Лінгвістичні казки

Оскільки діти молодшого шкільного віку люблять казки, то можна широко застосувати їх на уроках при вивченні теми «Іменник» та, знайомлячись з його категоріями, пропонувати дітям складати їх самостійно.

Чому іменник має таку назву

Є на світі звичайна і незвичайна країна Предметія. Звичайна тому, що живуть у ній предмети і речі, люди і тварини. А незвичайна тому, що у ній тільки два міста: Хто? і Що? У місті Хто? живуть люди і тварини. У місті Що? – всі інші предмети. Керує країною незвичайний король - Іменник. Так назвали його після того, як почав давати назви, клички, імена всім, хто жив у країні. І от, зібравшись на велику раду, вирішили жителі країни називатися іменем свого короля – іменниками.

Казка про антоніми

Жили на одній вулиці по сусідству два хлопчики. І хоч однакові імена мали – Антони, були вони зовсім різні. Один низький, інший високий, один добрий, інший злий, один щедрий, інший скупий. Виросли Антони і вирішили подорожувати. Той пішов на південь, а той - на північ. А коли прощалися, один плакав, а інший – сміявся. Не судилося Антонам повернутися в рідне село, і в пам'ять про них люди стали називати протилежні слова антонімами.

Казка про синоніми

В далекому гірському селі жила старенька мама і було у неї троє синів. Мужній – звали старшого, Хоробрий – середнього і Відважний – молодшого. Росли сини з дитинства чудовими людьми з добрими серцями і великою силою. Коли на рідне село напали вороги, благословила мати синів на бій. Перемагаючи ворога, вони були смертельно поранені. На очах у матері помирали сини від важких ран. З тих пір і стали імена синів однієї матері – «синонімами», хоч і звучать по-різному, та виходять з однієї сім'ї.

Казка про роди іменників

Давним-давно в одній країні жив собі король. Звали його Іменник. Іменник в усьому любив порядок. Був він дуже багатим і пишався цим.

Одного разу він завів собі великий журнал, щоб вести облік своїх підлеглих.

Ось прилетів метелик. Іменник сказав: «Він мій!» Заспівав соловей :«Він мій!», прилетів горобець – «Він мій!», стрибнув коник-стрибунець – «Він мій!», йде хлопчик – Він мій!». Коли ж король побачив дівчинку, то сказав: «Вона моя! Моя також земля, береза, осика, трава, білка і багато всього.»

На все інше Іменник сказав: «Воно моє». Моє озеро, море, курча, кошеня, вікно, білченя та інше. Все було записано в журналі у три стовпчики:

«чоловічий рід – він мій», «жіночий рід – вона моя», «середній рід – воно моє».

Казка про відмінки

Не далеко, не близько,

Не високо, не низько,

За чорнильними морями,

Паперовими горами,

В граматичному царстві,

В лісі Іменників,

На галявині Відмінювання

Жили-були брати-відмінки.

Усіх гостей, які з’являлися на галявині, вони запрошували до себе. На великий круглий стіл ставили самовар, смачне печиво, варення, вмощувались зручненько і слухали уважненько, що розповідав їм гість. Кожного цікавило своє.

Називний питає Хто ти? Що ти?

Хоче він про наслідки роботи

І про себе чути лиш похвали.

Щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого –

Хоче знати він: Кого? Чого?

І про тебе знать, якого роду,

Що немає роду переводу.

Все Давальний дасть – не жаль йому,

Але хоче знать: Кому? Чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

Що даєш і ти свому народу?

У Знахідного свої потреби:

Він – Кого? і Що ? – питає в тебе.

І кого ми всі за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

А Орудний хоче знать: Ким? Чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А Місцевий – Де? В якому місці?

Хоче знати – у селі чи в місті?

Все нове, про що дізнавались братики-гномики, було їм дуже цікавим. І відмінки завжди розповідали про ці зустрічі своїй матусі – Українській мові.

Ігровий початок уроку

Казкові герої – Червона Шапочка, Буратіно, Гномик, Мудрий Дуб, Бабуся Множина, Дідусь Однина, Веселий Чомусик допоможуть значно полегшити процес сприймання матеріалу, запам’ятовування мовних явищ, граматичних категорій іменника.

Повідомлення теми і матеріалу уроку у віршованій формі викличе неабиякий інтерес та допоможе учням без великих зусиль засвоїти правила, що вивчаються на уроці.

*****

Починаємо вивчати

Ми тепер частини мови.

Всіх їх треба добре знати,

Щоб здобути знань основи.

Перша з них – іменник, друзі.

Цю частину люблять дуже,

Бо усе вона назве,

Дасть імення золоте.

Мама, мир і Україна.

Сонце, небо, світ, людина,

Звуки, букви, слово, мова –

Ось частина ця чудова.

Хто? Сестричка, нянька, батько,

Пташка, білочка, зайчатко.

Що? Земля, ріка, діброва.

Книжка, зошит, ручка, школа.

Вивчим цю частину мови,

Що іменником зовем

Бо вона така важлива –

Без неї ми не проживем!

*****

Іменник – від слова «ім’я» ,

Предмети всі називає,

Істота – хто?, неістота – що ?

Отак він про них запитає.

Якщо це прізвище, ім’я

Чи назва міста чи села,

А також гір, річок, країн –

Це власні назви, зрозумів?

З великої букви пиши

Іменники власні завжди.

Загальні з малої напишем,

Наприклад: вулиця, селище, місто.

Іменник має два числа –

Однина і множина.

Один предмет – це однина,

Два і більше – множина.

Буває в реченні іменник

Головним членом і другорядним.

Підметом тоді буває.

Як на питання хто? і що? відповідає.

На етапі актуалізації знань учням варто пропонувати дидактичні ігри репродуктивного характеру: «Засели будиночки», «Телефон», «Відшукай іменник», «Хто? Що?», «Рід», «Іменники на одну букву». Увага гравців фіксується на пошуках раціональних шляхів виконання завдань, допомоги один одному, в результаті учні вчаться правильно оцінювати свої ігрові дії, зіставляти з ігровими діями інших учнів.

На етапі засвоєння нового матеріалу можна використовувати складніші ігри частково-пошукового характеру: «Чарівний стілець», «Лото», «Хто перший», «Продовж ланцюжок», «Подай сигнал», «Утвори слово», «Пропоную – вибираю», «Відмінковий ланцюжок». Учасникам гри надається можливість відчути, яким чином від якісного виконання завдання кожним учасником залежить виконання ігрового завдання партнером і, в кінцевому підсумку, результат гри. Учитель на цьому етапі формує у школярів уявлення про значимість якісного виконання свого ігрового завдання.

Під час закріплення і повторення навчального матеріалу пропонуємо планувати дидактичні ігри пошукового характеру: «Хто більше», «Ланцюжок», «Однина і множина» Учні вчаться моделювати, аналізувати та оцінювати дії партнерів по грі. Позитивні взаємовідносини між гравцями, вміння розподілити матеріал, уміння домовитись у грі позитивно впливають на активізацію навчальної діяльності учнів.

На етапі контролю знань можна застосовувати дидактичні ігри творчого характеру: «Кола на воді», «Весняні іменники», «Ідемо в ліс», «Ланцюжок загадок», «Римування», «Квіти рідного краю», «Професія». Учням дається можливість творчо виконувати ігрове завдання. Опора на творчість передбачає зацікавленість учасників в кінцевому результаті гри команди, прагнення виконувати ігрове завдання швидко і правильно.

Дидактичні ігри, ігрові вправи і прийоми дають можливість учителеві не тільки підвищити активність учнів на кожному етапі уроку під час вивчення теми «Іменник», а й залучити пасивних до творчої розумової діяльності. Крім того, зазначають психологи, вони знижують утому школярів, зацікавлюють змістом уроку, створюють емоційне піднесення, захоплення, радість. Учені довели, що коли дитина здійснює розумову діяльність із захопленням, вона не відчуває втоми, навіть якщо витрачає багато часу на виконання завдань. І навпаки, дитина швидко втомлюється, якщо виконує легкі й одноманітні завдання.

Запропонований матеріал допоможе організувати навчально-виховний процес так, щоб гра залишалася присутньою як найбільш освоєна учнями початкових класів форма діяльності. Її використання усуне авторитарну позицію вчителя, створить атмосферу доброзичливості, емоційного піднесення, вільного вибору. Вона викличе лише позитивні емоції та інтерес у молодших школярів при вивченні теми «Іменник».