довгі, зігнуті, рухомі. У стопі Australopithecus anamensis великий палець був малорухливий. У стопі Australopithecus afarensis великий палець протиставлявся іншим, але набагато слабкіше, ніж у сучасних мавп, зведення стопи розвинені добре, відбиток ноги був майже як у сучасної людини. У стопі Australopithecus africanus і Paranthropus robustus великий палець був сильно відведений від інших, пальці були дуже рухомі, будова проміжна між мавпами і людиною. В стопі Homo habilis великий палець повністю приведений до інших.

• будова рук - у повністю прямоходячих гомінід руки короткі, не пристосовані до ходіння по землі або лазінню по деревах, фаланги пальців прямі. Риси пристосування до ходіння по землі або лазінню по деревах є у австралопітеків Australopithecus anamensis, Australopithecus afarensis, Australopithecus africanus, Paranthropus robustus і навіть Homo habilis.

Таким чином, прямоходіння виникло більше 6 мільйонів років тому, але ще довго відрізнялося від сучасного типу. Деякі австралопітеки і Homo habilis використовували і інші види пересування - лазіння по деревах і ходіння з опорою на фаланги пальців рук.

Повністю сучасним прямоходіння стало тільки близько 1,6-1,8 мільйонів років типу.

2. Походження руки, пристосованої до виготовлення знарядь праці. Рука, здатна виготовляти знаряддя, відрізняється від руки мавпи. Хоча морфологічні ознаки робочої руки не є цілком надійними, проте можна виділити наступний трудовий комплекс:

• Сильне зап'ястя. У австралопітеків, починаючи з Australopithecus anamensis, будова зап'ястя проміжна між мавпами і людиною. Практично сучасна будова спостерігається у Homo habilis 1,8 млн. років тому.

• Протиставлення великого пальця кисті. Ознака відома вже 3,2 млн. років тому у Australopithecus afarensis і Australopithecus africanus. Вона була повністю розвиненою у Paranthropus robustus і Homo habilis 1,8 млн. років назад. Нарешті, було своєрідністю або обмеженим у неандертальців Європи близько 40-100 тис. років тому.

о Широкі кінцеві фаланги пальців. Дуже широкі фаланги були у Paranthropus robustus, Homo habilis і всіх пізніших гомінід.

о Прикріплення м'язів, що рухають пальці майже сучасного типу відмічено у Paranthropus robustus і Homo habilis, але у них є і примітивні риси.

Кости кисті у найдавніших прямоходячих гоміноїдов (Orrorin tugenensis, Ardipithecus ramidus kadabba, Australopithecus anamensis і Australopithecus afarensis) мають поєднання ознак людиноподібних мавп і людини. Швидше за все, ці види могли використовувати предмети як знаряддя праці, але не виготовляти їх. Перші виробники справжніх знарядь праці - Homo habilis. Ймовірно, знаряддя виготовляли і південноафриканські масивні австралопітеки Paranthropus robustus.

Отже, трудова кисть в цілому сформувалася близько 1,8 млн. років тому.

3. Високорозвинений мозок. Мозок сучасної людини сильно відрізняється від мозку людиноподібних мавп за розмірами, формою, будовою і функціями, проте серед викопних форм можна знайти безліч перехідних варіантів. Типові ознаки мозку людини наступні:

• Великі загальні розміри мозку. У австралопітеків розмір мозку був як у сучасних шимпанзе. Стрімке зростання розмірів відбувалося у Homo habilis близько 2,5-1,8 млн. років тому, а у пізніших гомінід спостерігається плавне збільшення до сучасних значень.

• Специфічні поля мозку - зони Брока і Вернікє і інші поля почали розвиватися у Homo habilis і архантропів, але повністю сучасного вигляду досягли, мабуть, тільки у сучасної людини.

• Будова доль мозку. У людини значно розвинені ніжня тім'яна і лобова долі, гострий кут сходження скроневої і лобової доль, скронева доля широка і округла спереду, потилична частка відносно невелика, нависає над мозжечком. У австралопітеків будова і розміри мозку були такі ж, як і у людиноподібних мавп. Будова мозку Homo habilis була примітивного, але сам мозок мав великі розміри. Для пізніших гомінід характерне плавне наближення до сучасної будови мозку.

Гомінідний тип мозку виник близько 1,8 млн. років тому або декілька раніше, причому збільшення розмірів передувало його ускладненню. Надалі мозок активно еволюціонував, а повністю сучасний мозок сформувався тільки близько 25 тис. років тому.

До гомінідной тріади можна додати таку надійну ознаку, як маленькі ікла. Сучасні і викопні людиноподібні мавпи мають великі ікла, виступаючі за лінію інших зубів. Найдавніші гомініди і австралопітеки, навпаки, володіли невеликими іклами. Наскільки відомо на сьогоднішній день, всі чотириногі гоміноїди - володарі великих іклів, а прямоходячі – маленьких.

Ми бачимо, що найдавніші гомініди відрізнялися від людини по багатьом біологічним характеристикам, і з гомінідной тріади єдиною надійною ознакою сімейства є прямоходіння.

Отже: гомініди (сімейство Hominidae) - це прямоходячі примати з маленькими іклами.