Визначення поняття «соціалізація особистості».

Народившись, людина має лише можливість стати особистістю. Людське дитя з'являється на світ найменш пристосованим порівняно з іншими представниками тваринного світу, проте саме ця біологічна незапрограмованість відкриває можливості до засвоєння найширшого спектра культурних та соціальних програм. Щоб стати людиною, мало однієї біологічної спадковості, потрібна спадковість соціальна, яка забезпечується в процесі тривалого періоду часу – соціалізації. Автором терміну соціалізація вважається американський соціолог Франклін Г. Гіддінкс, який у 1887 р. в книзі «Теорія соціалізації» вжив його у значенні, близькому до сучасного, - «розвиток соціальної природи чи характеру індивіда», «підготовка людського матеріалу до соціального життя».

Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, притаманних членам суспільст­ва, називають соціалізацією. Іншими словами, соціалізація – це перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту, входження індивіда у соціум. Людиною народжуються, особистістю стають в процесі соціалізації.

Агенти і види соціалізації.

Безпорадність дитини, її залежність від оточення примушують думати, що процес соціалізації проходить за чиєїсь сторонньої допомоги. Так воно і є. Помічники – це люди і установи. Їх називають агентами соціалізації.

Агенти соціалізації – люди і установи, відповідальні за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей. До них відносять:

1) агентів первинної соціалізації – батьків, братів і сестер, бабусь і дідусів, близьких і дальніх родичів, друзів сім'ї, однолітків, вчителів, лідерів молодіжних угрупувань;

2) агентів вторинної соціалізації – представників адміністрації школи, університету, підприємства, армії, церкви, держави.

Оскільки соціалізація поділяється на два види – первинну і вторинну, остільки і агенти соціалізації діляться на первинних і вторинних. Первинна соціалізація стосується безпосереднього оточення людини і включає перш за все сім'ю і друзів, а вторинна відноситься до опосередкованого, або формального оточенню і складається з впливу установ і інститутів.

Первинну соціалізацію здійснюють ті, хто пов'язаний з особистістю тісними особистими відносинами (батьки, друзі), а вторинну - ті, хто пов'язаний формально-діловими відносинами.

Агенти вторинної соціалізації впливають у вузькому напрямі, вони виконують одну-дві функції. Школа дає знання, підприємство – засоби існування, церква – духовне спілкування тощо. Натомість, агенти первинної соціалізації універсальні, вони виконують безліч різних функцій: батько виконує роль здобувача засобів існування, опікуна, дисциплінатора, вихователя, вчителя, друга.

У період вторинної соціалізації особа може бути суб'єктом процесів десоціалізаціі і ресоціалізації.

Десоціалізація означає втрату або свідому відмову від засвоєних цінностей, норм поведінки, соціальних ролей, звичного способу життя. Ресоціалізацією називається протилежний процес відновлення втрачених цінностей і соціальних ролей, перенавчання, повернення індивіда до нормального (попереднього) способу життя. Якщо процес десоціалізаціі носить негативний характер і є досить глибоким, він може зруйнувати основи особистості, відновити які буде неможливо навіть за допомогою позитивної ресоціалізації.