Соціальна роль як поведінкова характеристика особистості

Американський дослідник Ральф Лінтон, один з авторів концепції соціального статусу і соціальної ролі, підкреслював, що для науки поняття «статус» невіддільне від поняття «ролі» – це по суті дві сторони однієї медалі. Теорія, яка описує соціальну поведінку особистості, називається статусно-рольовою теорією особистості. Разом з тим існує відчутна, хоча й умовна, відмінність між цими поняттями. Якщо статус фіксує певну соціальну позицію, тобто статус статичний, то роль – це динамічна характеристика, яка визначає, як повинен поводити себе індивід, який володіє тим чи іншим статусом.

Знаючи соціальний статус конкретної людини (студент, викладач тощо), її соціальні функції, ми очікуємо від неї типового набору дій та якостей, що, як нам уявляється, є необхідні для здійснення цих функцій

Якщо статус – це права й обов'язки, то соціальна роль – це очікувана поведінка, типова для людей даного статусу в даному суспільстві, даній системі соціальних взаємодій.

Як необхідно поводитися, яким чином діяти в тій чи іншій ситуації людині з певним становищем, соціальним статусом – усе це у вирішальній ступені визначено суспільством, його культурою. Не першокурсник визначає, як він буде вчитися, а задовго до його поступлення у вуз суспільство «визначило», яким повинний бути студент. Соціальний інститут вищої освіти за допомогою своїх норм, традицій багато в чому передбачив, як повинний поводитися будь-який студент. У родині також існують рольові стандарти: батько повинний піклуватися про матеріальний добробут родини, нести відповідальне за її стабільність, процвітання; діти повинні допомагати батькам у веденні господарству.

Основні вимоги вироблялися, шліфувалися суспільством і існують незалежно від конкретних людей, усупереч їх бажанням і уявленням. Таким чином, роль – це деіндивідуалізований зразок поведінки людини, яка займає визначений статус. Претендуючи на даний статус людина повинна виконувати всі рольові приписи, що закріплені за цією соціальною позицією. Не роль «підлаштовується» під свого виконавця, а виконавець повинен виконувати розписану для нього суспільством, культурою, традиціями роль.

Отож, роль, яка у певній мірі є незалежною від особистості, деідивідуалізованим зразком поведінки, є основним засобом забезпечення ефективного, безперебійного функціонування першооснови соціального життя – соціальних інститутів. Саме за допомогою системи рольових приписів люди включаються в інституалізовані взаємодії.

6