1002 «Банкноти та монети в касі відділень банку» Кт 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування».

У разі виявлення надлишку грошей в інкасаторських сумках, здійснюється така бухгалтерська проводка:

Дт 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» Кт 2600 «Кошти на вимогу суб'єктів господарювання».

У разі нестачі грошей, яка виявлена в інкасаторських сумках, виконується проводка: Дт 2600 «Кошти на вимогу суб'єктів господарювання» Кт 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування».

Приклад 3.1.

З інкасаторських сумок банком було зараховано проінкасовану грошову виручку на поточні рахунки таких клієнтів:

фізичної особи-підприємця Антошкіна В.В. у сумі 25 000 грн.;

магазину «Стильний одяг» у сумі 11000 грн.;

магазину «Морські делікатеси» у сумі 12500 грн.

У процесі перерахунку, було встановлено, що фактична сума готівки фізичної особи-пі- дприємця Антошкіна В.В. становила 24990 грн., магазину «Стильний одяг» — 11000 грн., магазину «Морські делікатеси» — 12550 грн.

Операції із зарахування проінкасованої грошової виручки на поточні рахунки клієнтів та її оприбуткування в касу банку відображаються такими проводками: Клієнти Дт Кт Сума, грн. Фізична особа-підприємець Антошкін В.В. 1005 2600 25000 2600 1005 10 1001 1005 24990 Магазин «Стильний одяг» 1005 2600 11000 1001 1005 11000 Магазин «Морські делікатеси» 1005 2600 12500 1005 2600 50 1001 1005 12550

14. Операція репо — це кредитна операція, здійснювана під заставу цінних паперів. Оскільки купівля (продаж) цінних паперів не проводиться, операція репо обліковується як наданий (отриманий) кредит, а не як актив у вигляді цінних паперів.

За операцією репо фінансові ризики та вигоди від володіння цінними паперами залишаються у продавця, а отже, не переходять до банку, який придбав цінні папери з умовою їх зворотного продажу.

Це означає, що, скажімо, у разі падіння вартості цінних паперів збитки несе продавець, а не банк, котрий їх купив. Проценти або дивіденди за цими паперами отримує також продавець.

Здійснюючи операції репо, банк-покупець отримує винагороду у вигляді обумовленого процента або різниці від продажу цінних паперів за ціною вищою, ніж ціна купівлі.

Розрізняють два типи операцій репо:

операція прямого репо — продаж цінних паперів банком з умовою їх викупу в покупця;

операція зворотного репо — купівля банком цінних паперів з умовою їх наступного продажу продавцю.

За термінами здійснення операції репо поділяються на безстрокові (до запитання), строкові та овернайт.

Цінні папери, які придбані за операціями зворотного репо, обліковуються на відповідних рахунках балансу на дату здійснення платежу в сумі фактично наданих коштів:

1311 (пасивний) — кошти, отримані від НБУ за операціями репо;

1522 (активний) — кошти, надані іншими банками за операціями репо;

1622 (пасивний) — кошти, отримані від інших банків за операціями репо;

2010 (активний) — кошти, надані суб’єктам господарської діяльності за операціями репо;

2611 (пасивний) — кошти, отримані від суб’єктів господарської діяльності за операціями репо.

Балансові рахунки, що на них обліковуються кошти, отримані банком за операціями репо, є пасивними, а отже, на кредиті цих рахунків проводяться кошти, котрі отримав банк в обмін на цінні папери, які є предметом операції репо.

На дебеті активних рахунків обліковуються суми коштів, які надано в обмін на цінні папери, котрі є предметом операції репо.

За підписання угоди до дати розрахунку зобов’язання за операціями зворотного репо обліковуються на позабалансових рахунках:

9100 (активний) — зобов’язання з кредитування, надані банком;

9110 (пасивний) — зобов’язання з кредитування, отримані від банків;

9129 (активний) — інші зобов’язання з кредитування, надані клієнтам.

У кореспонденції з контррахунком:

9900 — контррахунок для рахунків розділів 90—95 класу 9 плану рахунків.

Сучасні тенденції в економіці України не виключають можливого зниження ринкової вартості цінних паперів, які передаються за операцією зворотного репо. За таких обставин банк може:

вимагати від продавця надання у забезпечення додаткової кількості цінних паперів (це компенсуватиме різницю між вартістю цінних паперів, що початково були передані за операцією зворотного репо, та їх ринковою вартістю);

підвищити процентну ставку за користування кредитом, наданим за операцією репо;

зменшити початкову суму кредиту поверненням різниці, що виникла внаслідок зниження вартості цінних паперів;

завершити операцію зворотного репо з проведенням повного розрахунку за нею.

Процентну плату за проведення операції зворотного репо визначають, виходячи з процентної ставки (що встановлена під час укладання угоди) за фактично надані кошти.

15./38/ Вклад (депозит) – це гроші або інші кошти в готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, передані власником (юридичною або фізичною особою) або третьою особою за дорученням і за рахунок власника до банку для зберігання на встановлених договором умовах, з обов'язковим поверненням вкладнику.

Вклади (депозити), що застосовуються у практиці сучасних банків, відрізняються залежно від строку, категорії депонента, умов внесення і вилучення коштів, сплати відсотків та інших характеристик (рис. 3.1).

За строками використання коштів вклади (депозити) клієнтів банку поділяють на:

– вклади (депозити) на вимогу;

– строкові вклади (депозити).

До вкладів на вимогу належать залишки тимчасово вільних коштів клієнтів банку на поточних рахунках.

У складі строкових вкладів виокремлюють власне строкові вклади і ощадні вклади. Власне строкові вклади відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарювання, фізичним особам, небанківським фінансовим установам, банкам. Ощадні вклади відкриваються тільки фізичним особам.

Рис. 3.1. Класифікація вкладів (депозитів) за категоріями депонентів та строками

Проведення вкладних (депозитних) операцій банку регламентується Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 р. № 516. Сума, строки та умови приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах. Особливості залучення грошових коштів або банківських металів на вклади (депозити) регулюються внутрішніми положеннями банків. Банки встановлюють основні умови залучення банківського вкладу (депозиту) відповідного виду. Зазначені умови мають бути оприлюднені банком шляхом розміщення відповідної інформації в установі банку в загальнодоступному для клієнтів місці. Ця інформація може додатково розміщуватися банком у засобах масової інформації.

Банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу (депозиту) із закінченням строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу (депозиту), внесеного на інших умовах повернення, то після настання визначених договором обставин договір уважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Вкладні операції впливають на фундаментальну облікову модель.

Порядок обліку установами банків операцій за вкладами (депозитами) регламентується Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 р. № 435.

Депозити враховуються на всю суму номіналу на депозитному рахунку до часу погашення. Залежно від методу виплати процентів за депозитами – за період або на період (авансом) змінюється сума, що надходить від депонента. У будь-якому разі номінальна сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігаються.

Облік депозитів ведеться за рахунками 1-го та 2-го класів Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 280:

1 Казначейські та міжбанківські операції

13 Кошти Національного банку України

15 Кошти в інших банках

16 Кошти інших банків

2 Операції з клієнтами

25 Кошти бюджету та позабюджетних фондів Україн

26 Кошти клієнтів банку

В аналітичному обліку ведуться особові рахунки за кожним депозитом.

Бухгалтерські проводки

1. Залучення депозиту (за умови виплати процентів за період):

Д-т Рахунок для обліку готівкових коштів, кореспондентський рахунок, поточний рахунок, депозитний рахунок

К-т Депозитний рахунок

2. Залучення депозиту (за умови виплати процентів авансом):

Д-т Рахунок для обліку готівкових коштів, кореспондентський рахунок, поточний рахунок, депозитний рахунок – на суму номіналу депозиту за мінусом сплачених авансом процентів

Д-т Витрати майбутніх періодів – на суму сплачених авансом процентів

К-т Депозитний рахунок – на суму номіналу

3. Погашення депозиту:

Д-т Депозитний рахунок – на суму номіналу (у разі капіталізації з урахуванням суми процентів)

К-т Рахунок для обліку готівкових коштів, кореспондентський рахунок, поточний рахунок, депозитний рахунок

Внутрішній контроль за депозитами має здійснюватися відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 р. № 566, так, щоб гарантувати: залучення та розміщення депозитів у межах строків і лімітів, встановлених банком; приймання та розміщення усіх депозитів за процентною ставкою, що застосовується у банку згідно із запровадженою ним політикою; своєчасне та правильне відображення в бухгалтерському обліку депозитних операцій.

Система бухгалтерського контролю за депозитними операціями включає систему реєстрації депозитів. Система обліку операцій із депозитами має гарантувати правильне та своєчасне відображення таких даних: номера договору; назви контрагента; типу договору (за строком використання); бази нарахування процентів; номіналу депозиту; валюти депозиту; процентної ставки; дати нарахування процентів; умов сплати процентів; дати погашення депозиту.

Банки мають визначити процедури перевірки тотожності цих систем аналітичного обліку операцій із депозитами з оборотами і залишками за рахунками синтетичного обліку.

Нарахування процентів і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку має періодично перевірятися особою, яка не бере участі у виконанні операцій з нарахування. Проценти, відображені на окремих аналітичних рахунках процентних витрат (доходів), мають бути звірені з сумою процентів, сплачених депоненту.

При нарахуванні процентів та відображенні їх за відповідними рахунками бухгалтерського обліку необхідно регулярно переглядати відповідні процедури внутрішнього контролю і перевіряти розрахунок процентів і записи за цими рахунками.