Стилістичні можливості власне паремійних зразків -

Принагідні наукові розвідки, скеровані на дослідження явища факультативності, варіантних парадигм, особливостей структурної і і і-мантичної модифікації переконливо демонструють актуальність порушуваних проблем у вітчизняній пареміології. Ми вже неодноразово акцентували на тому, що композиція власне паремій ипмчена ще недостатньо, а їх творення за моделями майже не (оі піджується, тому питання моделювання пареміологічних одиниць є ііімсливим, а його розробка перспективною.

Структура та семантика власне паремій зумовлює виникнення й функціонування структурно-семантичних моделей цих одиниць, н|іапомірність появи яких «об’єктивується їх поверхневою і іруктурою, конструйованою за певнилш традиційними фреймами, що корелюють з глибинною підтекстовою інформацією та прагматичними нм» гановами» [Корень 1999 : 140].

Моделі виступають аналогами об’єктів, використовуваних для •ищиорення їх властивостей, структури та функцій; вони мають

• цільні ознаки, а їхня типологічна класифікація реалізується на основі і'рнтеріїв, які автор визначає провідними для встановлення якісної

ірактеристики того чи того типу моделей.

У моделях власне паремій виділяють три плани. Перший план - і рнматико-структурний - репрезентований трьома аспектами:

• І синтагматичним; б) семантичним; в) модальним: перший є

• німиіднощенням структури речення на осі часу; у другому знаходить

• ио< вираження позамовна дійсність; третій розглядається як підношення змісту речення до позамовної дійсності у формах

• І »а матичного часу і способу. Друїтш план передбачає аналіз ні ибинної структури моделей власне паремій, сконструйованих за їм кпим зразком. Третій план пов’язаний із прагматичним іюіснціалом паремій, їхньою здатністю брати участь у тих чи тих

піпиеннєвих актах. Прагматичний аспект є провідним у змістовій іруїпурі народних висловів, у ньому відображається їхнє комунікативне призначення, використання адресатом як знаряддя мовленнєвої дії, вплив на діяльність та поведінку адресата. Функціональний аспект паремій слід розглядати, ураховуючи три типи ситуацій, що виникають в умовах інтеракції паремії та контексту. Пареміологічна функціональність репрезентована взаємопов’язаними прагматичною, соціальною та моделювальною функціями, які реалізуються в мовленні одночасно. Уплив на свідомість адресата (прагматична функція) корелює зі сприйняттям стереотипів поведінки конкретного соціуму (соціальна функція), щоб на основі набутого соціального досвіду індивідуум міг адекватно вирішувати життєві ситуації (моделювальна функція) [Корень 1999 : 140-141].

Українські народні вислови за своїми моделями близькі до висловів інших народів, і визначення їх структур дало б змогу стикувати з аналогічними моделями в іномовних пареміях і таким чином увести багатий український матеріал у міжнародну класифікацію паремологічних одиниць, а в подальшому виявити тс своєрідне, національне, що властиве передусім українським пареміям [Пазяк 1984: 9-10]

Нагадаємо: згідно з традиційними підходами план вираження пареміологічної одиниці - це структура речення (для прислів’їв і деяких приказок) і структура словосполучення (для приказок). Предикативні паремії мають смислову й інтонаційну завершеність і синтаксичну членованість, співвідносяться з судженням, реалізують думку «у зразковій формі». Паремія, орієнтована не на дієслово з його валентністю і предикативністю, а на позначену позамовну ситуацію, с особливим видом речення - реченням-текстом з інгерентними характеристиками, що відрізняють її від звичайного речення або від типового тексту.

Метою синтаксичного моделювання є визначення частотних моделей власне паремій, їх репрезентації у простій та зручній дли вжитку формі, вивчення структурних та граматичних властивостей, осмислення змістового та прагматичного потенціалу.

Чимало паремій утворено за відповідними моделями - формулами, характерними для паремій багатьох народів (пор. укр. Язик до Києва доведе та тур. Розпитуючи, дійдеш до Кааби (Мекки) [Ужченхо 2007 : 397]. Понятійна модель таких паремій універсальна, топонімічні ж моделі національні.

Серед найбільш поширених моделей українських паремій шюкремлюють такі формули:

1. прямі стверджувальні А = Б (Пшениця - то хлопська мука, Мельникова біда, а панська їда; Одного пригода - другого пересторога; Важне діло - паровоз!);

2. заперечні А не = В {Не всі Стюарти рідня королям; Два ведмеді в одному барлозі не живуть; На всякий чмих (на кожне ачхи) не поздоровкаєшся; Старий віл з борозни не зверне)',

3. мале А дає велике Б (3 малої хмари великий дощ буває; І тійменша іскорка зродить найбільший вогонь);

4. велике А дає мале Б (3 великої хмари малий дощ буває; З четких гримотів малий дощ; Де велика рада, талі рідкий борщ; Де начальства ціла рота, там виходить пшик робота);

5. з одного А різні Б (3 одного дерева ікона і лопата; 3 одного

• )е/)ева і хрест і лопата: хрестові ся кланяють, а лопатою нечисть відкидають; 3 одної печі, та не однакові калачі; 3 однієї квітки бере отруту змія, а бджола-мед);

6. два А не дають ні одного Б {Де два господарі, там ладу нема;

\ то дві сороки за хвіст тримає, той жодної не має; Двох сорок разом

і,і хвіст не вдержиш);

7. частина А впливає на все Б (Одна паршива овечка всю отару ннеанить; Одна хвора корова все стадо замітить; Одне гниле яблуко ііпсує цілу бочку);

8. два А краще за одне Б (Одна голова добре, а дві - краще; Гуртом і <>атька добре бити; Лучче сім раз горіть, ніж один раз овдовіть);

9. одне А краще кількох Б (Одне сьогодні краще двох завтра; Один и і/ни краще трьох потім; Лучче одне око своє, ніж чужії оба; І тисяча читок однієї матері не замінять; Година сьогодні варта двох узавтра);

10. яке А, таке й Б (Який росток, такий і паросток; Яке поїхало, іч.іке повернуло; Яке (який) помагай-біг (добридень), таке (такий) й и іиїй-здоров (бодай-здоров); Від яблуні — яблука, від сосни — шишки);

11. де є А, там є й Б {Де криниця, там вербиться; Де вода, там і і*їда; Де болото; там і чорт сидить);

12. не роби Б, доки нема А (Не гостри ножа, доки не зловив кч/нта; Не хвалися ідучи на рать; Не кажи гоп (гоц, скок), поки не [>)чки не) перескочиш!); було б А, буде й Б (Були б пиріжки - будуть і дружки; Аби шия, а ярмо буде (знайдеться); Хто хоче собаку (пса) вдарити, той кия найде; Аби були побрязкачі, то будуть і послухачі);

13. А значне, а Б незначне (Борода яку старого, а розуму нема ( за малого; Під носом жнива (ліс), а в голові ще й не орано; Голова як казан, а ума - ні ложки; Чуб довгий, а ум короткий);

14. Б не відповідає А (їв би паляниці, та зубів нема; Борода як У владики, а сумління як у шибеника; Постава свята, а сумління злодійське; На людях ягня, а дома вовк);

15. А зумовлює Б (На чиєму возі сидить (сидиш, їдеш), того й волю волить (чини, чиниш); Чий хліб їси, під того дудочку скачи!; З вовками жити — по-вовчому вити; Вліз межи ворони, крякай, як і вони; Риба гниє з голови) та ін.

Характерними структурними ознаками народного дискурсивного мовлення є зіставлення, протиставлення, паралелізм, повтор, порівняння. Так, скажімо, В. Жайворонок ілюструє типош моделі формально двочленних паремій з семантикою вибору [Жайворонок 2007: 65]:

• [ти] йому (його)..., а пін [тобі]... (Ти йому-печене, а він тобі - варене; Ти його хрести, а він тобі: «Пусти!»);

• ми (я, ти)..., а він (ти)... (Ми о возі, а він о козі; Я йому при юшку, а він про петрушку);

• один..., а другий... (Один про Хому, а другий про Ярему);

• хто..., а хто... (Хто в ліс, а хто по дрова);

-чи (або)..., чи (або)..., [а]... (Чи купим, чи не купим, а могорич треба ся напиши; Або вішай, або пускай-мені треба на ярмарок 'їхати);

• один (одному)..., [а] другий (другому)... (Один скаче, другии плаче; Одному сонце свіШить, а другому й місяць не зблисне);

• кому..., [а] кому... (Комурадість, а кому горе);

• тобі..., [а] мені... (Тобі сміх, а мені плач);

• або..., або... (Або добути, або дома не бути; Або грай, або гроші вертай);

• ні (ані)..., ні (ані)... (Ні ради, ні розради; Ані впрів, ані змерз).

Засвідчена чимала кількість паремій із зіставними відношеннями

атрибутивних або адвербіальних ознак, виражених дейктичними символізованими одиницями:

• чим..., тим... (Чим хата багата, тим і рада);

• такий..., як... (Такий багатий, як чорт рогатий);

• як ви (ти)..., так [і] ми (я)... (Як ви нам, так і ми вам; Як ти ю мною, так і яз тобою);

• так..., що (Так смішно, що аж ]ллісно).

Сюди також віднесено моделі який (яка, яке)..., такий (така, ішсе)....; чий (чия, чиє)..., того...; де..,, там... тощо.

Композиція паремій, хоч і розмаїта за формою, усе ж підпорядкована певним законам. Тому за характером будови їх можна розподілити на окремі типи або залежно від структури речень (просте, і кладне, сурядне, підрядне), або від типу моделі, за якою творяться рі чні тематичні групи.

Власне паремії завдяки своїй лінгвоментальній природі нівелюють мі 11 ні стичне значення й максимально увиразнюють соціокультурне, їхні формальні моделі-символи служать лише лінгвальними сигналами для •:оціально-культурної семантики. Особливості структури народних иисловів виявляються в типовості форми, у характері розташування й мис і рибуції мовних одиниць. «Паремії строго структуровані, часто на "і нові бінарних опозицій або зі ставних культурних концептів. Про їхній

• 11 т аксис можна говорити як про формально-настановчу символічну і іруктуралізацію у річищі лінгвоменгальної комунікації» - пише

2. Жайворонок [Жайворонок 2007 : 64].

У паремійному просторі існує чимало клішованих формул і мінструкцій, повторюваних образів і їх вербальних оболонок.

І ниовими складовими пареміологічних одиниць можна вважати не і и ніс окремі повторювані вербальні втілення тих чи тих концептів, але п поєднання компонентів, які формукхгь певний значущий фрагмент ипреміологічної одиниці, структурно-семантичні моделі, принципи

• к надання» значень цілого з окремих елементів.

Синтаксис паремій, що демонструє дивовижне різноманіття м інструкцій, орієнтується на живі продуктивні моделі мови. Не и и і підково паремійні смисли, виражені за допомогою таких моделей, нініторюються багатократно з різною образною основою і на різному чгксичному матеріалі. Так, наприклад, невідповідність і< унеречливість) краси й розуму, слова й діла, образу й реальності.

Модельованість пареміологічної системи - прояв загального прииципу модельованості мовних явиш. Імовірне утворення серійних " ірсмій за певною структурно-семантичною моделлю, тобто таких, •и* І можна звести до одного образно-семантичного інваріанта, що цнсматично відображає відносну регулярність дериваційних процесів у системі пареміологічних одиниць. Це можна назвати тиражування з використанням паремійних кліше.

Чим менший обсяг паремії, тим більше сконденсована думка більша закономірність використання її у великій кількості ситуації! [Пазяк 1984 : 183]. Відтворюваність паремійних знаків, їхніх структуї та окремих фрагментів свідчить про сформовану паремійну традицію Паремійний простір сприяє трансляції культурно значущих установок, розпізнанню й розумінню висловів народного походження.

Власне паремії ускладнюють та уповільнюють процес обмії оперативною інформацією під час міжмовного спілкування. Вони покликані виконувати в мовленні виняткову роль, яка полягає в селекції повідомлюваної інформації, її ілруктурній організації і навіть у певному програмуванні процесів комунікації, що підтверджує філософськи гіпотеза про детермінувальну роль мови у процесі пізнання.

Дослідження в царина?: психолінгвістики, лінгвістики тексту, лінгвосеміотики переконливо засвідчили: здійснюючи певім процедури, будь-який цілісний текст можна згорнути до певного мінімуму, який відображає найсуттєвіші моменти його змісту і < достатнім для того, аби ідентифікувати його на предмет відповідності тій чи тій паремії. Адекватним для цієї мети підґрунтям може бути скорочений сюжет, головна думка чи ідея твору, що нерідко відповідає тій чи тій пареміологічній одиниці. Так, наприклад, патетика жанру оди зводиться до житейської максими На чиїм возі їдеш, тому и ласку твори; громадянська поезія шістдесятників спрямована ш протидію паремійного стереотипу Будь смирний, то будеш вірний..

Можна констатувати таку закономірність: чим масштабнішл жанрова форма твору, тим більше уможливлює вона вибір паремійного підґрунтя (паремії, що корелюють з сюжетами великих творів, співвідносяться з * «вічними темами», представленими культурними концептами добро і зло, істина і брехня, справедливість і несправедливість і т. ін.). У малих жанрах (наприклад байках, які тяжіють до повчальних змістів) можливість вибору досить висока. Досвід народу-мовотвсрця відбирав та рекомендував для використання ті конструкції, які вирізнялися найбільшими експресивними потужностями,