3. Найдавніші пращури людини.

Сімейство гомінід включає в себе людину сучасного фізичного типу та її безпосередніх попередників. Зазвичай найдавнішою межею цієї групи умовно вважають момент розділення загальної еволюційної лінії на гілки, що ведуть до сучасних людиноподібних мавп і сучасної людини.

• Найбільш прийнятим в сучасній науці є виділення в сімействі гомінід (Hominidae) двох підродин:

• австралопітецини (Australopithecinae) - гомініди з безліччю типових понгидних рис;

• гоміїнни (Homininae) - гомініди без понгидних рис.

1. Австралопітецини (Australopithecinae). Найдавнішими гомінідамі зазвичай вважають австралопітекових.

Австралопітекові були дуже своєрідною групою. З'явилися австралопітекові близько 6-7 млн. років тому, а останні з них вимерли тільки близько 900 тис. років назад, під час існування більш прогресивніших форм. Наскільки відомо, австралопітекові ніколи не покидали меж Африки, хоча деякі знахідки, зроблені на острові Ява, іноді відносять до цієї групи.

     Складність положення австралопітекових серед приматів полягає в тому, що в їх будові мозаїчно поєднуються ознаки, характерні і для сучасних людиноподібних мавп, і для людини.

     Череп австралопітеків схожий на череп шимпанзе. Характерні великі щелепи, масивні кісткові гребені для прикріплення жувальної мускулатури, маленький мозок і велике сплющене обличчя. Зуби австралопітеків були дуже великі, але ікла короткі, а деталі будови зубів більше схожі на людські, чим на мавпячі.

     У будові скелету австралопітеків характерні широкий низький таз, відносно довгі ноги і короткі руки, хапальна кисть і нехапальна стопа, вертикальний хребет. Така будова вже майже людська, відмінності полягають лише в деталях будови і в маленьких розмірах.

     Зріст австралопітеків коливався від метру до півтора. Характерно, що розмір мозку був близько 350-550 см3, тобто як у сучасних горил і шимпанзе. Для порівняння, мозок сучасної людини має об'єм близько 1200-1500 см3. Будова мозку австралопітеків також була вельми примітивна і мало відрізнялася від шимпанзоїдного.

     Спосіб життя австралопітеків, мабуть, був несхожий на відомий у сучасних приматів. Вони жили в тропічних лісах і саванах, харчувалися переважно рослинами. Втім, пізні австралопітеки полювали на антилоп або віднімали здобич у крупних хижаків - левів і гієн.

     Австралопітеки жили групами по декілька особин і, мабуть, постійно кочували по просторах Африки у пошуках їжі. Знаряддя праці австралопітеки навряд чи уміли виготовляти, хоча використовували їх. Їх руки були дуже схожі на людські, але пальці були сильніше зігнуті і вужчі. Як уже згадувалося, найдавніші знаряддя відомі з шарів в Ефіопії, датованих 2,7 млн. років тому, тобто через 4 млн. років після появи австралопітеків. У Південній Африці австралопітеки або їх безпосередні нащадки близько 2-1,5 млн. років тому використовували кістяні уламки для вилову термітів з термітників.

Австралопітеків можна розділити на три основні групи, в кожній з яких виділяється декілька видів:

• Ранні австралопітеки - існували з 7 до 4 млн. років тому, володіли найбільш примітивною будовою тіла. Виділяють декілька родів і видів ранніх австралопітеків.

• Грацильні австралопітеки - існували з 4 до 2,5 млн. років тому, мали порівняно невеликі розміри і помірні пропорції. Зазвичай виділяють один рід Australopithecus з декількома видами.

• Масивні австралопітеки - існували з 2,5 до 1 млн. років тому, були дуже масивно складеними спеціалізованими формами з украй розвиненими щелепами, маленькими передніми і величезними задніми зубами. Масивні австралопітеки виділяються в самостійний рід Paranthropus з трьома видами. Розглянемо детальніше кожну з них.

Рештки найдавніших приматів, яких можна віднести до ранніх австралопітеків, були знайдені в Республіці Чад в Торос-меналла і названі Сахелянтроп (Sahelanthropus tchadensis). Цілий череп отримав популярну назву "Тумай". Датування знахідок близько 6-7 млн. років тому. Численніші знахідки в Кенії в Туген Хиллс мають датування 6 млн. років тому. Вони отримали назву Оррорін (Orrorin tugenensis). У Ефіопії в двох місцезнаходженнях - Алайла і Араміс - були знайдені численні кісткові рештки, названі Ардіпітек (Ardipithecus ramidus kadabba) (близько 5,5 млн. років тому) і Ardipithecus ramidus ramidus (4,4 млн. років тому). Знахідки в двох місцезнаходженнях в Кенії - Канапої і Аллія Бий - отримали назву Австралопітек анамській (Australopithecus anamensis). Вони датуються часом 4 млн. років тому.

Зріст їх трохи перевищував один метр. Розміри мозку були такими ж, як у шимпанзе. Мешкали ранні австралопітеки в лісистих або навіть болотистих місцях, а також в лісостепах. Очевидно, саме ці істоти найбільш підходять на роль горезвісної "проміжної ланки" між мавпою і людиною. Ми практично нічого не знаємо про їх спосіб життя, проте з кожним роком кількість знахідок росте, а знання про навколишнє середовище того далекого часу поширюються.

Про ранніх австралопітеків відомо не дуже багато. Судячи з черепа Сахелянтропа, стегновим кісткам Орроріна, фрагментам черепа, кісткам кінцівок і залишкам тазу Ардіпітеков, ранні австралопітеки були вже прямоходячими приматами. Проте, судячи з кісток рук Орроріна і Австралопітека анамського, вони зберігали здатність лазання по деревах або навіть були чотириногими істотами, що спиралися на фаланги пальців рук, подібно до сучасних шимпанзе і горил. Будова зубів ранніх австралопітеків проміжна між мавпами і людиною. Можливо навіть, Сахелянтропи були родичами горил, Ардіпітеки - безпосередніми предками сучасних шимпанзе, а анамські австралопітеки вимерли, не залишивши нащадків.

У Кенії, Танзанії і Ефіопії в безлічі місцезнаходжень відкриті скам'янілі рештки грацильних австралопітеків, названі Австралопітек афарській (Australopithecus afarensis). Цей вид існував приблизно від 4 до 2,5 млн. років тому. Найбільш відомі знахідки з місцевості Хадар в пустелі Афар, зокрема скелет, що отримав ім'я Люсі. Також, в Танзанії виявлені сліди прямоходячих істот, що окам'яніли, в тих же шарах, в яких знайдені рештки афарськіх австралопітеків.

Окрім афарськіх австралопітеків, в Східній і Північній Африці в проміжку часу 3-3,5 млн. років тому, ймовірно, мешкали і інші види. У Кенії в Ломекві знайдений череп і інші скам'янілості, описані як Кеніантроп (Kenyanthropus platyops).

У Республіці Чад, в Коро-торо (Східна Африка), виявлений єдиний фрагмент щелепи, описаний як Австралопітек бахр-ель-газальській (Australopithecus bahrelghazali).

У Південній Африці, у ряді місцезнаходжень - Таунг, Стеркфонтейн і Макапансгат - виявлені численні скам'янілості, відомі під назвою Австралопітек африканський (Australopithecus africanus). До цього вигляду належала перша знахідка австралопітека - череп дитинчати, відомого як Бебі з Таунга. Африканські австралопітеки жили з 3,5 до 2,4 млн. років тому.

Найпізніший грацильний австралопітек - з датуванням близько 2,5 млн. років тому - виявлений в Ефіопії в Боурі і названий Австралопітек гару (Australopithecus garhi).

Від грацильних австралопітеків відомі всі частини скелету від безлічі особин, тому реконструкції їх зовнішнього вигляду і способу життя вельми достовірні.

Грацильні австралопітеки були прямоходячими істотами близько 1-1,5 метри зросту. Хода їх дещо відрізнялася від ходи людини. Мабуть, австралопітеки йшли короткими кроками, а тазостегновий суглоб при ходьбі розгинався не повністю. Разом з достатньо сучасною будовою ніг і тазу, руки австралопітеків були декілька подовжені, а пальці пристосовані для лазіння по деревах, але ці ознаки можуть бути лише спадком від стародавніх предків.

Вдень австралопітеки кочували по савані або лісам, по берегах річок і озер, а увечері забиралися на дерева, як це роблять сучасні шимпанзе. Австралопітеки жили невеликими стадами або сім'ями і були здатні переміщатися на досить великі відстані. Харчувалися вони в здебільшого рослинною їжею, а знарядь праці зазвичай не виготовляли, хоча недалеко від кісток Австралопітека гару вчені знайшли кам'яні знаряддя і роздроблені ними кости антилоп. Також, для південноафриканських австралопітеків була висунута гіпотеза остеодонтокератічеськой (дослівно - "костно-зубо-роговою") культури. Передбачалося, що австралопітеки використовували кістки, роги і зуби тварин як знаряддя праці. Пізніші дослідження показали, що більшість слідів зносу з'явилися на цих кістках в результаті погризов гієн і інших хижаків.

Як і ранні представники роду, грацильні австралопітеки мали мавпоподібний череп, що поєднувався з майже сучасним скелетом. Мозок австралопітеків був схожий на мавпячий як за розмірами, так і за формою. Проте відношення маси мозку до маси тіла у цих приматів було проміжним між невеликим мавпячим і дуже великим людським .

Найбільш вірогідними предками людської лінії еволюції є афарськіє австралопітеки.

Якнайдавніші кам'яні знаряддя відомі з декількох місцезнаходжень в Ефіопії - Гону, Шунгура, Хадар - і мають датування 2,5-2,7 млн. років тому. Тоді ж виник новий вид гомінід, що володіли великим мозком, що відносять вже до роду Homo. Проте була ще одна група пізніх австралопітеків, що відхилилася від лінії, яка веде до людини - масивні австралопітеки.

Найдавніші масивні австралопітеки відомі з Кенії і Ефіопії - Локалєї і Омо. Вони датуються близько 2,5 млн. років тому і названі Парантроп ефіопський (Paranthropus aethiopicus) .

Пізніші масивні австралопітеки з Східної Африки - Олдувай, Кооби-фора - датуються від 2,5 до 1 млн. років тому описано як Парантроп Бойса (Paranthropus boisei)

У Південній Африці - Сварткранс, Кромдраай, Дрімолен Кейв - відомі Парантропи масивні (Paranthropus robustus). Масивні парантропи були другим відкритим видом австралопітеків.

При розгляді черепа парантропів виділяються величезні щелепи і великі кісткові гребені, що служили для прикріплення жувальних м'язів. Максимального розвитку щелепний апарат досяг у східноафриканских парантропов. Перший відкритий череп цього вигляду через розмірів зубів навіть отримав прізвисько "Лускунчик".

Прантропи були великими - до 70 кг. - спеціалізованими рослиноїдними істотами, що жили по берегах річок і озер в хащах. Спосіб життя їх в чомусь нагадував спосіб життя сучасних горил. Проте, вони зберегли двоногу ходу і навіть, можливо, уміли виготовляти знаряддя праці. У шарах з парантропамі знайдені кам'яні знаряддя і кістяні уламки, якими гомініди розривали термітники. Також і гроно цих приматів було пристосоване для виготовлення і застосування знарядь .

Парантропи "зробили ставку" на розміри і рослинність. Це привело їх до екологічної спеціалізації і вимирання. Проте в одних шарах з парантропами виявлені рештки і перших представників гомінін - так званих "ранніх Homo" - прогресивніших гомінід з великим мозком.

2. Гомініни (Homininae). Найдавніші представники підродини, в яку включається і сучасна людина, відомо з відкладень часу близько 2,5 млн. років тому. Часто їх називають "ранні Homo", підкреслюючи схожість з людиною і відмінність від мавп.

Це були достатньо дрібні істоти, повністю прямоходячі, з порівняно великим мозком, але як і раніше з "мавпячим" обличчям. Звичайно, не варто розуміти останнє порівняння буквально. Крупні виступаючі щелепи і широкий ніс додавали цим істотам схожість з сучасними шимпанзе, але переплутати їх було б неможливо. Принциповою відмінністю "ранніх Homo" від понгид і австралопітеків був великий розвинений мозок і кисть, повністю пристосована до виготовлення знарядь праці, хоча вони і не були повністю сучасного типу. За той мільйон років, в який існували ці першолюди, відбувся різкий стрибок як біологічної, так і соціальної організації. Швидкість еволюції різко зросла. Збільшувалися зростання і розміри мозку, зменшувалися розміри зубів.

Разом зі всіма вказаними прогресивними ознаками, "ранні Homo" зберігали в своїй морфології безліч дуже примітивних ознак, зокрема в будові кисті і мозку. Через це деякі вчені вважають їх лише прогресивним пізнім різновидом грацильних австралопітеків. Більшість же виділяє серед них два види: дрібніший - "Людина уміла" (Homo habilis) і більший - "Людина рудольфська" (Homo rudolfensis)

Гомініни перейшли від рослинноядності до м'ясоїдності. Ймовірно, спочатку вони віднімали здобич у хижаків або підбирали залишки їх бенкетів. Про це свідчать сліди кам'яних знарядь на кістках, що віддрукувалися поверх слідів зубів левів і гієн. "Ранні Homo" навчилися виготовляти кам'яні знаряддя. Спочатку це були просто розколені навпіл гальки, потім першолюди стали відбивати від каменів по декілька сколов, оформляючи гострий ріжучий край. Такі прімітівніші знаряддя називаються галечнимі, або олдувайськімі, по місцю перших знахідок.

"Ранні Homo", можливо, уміли робити прості заслони від вітру з віток, придавлених до землі каменями. Надалі розвиток культури пішов прискореними темпами.

Питання для самоконтролю.

1. Характеристика викопних і сучасних людиноподібних мавп.

2. Найдавніші еволюційні витоки людини.

3. Порівняльна характеристика людини та приматів.

4. Особливості гомінідів: гомінідна тріада.

5. Аналіз підходів щодо визначення прабатьківщини людства.

Література:

Основна:

1. Антропология: Хрестоматия. Учебное пособие / Л.Б.Тарханов, Т.Е.Россолимо, И.А.Московина-Тарханова. – М.-Воронеж, 2002.

2. Бунак В. В. Род Ноmо, его возникновение и последующая эволюция. — М.: Наука, 1980.

3. Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Основы антропологии. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1955.

4. Сегеда С. Основи антропології. — К.: Либідь, 1995.

5. Сегеда С. Антропологія. — К.: Либідь, 2001.

6. Столяренко В.Е., Антропология - системная наука о человеке:Учеб. пособие/ В.Е.Столяренко, Л.Д.Столяренко.– 2-е изд., перераб. и доп.– Ростов н/Д:Феникс, 2004.

7. Тегако Л., Антропология: Учеб. пособие/ Л.Тегако, Е.Кметинский.– М.:Новое знание, 2004.– 400 с.

8. Хомутов А.Е., Антропология.– Ростов н/Д:Феникс, 2003.

9. Хрисанфова Е. Н., Перевожчиков И. В. Антропология. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1991.

Додаткова:

10. Джохансон Д., Иди М. Люси: Истоки рода человеческого. — М., 1984.

11. Дубинин Н. П., Шевченко Ю. Г. Некоторые вопросы биосоциальной природы человека. — М.: Наука, 1976.

12. Елинек Я. Большой иллюстрированный атлас первобытного человека. — Прага: Артия, 1982.

13. Левонтин Р. Человеческая индивидуальность: наследственность и среда. — М.: Издат. группа “Прогресс — Универс”, 1993.

14. Харрисон Дж., Уайнер Дж., Теннер Дж и др. Биология человека. — М., 1979.