§ 1.3. Значення гри в навчанні

Ми детально розглянули сутність і функції гри - щоб підкреслити тезу про те, що потреба у грі - одна з базових потреб людини взагалі та дитини, зокрема. А зміст гри варіюється в залежності від культурної ситуації, в яку занурений дитина.  Деякі дослідники вважають, що не тільки зміст, але і взагалі схильність до ігрової діяльності залежить від соціальної ситуації. У педагогічній психології вважається, що гра - діяльність саме дошкільного віку. В. Москвичов у статті «Можливості розвитку рольової гри» оскаржує цю тезу, припускаючи, що зникнення рольової гри в шкільному віці відбувається не через «відмови дитини від неї, а через відсутність об'єктивної можливості її здійснення ...». Іншими словами, потреба в грі зберігається, немає лише форм, в яких ця потреба могла б реалізовуватися.  Тут можна згадати один з епізодів, описаних в «Від двох до п'яти» К. Чуковського. Раціонально мисляча мама намагалася взагалі виключити гру з діяльності і мислення дитини, знайомлячи його з науковими фактами і серйозним підходом до явищ. Вислухавши розповідь мами про те, як діти з'являються на світ, син також пригадав, що у мами в животі він пив чай, сидячи на ганочку ... Діти дошкільного віку не можуть не грати. Дорослі не грати можуть. Але потреба у грі в багатьох людей зберігається протягом всього життя, підтвердження чому можна відшукати не тільки в дослідженнях, але і в повсякденному досвіді. Епідемії комп'ютерних ігор обрушуються на організації, оснащені сучасним інформаційним обладнанням; грають люди, справедливо вважаються основою консерватизму і практичного підходу до життя - жінки 40-50 років, обтяжені сім'єю і роботою. Стихійне рух «рольових ігор», включає вікові групи від школярів до людей 30-40 років і вважається найбільш масовим стихійним рухом як в нашій країні, так і за кордоном.  В силу деяких причин, про які буде сказано далі, гра надзвичайно приваблива для учасників будь-якого віку. Школярі витрачають масу сил, часу, творчої винахідливості на участь в іграх, тому, ставши засобом педагогіки, гра може використовувати весь цей потенціал в «конверсійних» цілях. Тобто, якщо ми вкладемо зміст освіти в ігрову оболонку, то зможемо вирішити одну з ключових проблем педагогіки - проблему мотивації навчальної діяльності.  На дитячу гру можна дивитися по-різному. Але є закони, що не підкоряються нічиїм бажанням. Відповідно до одного з них, якщо якась стадія розвитку не пройдена повністю, то наступна буде протікати спотворено. Дитинство - час гри, і якщо блокувати ігрові здібності дитини, не даючи йому награтися, то на наступних етапах розвитку він буде догравати недоігранное, замість того, щоб йти вперед.  «Батьківські вмовляння і заборони можуть зіграти з дитиною злий жарт. Як, наприклад, було з одним хлопчиком, якому весь час говорили, мовляв, вчися, вчися і вчися. У три роки вивчившись читати, у свої 11 років він був аж у 7-му класі. Батьки, природно, пишалися таким сином. Як раптом у хлопчика почалися проблеми зі здоров'ям: головні болі, безсоння, плач, кришаться нігті ... Педіатри дружно рекомендували річна перерва в навчанні. Ну а психолог порадивзалишити хлопчика у спокої хоча б на місяць. Кілька днів вундеркінд просто відсипався, а потім став помаленьку грати в ігри трирічного віку. Поступово, через день-два, він переходив до ігор більш старшого віку, добираючи те, чого позбавили його в дитинстві батьки. А через тижнів зо три вперше за кілька років заспівав за грою. Мати збиралася вести його до лікаря, але, глянувши на нігті, була вражена - вони були цілісінький. Депресії і нервові зриви припинилися. Він вилікувався, граючи »[10].  У підручнику «Психологія», автором якого є В. А. Крутецький, читаємо: «Кращий спосіб організувати увагу підлітка пов'язаний ... з умінням так організувати навчальну діяльність, щоб в учня не було ні часу, ні бажання, ні можливості відволікатися на тривалий час. Цікаво, цікавий урок здатні захопити підлітка, і він з захопленням працює дуже тривалий час, не відволікаючись. Активна пізнавальна діяльність - ось що робить урок цікавим для підлітка, ось що саме по собі сприяє організації його уваги »[11].  Висновок такий: гра вчить. Отже, варто поговорити про гру як засіб навчання.  Інтерес, що виник до використання ігрових методик в освіті не випадковий. «Сучасний стан народної освіти багато наших відомі дидакти характеризують, - читаємо у Ж. С. Хайдарова і П. І. Підкасистого, - як кризовий і навіть - катастрофічне для розвитку країни і взагалі, культури і цивілізації» [12].  Педагоги та психологи, побачивши в грі потужний потенціал для подолання кризових явищ в освіті, вже багато років успішно використовують її у своїй діяльності. Деякі країни навіть визначилися з напрямком: США, наприклад, «спеціалізується» на ігрових методиках навчання, Франція - на «jeu dramatique» [13], в Ізраїлі взагалі педагоги без знання ігрових технологій не допускаються до роботи з дітьми.  Матеріал, яким ми володіємо, дає нам можливість говорити про те, що дидактична гра та ігрові технології представляють величезний інтерес для педагогів. Не раз виникала спроба наукової класифікації ігри та визначення її яким-небудь одним вичерпним поняттям, але до теперішнього моменту науково визначені всього лише зв'язку між грою і людською культурою, з'ясовано значення, яке надає гра на розвиток особистості дитини і дорослого, емпіричним шляхом виявленобіологічна природа гри і її обумовленість психологічними і соціальними чинниками.  Тим часом ігрові технології так і залишаються «інноваційними» в системі російської освіти. Забавно, що деякі інноватори, проголосивши гру панацеєю, але ігноруючи досвід вітчизняних вчених, їдуть навчатися ігровим технологіям за кордон, вбачаючи в ній незаперечний авторитет. Інші й зовсім не беруть гру, не вважають її особливим і (або) самостійним напрямком у педагогіці, або погоджуються з такими її формами, які ніякого відношення до гри не мають.  Все це змушує нас, остерігаючись подібних крайнощів, шанобливо ставитися до ігрових методиками як частини дидактичної науки і навчальних технологій. Об'єднуючи досвід науковців різних галузей знань, враховуючи і позитивні і негативні результати наукових досліджень, ми зосередили свою увагу до використання ігрових методик в такому навчальному предметі загальноосвітньої школи, як російська мова.  Безсумнівно, і у вітчизняній і у світовій педагогічній практиці накопичено багаж, який може бути використаний. Це, в першу чергу, ігрові технології. Вонизнайшли широке застосування в нашій практиці. Ігрові технології мають величезний потенціал з точки зору пріоритетною освітньої завдання: формування суб'єктної позиції дитини щодо власної діяльності, спілкування і самого себе. Крім ігрових технологій цієї задачі служать проектний метод, модульна технологія і навчання «з зануренням». Наприклад, проектна діяльність існує в нашій школі в даний час як позаурочна освітня програма. Модульна технологія активно використовується нашими педагогами, особливо - у початковій школі.  У сучасній педагогічній літературі можна знайти цікавий матеріал з приводу різних інноваційних технологій, про їх місце в педагогічному процесі, про роль і значення в ньому. Однак здивування викликає той факт, що серед великої кількості справді нових методик зустрічаються і досить традиційні такі, як ігрові.  Як нам здається, віднесення ігрових педагогічних технологій до «нововведень» неправомірно. Звичайно ж, ми визнаємо, що ці методики раніше були менш популярні, ніж тепер, але в педагогічному процесі були присутні, як нам здається, завжди.  У радянській школі грі незаслужено приділялося мало уваги, проте в дошкільних закладах вона була і є зараз не те щоб популярною, а основний методикою виховання та навчання, тобто розвитку особистості дитини. Розроблено ці технології і в практиці позашкільних закладів, позакласні заходи також не можуть без них обійтися.  Гра настільки унікальне явище буття, що вона просто не могла не бути використана в різних сферах діяльності людства, в тому числі й у педагогічній. У педагогічному процесі гра виступає як метод навчання і виховання, передачі накопиченого досвіду, починаючи вже з перших кроків людського суспільства по шляху свого розвитку. Г. К. Селевко зазначає: «У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в наступних випадках:  · Як самостійних технологій для освоєння поняття, теми і навіть розділу навчального предмета;  · Як елементи (іноді досить істотні) більш великої технології;  · Як уроку (заняття) або його частини (введення, пояснення, закріплення, вправи, контролю);  · Як технологія позакласної роботи.  · Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різноманітних педагогічних ігор, які відрізняються від ігор взагалі тим, що вони мають чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які у свою чергу обгрунтовано, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю. Говорячи про характеристики гри, необхідно відзначити особливості їх трансформації у грі педагогічною: ситуація класно-урочної системи навчання не дає можливості проявитися грі, в так званому «чистому вигляді», викладач повинен організовувати і координувати ігрову діяльність дітей. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які повинні виступати як засіб спонукання, стимулювання учнів до навчальної діяльності. Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при урочної формі занять відбувається за такими основними напрямками:  1. Дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрової задачі.  2. Навчальна діяльність підпорядковується правилам гри.  3. Навчальний матеріал використовується в якості її кошти.  4. У навчальну діяльність вводяться змагання, які сприяють переходу дидактичних завдань у розряд ігрових.  5. Успішне виконання дидактичного завдання зв'язується з ігровим результатом »[14].  У даній роботі ми розглядаємо гру як освітній засіб. Визначення гри як тренінгу, безпечного засобу освоєння досвіду, занадто широко, оскільки збігається з більшістю інших форм навчальної діяльності. У цьому визначенні не вистачає вказівки на особисту включеність учасників, фактор несподіванки, можливості гравців впливати на розвиток подій і інших властивостях, притаманних саме грі (азарт, інтерес). А саме ці чинники обумовлюють привабливість гри.