1. «Зовнішній вигляд» (семантичні групи: а) «Врода»; б) «Зріст»;

в) «Одяг»), наприклад: а) Одна брова стоїть вола, а другій і ціни нема; Рожа і межи кропивою зостанеться рожею; Де врода, там і сила; Такий білий, що але лебеді вхоплять; Краснеє личко серцю неспокій; З краси не пити води; 3 личка не пить молочка; Красу на тарілці не краяти; Красу за плечима не носити, аби хліба не просити; Не дивися на вроду, лише на пригоду (корисність — авт.); Гарне і зличне (вродливе - авт.), та не вічне; Не з кожного цвіточка ягідочка; Не все то золото, що блищить; Буває, що й черепок блищить; Верба товста, та всередині пуста; Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода; Така складна (гарна - авт.) як свиня в дощ; Знає сова, що красна, сама; Така гарна пика, що як виглянула з вікна, то три дні собаки ґвалтували і т. ін.; б) Вбився в ріст, як заяць в хвіст; Довгий, мов Пирятинська верства; Виріс за сидячого кота; Виріс, як кіт навсидячки; Мабуть, у мокре літо родився, що такий високий виріс; О, цей ріс у великому лісі, та ще й при воді; Росте, як каченята на воді; Такий хлопець, що батькові штани короткі; Маленька пташка, та гострий дзьобик; Ворона хоч і мала, та рот великий і т. ін.; в) Гарній дівці гарно і в ганчірці; Хто ходить у картузі, так у того чорти в пузі; Пошануй одежину раз, вона тебе десять раз; Шануй одежу в дворі, вона тебе в людях; Великий чобіт на нозі, а малий під лавкою; По Савці свита, бо на Савку шита; Дереться, на нове береться; Добрий стрій - піднесися та стій; Кожух та свита, то й душа сита; Куди оберни, то все діра на верха; Людину по одежі стрічають, а по умі випроводжають; На свиті стільки лат, як на селі хат; На нозі чобіт рипить, а в борщі трясця кипить; Чоботи скриплять, а горшки без сала киплять; На пузі шовк, а в пузі бовк і т. ін.

2. «Вікові, фізіологічні та фізичні особливості» (семантичні групи:

и) «Вік»; б) «Фізіологічний стан»; в) «Фізичний стан»), наприклад: а) Вік пройшов, як батогом ляснув; На віку, як на довгій ниві, всього трапляється: і кукіль, і пшениця; На віку, як на довгій нитці: інший раз пішли, шиєш — і нічого, а як коли, то одразу починають вузли в’язать; Вік прокалатала, як у ніч уклала; Вік ізжила, яку ступі стовкла; Зійшли літа

11. < віта, як лист із дерева; Проти віку нема ліку; Кому короткий вік, тому не поможе і лік; Скічьки не співати, а амінем кінчати; Ніхто не може » чіта пережити; Сей світ, як маків цвіт: день цвіте, а вночі опаде; Такий пііш вік: ниньки жиєш, а завтра гниєш і т. ін.; б) Молодість - буйність, а « тпрість не радість; Молода брага хмільна; Молодому бредня за честь; Що раннє, то погане; Що молодше, тс й солодше; Молодий кінь - до Пою, а старий - до гною; На свіжий цвіт і бджола сідає, а зів’ялий о( минає; Старий хоче спати, а молодий гуляти; Старому подушечки, а молодому іграшечки; Нове ситечко на кілочку, а як пристариться, - тдять квочку і т. ін.; в) Бережи одежу знову, а здоров’я змолоду; І іяііь на вид - та й питай здоров’я; Здоров’я виходить пудами, а а ходить золотниками; Хто здоров, той ліків не потребує; На добрий іиімінь що не дай, то змеле; Каліки не родяться, а робляться; Сліпий, \то через решето або далі од носа не бачить; Сліпій курці усе пшениця; І ht одне вухо глуха, а на друге зовсім не чую; Не шепчи глухому, не моргай сліпому; Не смерть страшна, а недуга і т. ін.

3. «Внутрішній світ» (семантичні групи: а) «Розумові здібності»;

іі) «Риси характеру»; в) «Емоційний стан»), наприклад: а) Розуму і за . ромі не купиш; І сила перед розумом чикне; Сила без голови шаліє, а І ч пум без сили мліє; Голова як маківка, а розуму як накладено; Що голова, то розум; Мудрий не лізе під стіл; Мудрий безумному з дороги ". щупається; Голова не на те, щоб тільки кашкет носити; Розумна

1. ' и та багато волосу не держить; Хто розуму не має, тому й коваль не

т, і у; Чоловік розуму вчиться цілий вік; Од великого розуму і роги ростуть; Ні чк розумний по-своєму: один спершу, а другий потім; Який зріст - така п тла, які літа — такий розум і т. ін.; б) Тихо ходить та густо місить; Ніхто й не чув, як комар чхнув; Покірну голову шабля не січе; Тиха вода •рсСт рве, а бистра тамує; Мовчи та мак товчи: мовчанка не пушгМь; Іон душа чиста, а постоли нічого; Чесному всюди честь, хоч і під лавкою; Уто знав стид, той має й совість; Сиди, вусе, тихо, як бороду голять; 1\<)и гладь, куди шерсть лежить; Не все перескакуй, інде й перелізь; і ои<їдким будеш - розклюють, гірким'будеш - розплюють; Риба не без кості, а чоловік не без злості; У злому зле й сидить; Баба хуже сказісеного Ьісака: хоч не вкусить, так наляка і т. ін.; в) Аж у душі похолонуло; Аж сорочка пополотніла; Більше страху, як переполоху; Ляк сил додає, а переляк відіймає; З переляку очкур луснув; Журба сорочки не дасть; Журбою поля не переїдеш; Лиха та радість, по котрій смуток І наступає; Не журись та Богу молись; Не зітхай: чого нема, то й так нехай; Нема чого журитися: нехай той журиться, що велику голову має; Черв ’як серце точить; Якби не ох, то б давно здох; Добрі очі все перелупають; Зі сорому очі не вилізуть; Йому такий встид, як тій кобилі, що віз переверне; Соромота вийти за ворота; Схилив хвіст, та під міст; На кого злість лізе — гірш ножа ріже; На злість моїй жінці, , нехай мене б ’ють і т. ін.

4. «Людські взаємини» (семантичні групи: а) «Родинні стосунки»; І б) «Товариські стосунки»), наприклад: а) По татку й дитятко; І мій батько таки мався, і я в його вдався; Від лося - лосята, а від свині поросята; У сови погані совенята, а все їй найкращі; Син мій, а розум у нього свій; Горе з дітьми, горе й без дітей; Не потрібен і клад, коли в чоловіка з жінкою лад; Жінка — лозинка: куди схочеш, похилиш; Куди голова, туди й хвіст; Як сорочка біла, то і жінка мила; Як люба дружина, то люба й у ряднині; До свого роду хоч через воду; Свій своєму завжди рад; Багато роду та ніде пообідать; Рідня до півдня, а як сонце зайде, сам чорт нікого не найде і т. ін.; б) Вірний приятель - то найбільший скарб; Не обгороджуй себе огорожею, а приятелями; Дружба та братство дорожче багатства; Друга шукай, а найдеш - тримай; Для милого друга і вола з плуга; Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться; Для приятеля нового не цурайся старого; Поки щастя плужить, доти приятель служить; Були б пиріжки, будуть і дружки; У друга вода солодша, як у ворога мед; Ворог мого ворога - мені приятель і т. ін. ^л-<,

У межах кожної семантичної групи виокремлюється низка і семантичних підгруп, як-от, скгіжімо: до семантичної підгрупи «Родинні стосунки» належать власне паремії, що демонструють взаємини між: а) батьками і дітьми (Як квочка з курчатами, так і мати з дитятами; Поки маленьке, поти й рідненьке; Маленьке - миленьке, побільша - ₍ погірша; Син родиться на поміч, а дочка на клопіт; Пропав батько і дурними синами; Де одинець - хазяйству кінець, а де сім - то щастя всім і т. ін.); б) дружиною та чоловіком (При своїй небозі добре і в дорозі; Помояси, Боже, нежонатому, а жонатому й жінка поможе; Жінку бери здалека, корову купуй близько; Жінка за пїри угли хату держить, а чоловік - за один і т. ін.); братами і сестрами (Брат мій, а розум у нього і ній; Не рад брат брату, а його шмату; Брати - що коти: погризуться й помиряться; Брат - собі драп, сестра - собі несла і т. ін.); невісткою та і иекрухою (свекром) (Невістка - чужа кістка; Усі в сім ’ї сплять, а невістці молоти велять; Свекор - не рідний батько; Свекор і свекруха — одного духу; Як була у батенька, то була чубатенька, а як стала у

• чекрухи, то й чуб об’їли мухи і т. ін.); зятем і тещею (тестем) (Коза - не уудоба, а зять - не дитина; Нема з пса солонини, а з зятя дитини; Зять \оче взять; Не дай, Боже, зятів хліб їсти; Усі люди гарні, коли зятя інукають і т. ін.); бабою та дідом (Поки жива бабуся, я нікого не боюся; ( 'їдьмо, старий, у парі, щоб гречка родила; Дід бабу й на торг возив та т кто не купив; Поки діда, поти й хліба; Поки баби, поти й ради;

• подівався дід на мід, та й без вечері ліг спати і т. ін.); кумами (Кума ііч і ума, а в кума й того нема; Кумай не кумай, а своє думай; Жінка і уджена, а кума люблена; Кум не кум, а в горох не лізь; Казав кум,,що «)обра кума була, та скисла і Т. ін.) тощо. ,, ....

До складу різних семантичних підгруп входить різна кількість

• ипонімічних рядів, що об’єднують одиниці, відмінні за матеріальною фирмою вираження, але подібні за значенням, використовувані в цінових ситуаціях для вираження відповідного ставлення до міі’пстивної дійсності. Наприклад: у синонімічний ряд можна об’єднати инремійні одиниці, якими послуговуються в типових ситуаціях, коли почуть підкреслити, що діти завжди чимось подібні на своїх батьків

11. ісбільшого успадкували їхні негативні риси), а саме: Який рід, такий і >пІ<); Який дід, такий його плід; Який батько, такі й діти; Який батько, чіпкий син; Яка мама, такі й дітки; Яка неня, така й доня; Яке дерево, чіпкі й відростки; Яке коріння, таке її насіння; Яке зіллячко, таке й їм/ нчко; Яка щепа, така й яблуня; Яка яблунька, такі й яблука тощо.

ІІ.іисдені зразки організовані за однаковою структурно-граматичною моделлю складнопідрядного займеннишво-співвідносного речення з п|н позитивною залежною частиною: який (-а, -е, -і)..., такий (-а, -е, -і). Щодо семантичного навантаження, то тут спостерігаються й іпфгрснційні ознаки: з одного боку, такі паремії, як Який рід, такий і <• ііі), Який дід, такий його плід; Який батько, такі й діти; Який батько, ічіНі ніі син; Яка мати, такі й діти; Яка неня, така й доня, попри імиипість у їхній структурі художнього образу, актуалізують лише м|іимо значення; з іншого, - одиниці на зразок Яке дерево, такі й

відростки'. Яке коріння, таке й насіння', Яке зіллячко, таке й січ ’ячко\ І Яка щепа, така й яблуня; Яка яблуня, такі й яблука демонструють І узагальнено-метафоричне значення (спостерігається метафоричне І перенесення («рослина (або її частина) —> людина») на основі подібності відповідних фізіологічних процесів. У першому разі між складовими компонентами проілюстрованих паремій спостерігаються І гіперо-гіпонімічні відношення, що грунтуються на родо-видових зв’язках, які характеризуються залученням обсягу одного поняття до обсягу іншого [Бондар 2006 : 223]: рід - плід (у значенні родина, нащадки - авт.); дід - плід; батько - діти; батько - син; мати - діти, неня - доня; у другому - партитивні, ґрунтовані на відношеннях частіша - ціле або елемент - система: дерево - відростки; коріння -1 насіння; зіллячко - сім 'ячко; щепа -яблуня; яблуня -яблука.

За аналогічною структурно-граматичною моделлю організовано чимало паремій, які репрезенгують інші значення й утворюють інші І синонімічні ряди. Наприклад, усталені конструкції на зразок Яка І шана, така й дяка; Який стук, такий і гук; Який голос, такий і відголос; Який «добрий день», таке й «доброго здоров’я» і т. ін. використовують у ситуації, коли хочуть підкреслити: усе, що відбувається з людиною, учинки інших стосовно неї є логічним результатом або реакцією на попередню її поведінку; іншими пареміями, як-от: Який пастух, така й череда; Який піп, така його й парафія; Який піп, таке й благословення - послуговуються у разі, якщо хочуть підкреслити, що за діями та вчинками підлеглих складається враження про керівника. Так говорять, коли між членами колективу та його керівником простежуються подібні негативні якості (відсутність організованості, уміння, дисципліни тощо). Зауважимо: в останній ситуації, імовірно, можна було б скористатися і паремією. Який батько, такі й діти, а за умови, що керівником є особа жіночої статі - Яка мати, такі й діти, однак подібні конструкції варто розглядати як такі, що зазнали метафоричного переосмислення (пор.: І батько {мати) =керівник - діти = підлеглі).

Синонімічний ряд паремійних одиниць, якими послуговуються в типових ситуаціях, коли хочугь підкреслити, що діти завжди чимось подібні на своїх батьків, увиразнюється й за рахунок паремій інших структурно-граматичних моделей, зокрема й на рівні не лише складного речення: Буває, і від гарного отця родиться дурна вівця; Дурна мати - . дурні діти; Руді батьки - руді в них і діти; Від злого коріння таке і насіння; Зі злої трави лихе сіно; Погане дерево, погана з нього й тріска; Яблучко від яблуньки недалеко відкотиться. У складі таких паремій містяться компоненти, які актуалізують сеМу «негативна риса» (вівця (пор.: перен. зневаоісл. про покірну, лякливу людину), дурний, рудий (у іігаченні некрасивий), злий, лихий, поганий). Подекуди спостерігається перенесення на основі подібності з тваринним світом: Сова не приведе сокола; Орел орла плодить; Від лося — лосята, від свині поросята тощо.

Аналізований синонімічний ряд маніфестує й так звані пеелементарні конструкції, що мають блокову організацію: Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі й діти; Яке дерево, такий клин; який батько, такий син; Який дуб, такий тин; який батько, такий син; Яка \пта, такий тин, який батько, такий син; Яка вода, такий млин; який (нітько, такий син; Який мельник, такий млин; який батько, такий син і і. ін. Примітним є те, що кожна блоко ва частина може функціонувати (і- функціонує!) самостійно, репрезентуючи абсолютно тотожне іначення. Однак сьогодні досить складно встановити, чи є ці одиниці похідними, що утворилися внаслідок контамінації двох паремій (наприклад, Який мельник, такий млин; який батько, такий син <— Який мельник, такий млин і Який батько, такий син), чи, навпаки, нислів на зразок Який батько, такий син на певному історичному етапі шміав трансформації, видозміни, пов’язаної з вивільненням компонентного складу. З огляду на те., що, маючи тотожне значення, подібні пареміологічні одиниці характеризуються різним

компонентним сішадом і. різною образністю, пропонуємо зараховувати їх до таких, які ілюструють явище синонімії.

Одні і ті самі явища буття залежно від життєвого досвіду представників національної спільноти, від характеру їх

• піт осприймання можуть бути окреслені висловами, в основі яких нсжать найрізноманітніші внутрішні образи, що зазвичай Має

• іпокультурну маркованість, часто є конденсацією анекдотів, легенд, »клртів і т. ін. Одна і та ж ситуація викликає в уяві носія мови різні асоціації, що й спричиняє появу синонімічних одиниць.

Синонімічні паремії позначають однакові сегменти дійсності і, помри різну внутрішню форму та неоднаковий компонентний склад, ііпкористовуються в тотожних чи подібних комунікативних ситуаціях. Наприклад^ 1) для того, аби підкреслити, що матеріальні труднощі, іпдсутність чого-небудь не варто розцінювати як недолік чи ваду, послуговуються висловами на зразок Аби душа чиста, а постоли нічого; Бідність - то не ганьба; Бідність не тратить честі; І Злиднями очі не колють; Старці не родяться, а робляться; 2) коли хочуть наголосити на тому, що будь-яка, навіть, на перший погляд, легка справа потребує певних зусиль, говорять Без труда нема плода; Не розбивши крашанки, яєчні не спечеш; Не терши, не м ’явши, не їсти калача; Печені голуби не летять до губи; Треба нахилитися, аби з криниці води напитися; Щоб рибку їсти, треба в воду лізти; 3) різні асоціації сприяли появі висловів, використовуваних у ситуації, яку можна сформулювати «дуже далекі родичі»: Василь бабі сестра в третіх, а я йому сваха; Його мати й моя мати в одній воді хустки прали; Ми родичі - на одному сонці онучі сушили; Пень горів, а він руки нагрів та й став йому дядьком; Родина - кумового наймита дитина; Така рідня, як чорт козі дядько; 4) для вираження співчуття, досади у зв’язку з нездійсненням чого-небудь, з неможливістю досягти бажаного послуговуються пареміями Бачить корова, що на повітці солома, та не дістане; Близько видати, та далеко стрибати; Близько лікоть, та не вкусиш; Видно й хати, та далеко чухрати; Є в глеку молоко, та голова не влізе; Коло носа в’ється, а в руки не дається; Хоч близько, та слизько; 5) коли акцентують на тому, що той, хто прагне до чого-небудь, хто міг би зловживати своїм становищем, як зумисне не отримує можливості здійснити бажане, використовують вислови на зразок Не дав Бог жабі хвоста, а то всю траву витолочила б; Не дай, Боже, свині роги, усіх поколола б; Якби йому довший хвіст, сам би собі боки повідбивав; Якби на кропиву не мороз, вона всіх людей пожалила б; Якби свині роги, то всіх людей поколола б; Якби свині крила, вона і небо зрила б; 6) для того, аби підкреслити: що-небудь (хто-небудь) утратило свою значущість, послуговуються пареміями Був волом, та став козлом; Був голосок, та позички з ’їли; Був кінь, тії з ’їздився; Був колись горіх, а тепер свистун; Був колись хазяїн, а тепер бовкуном їздить; Був лісничим, а тепер став нічим; Була сила, та чорти поносили; Зійшов ні в честь, ні в славу; Перевівся на ковальський пшик тощо.

Розвиток синонімічних рядів пареміологічних одиниць пов’язаний передусім з оновленням образної основи паремій, об’єднаних однією темою, пошуком більш яскравого й експресивного образу при збереженні єдності логічної структури поняття [Скрипник 1973 : 213] та подекуди формальної структурної рівноваги. Явище синонімії має в системі пареміології свої специфічні особливості. Однак, зауважимо, у вітчизняному мовознавстві воно досліджувалося лише принагідно, викликає чимало дискусій і передусім тому, що не встановлені чіткі диференціюй ознаки між поняттями паремія-синонім, паремія-варіант, паремія-трансформ.

І Ісмає одностайності поглядів і на таке «вище, як факультативність¹³.

Явище факультативності пов’язують з тим, що будь-яка пареміологічна одиниця різновиду прислів’я може функціонувати в мові чи то в повному компонентному складі, чи то у скороченому, еліптичному¹⁴.

На думку деяких науковців, сугь факультативності полягає в тому, що наявність деяких компонентів є можливою, але необов’язковою. Звідси, відповідно, і в пареміографічних доробках так шані факультативні компоненти отримали спеціальне графічне ипокремлення. Наприклад: Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на кінці: <на печі б’ють, а на лавці січуть>; Голод не тітка: <пиріжка не

і)асть>; Наздогад буряків, <щоб дали капустіі>\ Не надовго старий щ'спиться: <або вмре, або скрутитьс.я>\ Не надовго старий тениться: <або сам згине, або жінка покине>; Губа не з лопуцька, того хоче, що й людська>; На козаку нема знаку * буде дівка чідбувати>; На чужий коровай очей не поривай, <а рано вставай та собі учиняй>; Дорога ложка до обіду, <а по обіді - то й під лавку >. Подані ілюстрації демонструють: власне паремії, що мають переважно непросту структуру, організовані як складні (елементарні / пеелементарні речення), «вивільняються», так би мовити, від постпозитивної структурної частини, що доповнювала, конкретизувала іміст попередньої, зосереджуючи все семантичне навантаження на препозитивній (пор.: Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці —

шігсористовується в ситуації, коли хочуть підкреслити, що на сумирну, нещасну людину одна за одною звалюються неприємності, їй за все і не гається»; Голод не тітка - «використовується в ситуації, коли очуть підкреслити: голод змушує підкоритися або робити що-небудь проти волі, не так, як хотілося б» Подекуди скорочується предикативна частина не загалом, а лише її окремі компоненти: Буряк не дурак: по дорозі не росте, <а всі' в городі>, що спостерігається й у структурі паремій, співвідносних із простим (ускладненим / неускладненим) реченням: Біда одна не ходить, <а за собою ще й горе водитъ> (пор.: Біда одна не ходить - «використовується в ситуації, коли хочуть підкреслити: якщо трапилася якась біда, то вслід за нею чекай іншу»); Не мала баба клопоту <та купила порося> (пор.: Не мала баба клопоту - «уживається для вираження сильної досади у зв’язку з труднощами, неприємностями, турботами, що несподівано з’явилися»); Нехай та мабуть <до добра не доведуть> (пор.: Нехай тс мабуть - «використовується в ситуації, коли хочуть підкреслити: якщо надіятися, що справа вирішиться само по собі, без будь-яких зусиль, то не можна бути впевненим в успіхові; говорять у тому разі, якщо хто-небудь розраховує на випадкову удачу»).

З позицій В. Жукова, до розряду факультативних слід зараховувати й такі пареміологічні одиниці, у яких може бути, а може й не бути наявний один або кілька компонентів: вони також сприймаються як можливі, але не обов’язкові: Не для нашого коня <ця> паша; Не було клопоту, <так> чорт надав; Мале курча, та <вже> летюче; Горбатого <хіба вже> могила справить; Де <вже> наше не пропадало; Є <ще > порох у порохівницях; Не погань криниці, <бо> схочеш водиці і т. ін. Причо\[у одна й та ж паремія іноді демонструє кілька факультативних зразків. Наприклад: Аби <була> шия, а ярмо знайдеться; Аби шия, <а> ярмо знайдеться («використовується н ситуації, коли хочуть підкреслити, що було б кому працювати, а робота завжди знайдеться») (пор.: За <одного> битого двох небитих дають <та ще й не беруть> - «використовується в ситуації, коли хочуть підкреслити, що одна бувала людина варта двох недосвідчених»).

Наявність / відсутність тг ких компонентів суттєво не позначається на семантиці пареміологічних одиниць. Це стосується і власне паремій на зразок Коли б свині роги, то б усіх <людей> поколола, де водночас зі скороченням важливого структурного компонента відбувається зміна граматичних характеристик його атрибутивного поширювача - він піддається субстантивації і змінює свою синтаксичну функцію, що загалом не спричиняє семантичних модифікацій (пор.: «використовується в ситуації, коли хочуть підкреслити: той, хто хоче и.и о-небудь, хто міг би зловживати своїм становищем, як навмисне, н. мас можливості здійснити бажане»). Іменниковий компонент може ііниільнятися і зі структури кількісно-субстантивного словосполучення, ні от: Кінь на чотирьох <ногах>, та й то спотикається («говорять у ситуації, коли хочуть підкреслити: кожен може помилитися, отінитися у скрутному становищі»).

Факультативність є однією з істотних ознак пареміологічних и ЦІ І НИЦЬ, попри те, що вони являють собою вислови із замкненою формою кліше, тобто характеризуються усталеністю та нін і норюваністю в готовому вигляді.

У руслі такий ідей з’явиляється також необхідність (игімсжувати факультативність та нормативну варіантність¹⁵.

Під нормативною варіантністю паремійного корпусу розуміють

• 11 к у зміну, яка існує у свідомості національної мовної спільноти, не мін додаткового семантичного навантаження і не усвідомлюється носіями мови як трансформація, або трансформа. Нормативна імріантність, як і факультативність, не спричиняє порушення і "Ніжності паремії, на відміну від індивідуально-авторського перетворення. Вона Не є контекстуальною, оказіональною, а

ін темною, мовною. Нормативна варіантність пареміологічиої п і и ниці спричиняється: а) загальними властивостями семантичної ' іруктури паремії - безадресністю вислову, хронотопною міціюсністю, синтаксичною зумовленістю значення, концептуаЛьністю. Першим, хто заговорив про варіантність загалом, розробив різновиди варіантів прислів'їв (лексичні, формально-словотвірні, граматичні, структурні)-: а також 11 ірмулював чіткі критерії того, що можна назвати загальнонародним варіантом, а що є їжіпрським перетворенням, був В. Жуков (передмова до «Словаря русских пословиц и

спорок» (1966). Такі його погляди знаходять відображення й у сучасній лінгвістиці,

їм інсречно, з певними модифікаціями. Так, скажімо, О. Сергієнко розглядає мм|ншітність у широкому витлумаченні, диференціюючи нормативну варіантність, що фпа усться словниками, і контекстуальну варіативність, трансформацію паремій у тексті І'.ріішко 2010]. У зв’язку .. з цим уводиться й поняття пареміологічної норми 11 Пермяков, 3. Тарланов, М. Котова, О. Сергієнко та ін.), що витлумачується як • .іімість пареміологічних одиниць, регулярно використовуваних носіями мови.

11 іі нидно, що таке визначення потребує конкретизації. З огляду на поняття «мовна іінрми», гадаємо, цілком доречно говорити про те, що пареміологічна норма - це . ■ - , пиість паремійних одиниць, які відповідають пареміологічній системі і системі ■ и .пи чагалом, сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування в певний їм рюд розвитку мови і суспільства.

семантики; б) деякими зовнішніми факторами - часовими, територіальними, соціальними, стилістичними; в) низкою лінгвістичних чинників: відсутністю візуально простежуваного зв’язку між паремією й умовами, які уможливили її появу, численністю фокусів спостереження позицій оцінки ситуації, вторинністю тексту паремії, що фіксується и;і письмі лише у зв’язку з художньою чи стилістичною потребою [Селивестрова 2010].

У паремійному корпусі представлено найбільше зразків, як ілюструють лексичне варіювання, нормативну варіантність, що характеризується широкою шкалою різних семантичних відношень між взаємозамінними компонентами пареміологічної одиниці, ґрунтованих на традиційних для мови парадигматичних відношеннях -Я синонімічних, тематичних, гіперо-гіпонімічних і т. ін.

До лексичних варіантів належать словесні модифікації, що відбуваються в межах однієї і тієї ж конструкції і не вносять яких- небудь смислових відтінків у зміст паремії. Вони виникають унаслідок заміни одного або кількох компонентів іншими, найчастішо подібними чи тотожними за значенням, тобто синонімами. Наприклад;! Бабу і чорт (дідько) не змудрує; У гостях добре, а вдома кращії (ліпше)', Вище голови не стрибнеш (не підскочиш)', На похиле дерево и кози скачуть (плигають)', Не спіши (не квапся, не забігай) поперед батька в пекло; Лякана (полохана) ворона <й> куща боїться; І І поганої (паршивої) вівці хоч вовни жмут і т. ін. Заміна ж словом (словами), які не вступають у синонімічні відношення, з позиції! деяких науковців (В. Жуков), створює не варіантну, а оказіональт одиницю. Однак, вважаємо, таке твердження є занадто категоричним, адже, як свідчить паремійний корпус, чимало одиниць ілюструють власне, не синонімічну заміну, а, пов’язуються з тематичними, гіперо- гіпонімічними, антонімічними та іншими зв’язками. Наприклад Голодній курці просо (зерно) сниться; Хоч голий та в підв’язках (поясі), Як бідному (сироті) женитися, то й ніч мала; Знай, корово (козо), свої стійло; Буває, що й корова (слон) літає; Було, та за водою (вітром) пішло; Що з воза (мосту) впало, те пропало; Аби хліб, а зуби (ропі) знайдуться (знайдеться); Тиха вода греблю (береги) рве; У чужому оці й порошину бачить, а в своєму пенька (колоду) не помічає; Продав коти в мішку (торбі); Добра пряха і на кочерзі (скіпці) напряде; Справа, як коло дядькового (бабиного) воза; Для милого друга і вола (коня) з плуга, Два ведмеді в одному барлозі (кублі) не живуть; Добрі (погані) вісті ін>

і г жать на місці; У своїй хаті й угли (кочерги) помагають; Узяло (ухопило), як багатого (бідного) за живіт.

При заміні одного чи двох (рідко трьох-чотирьох) компонентів і(>ерігається тотожність пареміологічної одиниці, тобто характер підношень, зв’язків або залежностей між поняттями та явищами, що

• к надають логічний і структурно-композиційний план паремії. Її предметно-образний план може зберігатися чи то повністю, чи то 'мотково. Наприклад: Шкідливий, як кіт (тхір), боязкий (полохливий), чі. чаєць; Під носом жнива (ліс), а в голові <ще> й <на зяб> не орано; І

ч наше віконце засяє (загляне, засвітить): сонце; За шматок (кавалок, л /11> це) кишки сім верст (миль) пішки; Який пан, такий і крам

1. тупан); Був волом (конем), та став козлом (волом); Нате й мою Опночку (мазницю) на дьоготь; 3 чужого клопоту (похмілля) голова і'опить; Не вартий (не варт) виїденого яйця; До милої (любої) небоги икиа далекої дороги; Забажалося (захотіти) пташиного (птичого, пташачого) молока і т. ін., Модифікацію предметно-образного змісту Іиюструють пареміологічні одиниці приказкового різновиду, як-от:

/ опий як бубон (миша, руда миша, долоня і т. ін) (пор.: Голий, як Оубон, а гострий, як бритва).

Лексичній варіації піддаються компоненти, що належать ідебільшого до повнозначних частин мови, репрезентують різні ірнматичні значення: предметності (Як з бика: ні вовни (ні шерсті), ні

чо пока; Котові {кішці) смішки, а мишці слізки; У родині (сім ’ї) не без іш/юдка; Кінь волові не пара (не рівня); За сім верст (миль) киселю

2. пі и тощо), непроцесуальної (Голодній (рудій) лисиці курчатко і питься; Хитро, мудро, та недорогим (невеликим) коштом; До милої і побої) Оришки й на край світу пішки; Ворона прямо (навпростець) іітас, та ніколи дома не ночує тощо) та процесуальної ознаки (Чужої Туніки не збагнеш (не вгадаєш); До чужого монастиря зі своїм економ не пхайся (не сунься); Хто високо літає, той низько сідає іичдає); Мокрий дощу не лякається (не боїться); Який їхав, таку й ідибав (стрів); Раз мати породила, раз і помирати (гинути); Дурних не . поть, не орють (не пашуть), а вони самі родяться; Зашлюбитися - не і'чіцик переждати (перечекати) тощо). Зауважимо: лексичної модифікації зазнають і займенникові слова, які за гетерогенною

і ин ифікацією не мають статусу самостійної частини мови: На мої і * <к>)) руки знайдуться (знайдеш) <усюди> муки; Де <вже> моє (твоє, чи шс) не пропадало її. т. і Варіантність паремій пов’язується і з заміною так званих службових слів, або аналітичних морфем:. Це стосується передовсім сполучників, рідше прийменників: Або (чи) пан, або (чи) пропав; Доки (поки) щастя плужить, доти приятель друхсить; Тоді дівку віддавай, доки (поки) люди трапляються; Якби (коли б) знаття (знав), де впадеш, то б <і> соломки підстелив; І сюди гаряче і (й) туди боляче; 3 (із) вогню та в полум 'я тощо.

При таких модифікаціях спостерігається 1) ступінь інтенсивності вияву маніфестованої в паремії ознаки: Хто ошпарився на молоці (на окропі), дмухає на холодну воду; За дурною (лихою) головою і ногам біда (лихо); Дурних не сіють, не орють (не пашуть), а вони самі родяться; Кого люблю, того й б’ю (чублю); Раз мати породила, раз і помирати (гинути); тощо; 2) порушення принципу частиномовної однорідності, коли слово, що належить до одного лексико-граматичного розряду, замінюється словом іншої частиномовної належності або взагалі перифрастичним словосполученням і навпаки: Свій (кум) не свій (кум), а в горох не лізь; Голодному все до смаку (смакує); Сова спить (сліпа), та кури (курчат) бачить; Орлиний клекіт здалека (з-під хмар) чути; Біда навчить калачі (коржі з маком) їсти; Два коти в одному мішку (на одному салі) не помиряться; Хто простує (навпростець їде), той дома не ночує; Куй залізо, доки (поки) гаряче (не загасло); Як твоє не мелеться, то не бігай з кошиком (не підставляй) тощо; 3) наявність багатокомпонентних варіантних парадигм: Діло майстра знає (хвалить, величає); І в наше віконце загляне (засвітить, засяє) сонце; Назвався (обізвався, убрався) грибом - лізь у борщ (кіш, козуб, кошик); Повадився (занадився, унадився) кухоль по воду ходити, поки йому вухо (вушка) не відірвали (не відламали); Не спіши (не забігай, не квапся) поперед батька в пекло; До чужого монастиря зі своїм законом не ходять (не пхаються, не сунуться); Не вартий (не варт) дірки від бублика (ріжка табо.ки, печеної цибулі, курчати); Здоров був, кулика вбивши (куликнувши, спіктнувшись, не знати, звідки взявся); Виміняв (проміняв) шило на мило (швайку, мотовило) тощо; 4) явище традиційної паремійної Субституції, коли одні і ті ж компоненти взаємозамінюються в низці паремійних одиниць: Купається (плаває), як вареник (сир) у маслі (сметані); Купається (плаває), як нирка в салі; Купається (плаває), як пампух в олії; Краще (ліпше) убогий праведник, ніж багатий ябедник; Краще (ліпше) пізно, ніж ніколи; Краще (ліпше) синиця в руці (жмені), ніж (як) голуб на стрісі; Краще

(ліпше) синиця в руці (жмені), ніж (як) журавель у небі; Краще (ліпше) сьогодні горобець, як завтра голубець; Кожен (кожний) дідько у свою дуду грає; Кожен (кожний) жучок своєю доріжкою тягне; Кожен (кожний) кравець на свій аршин міряє; Кожен (ножний) молодець на свій узірець; Кожен (кожний) сам свою долю кує; Кожен (кожний) пес на своєму смітті гордий; Кожен (кожний) повинен знати своє стійло; Кож:ен (кожний) п ’є, та не кожен крякає; Кожен (кожний) Івась має свій лас; Кожен (кожний) мудрий свого дурня знайде; Гни гілляку, доки (поки) молода; Гуляй, дитино, доки (поки) твоя година; Коваль клеше, доки (поки) тепле; Коси, коса, доки (поки) роса; Коси сіно, доки (поки) сонце світить тощо.

На стику лексичного і формального варіювання перебувають модифікації, що демонструють використання словотвірних можливостей: Сліпий (сліпець) ліпше (сміливіше) ходить, як поводир водить; Любиш у гостях (гостині) бувати, люби й гостей, вітати (приймати); Пішов глечик по воду та й голову (голівку) там положив; Минулася котові масниця (масничка). У такому разі субститут і приймається як похідна одиниця, спродукована від твірної основи иихідного слова за допомогою різних формантів (пор.: сліпець +—

. ііпий; гостина <— гості; голівка «— голова; масничка <—масниця).

Варіантна парадигма передбачає і синонімічні граматичні форми, що маніфестують різні граматичні характеристики - підмінкові, родові, числові, видові і т. ін.: Дурневі (дурням, дурному) цорс по коліна; Вовків (вовка) боятися - у ліс не ходити (не йти); Знає (ч\/<) кішка (кіт), чиє сало з’їла (з’їв); 1 вовки (вовк) ситі (ситий), і '■ < ’ пі (коза) цілі (ціла); Ворона (ворон, крук) вороні (ворону, крукові) омі не виклює (не видере); Дарованому коню (коневі) зубів (у зуби) не рахують (не заглядають); Не копай іншому яму (ями), бо сам упадеш; ііі деревами (з-за дерев) не побачити лісу тощо.

Лексична варіантність демонструє розмаїття семантичних ічцмошень між уЗаємозамінними компонентами пареміологічної мийниці, різне за ступенем семантичної близькості / віддаленості.

1. МІ чане вище лише окреслює ряд пробле, які потребують ґрунтовного іщичсння у вітчизняній пареміології. Необхідно з’ясувати всі можливі причини виникнення варіантності та особливості утворення варіантної парадигми; що перешкоджає утворенню тих чи тих варіантів; як "ИОувається нейтралізація диференційних ознак варіантних компонентів у разі їх віддаленості; яким чином природа паремій впливає на їх варіантні можливості і т. ін.

Більш детального висвітлення потребує й питання співвідношення між варіантами пареміологічних одиниць і їх трансформами, які, хоч і знайшли теоретичне обґрунтування, демонструють ще чимало дискусійних моментів. Адже у власне паремій теж є «творець», нехай і конкретно не означений, узагальнений, який «породжував» той чи той вислів, узагальнював його значення, перетворював, модифікував, трансформував відповідно до конкретної комунікативної' ситуації і передавав у такому вигляді від покоління до покоління. На якому етапі відбулася заміна в паремійних одиницях на зразок Коваль коня кує, а жаба й собі ногу (лапу) дає (підставляє); Нате й мій глек на капусту, щоб і я була Настя (Хівря); За царя Гороха (Митрохи), як людей було трохи; Тоді це діялося, як баба дівкою була (як шкіряні гроші були) і т. ін., а головне, хто саме причетний до подібних модифікацій, установити, по суті, не можливо. З позицій сьогодення ми кваліфікуємо їх як варіантні на основі кодифікації у спеціальних лексикографічних (пареміографічних) працях. Одаак спростування того, що деякі з них виникли свого часу як результат індивідуально-авторських перетворень, немає. Тому одні послуговуються термінами варіантність і трансформація як взаємозамінними, інші - І використовують лише один із них для позначення обох явищ, треті - І наполягають на диференціації, акцентуючи на тому, що при варіантності зберігається тотожність паремій, а при трансформації тотожність деформується, нівелюється. Але на практиці такі критерії не завжди допомагають розмежувати відповідні явища. Так, скажімо, виникає слушне запитання: який статус має, наприклад, одиниця З паршивого козла хоч вовни кусок (Вже давно апостоли патріотизму Ментиков з Суворіним прицінювалися Привіслянський край продати німцям по четвертній за дуйіу, як за добрих кріпацьких часів <...> Не по четвертній, то хоч по десятці. З паршивого козла хоч вовни кусок. Хіба мала й потім ще всякого інородця лишиться? М. Грушевський) (пор.: кодифіковане 3 поганої (паршивої) вівці хоч вовни жмут)!

Терміни варіант, варіювання, варіантність, дійсно, допускаюп, широке та вузьке витлумаченая і, очевидно, виправдано обираються вченими, що досліджують всю розмаїтість перетворень, яких зазнаюті. пареміологічні одиниці в сучасній мові. Проте, на нашу думку, доречно диференціювати варіантність у вузькому розумінні і випадки (відомої трансформацій паремій у межах того чи того контекстуального оточення, що стають предметом зацікавлення науковців у царині стилістики та прагматики.