§ 1.5. Обмеження і недоліки використання ігор в освіті

З перерахованих вимог до гри, очевидно, що гра - дуже час-і трудомістка форма. Підготовка гри вимагає звичайно на порядок більшої кількості часу, ніж її проведення. Можливо, в майбутньому буде створено банк ігрових освітніх технологій, що дозволить економити сили, але поки його не існує.  Гра не є педагогічної панацеєю. Існує велика небезпека використання педагогами псевдоігрових форм. Багато чудових освітні технології обертаються порожній оболонкою при використанні їх формально. Найчастіше педагоги називають грою все те, що не має стандартної форми «фронтальне опитування - новий матеріал - закріплення - домашнє завдання». Тут позначена проблема, шляхи вирішення її можна вказати лише в загальних рисах: 

• захоплення самого педагога ігровими формами;

• заборона на «обов'язковість» впровадження ігор;

• опрацювання вимог до гри (наявності легенди, мотивів, структури відносин і т.д.).

Гра - живе явище, більш широке, ніж вкладається в неї дидактичне наповнення. Тому діти можуть легко перейти «від мети до мотиву», тобто захопитися ігровий оболонкою і втратити зміст освіти.  Існує також небезпека виникнення «ігровий адикції» (залежності від гри). Гра настільки приваблива для школярів, що часто навіть вітальні потреби можуть бути депривовані - підлітки, захоплені комп'ютерними іграми, можуть відмовляти собі в їжі і пиття. Відбувається це, мабуть, через те, що гра реалізує не менш значимі потреби - у спілкуванні, самоствердженні і т.д. Очевидно, що при виникненні залежності необхідно з'ясувати, який механізм, яку потребу дитина реалізує в грі. І спробувати знайти аналог цієї діяльності в інших сферах життя.  Гра - це технологія педагогіки майбутнього, але, впроваджуючи гри в освіту, необхідно враховувати можливі небезпеки і обмеження гри. 

§ 1.6. Теорія та класифікація ігор

Поряд з працею і навчанням гра - один з основних видів діяльності людини, дивовижний феномен людського існування. Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.  Як вже зазначалося вище, вітчизняної педагогіки та психології проблему ігрової діяльності розробляли К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, у закордонній - 3.Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях, досліджено та обгрунтовано роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.  У структуру гри як діяльності особистості входять етапи:  • визначення мети;  • планування;  • реалізації мети;  • аналізу результатів, в яких особистість повністю реалізує себе як суб'єкт.  Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреб, самоствердження, самореалізації.  У структуру гри як процесу входять:  • ролі, взяті на себе граючими;  • ігрові дії як засобу реалізації цих ролей;  • ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;  • реальні відносини між граючими;  • сюжет (зміст) - область дійсності, умовно відтворена в грі.  Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням. Більшість ігор відрізняє наступні риси [19]:  • вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);  • творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);  • емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);  • наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.  На думку С. А. Шмакова, як феномен педагогічної культури гра виконує такі важливі функції:  • Функція соціалізації.  Гра - є сильний засіб включення дитини в систему суспільних відносин, засвоєння ним багатств культури.  • Функція міжнаціональної комунікації.  Гра дозволяє дитині засвоювати загальнолюдські цінності, культуру представників різних національностей, оскільки «гри національні і в той же час інтернаціональні, міжнаціональні, общечеловечность».  • Функція самореалізації дитини у грі як «полігоні людської практики».  Гра дозволяє, з одного боку, побудувати і перевірити проект зняття конкретних життєвих труднощів у практиці дитини, з іншого - виявити недоліки досвіду.  • Комунікативна функція гри яскраво ілюструє той факт, що гра - діяльність комунікативна, що дозволяє дитині ввійти в реальний контекст складних людських комунікацій.  • Діагностична функція гри надає можливість педагогові діагностувати різні прояви дитини (інтелектуальні, творчі, емоційні та ін.) У той же час гра - «поле самовираження», в якому дитина перевіряє свої сили, можливості у вільних діях, самовиражаються і самостверджуються себе.  • Терапевтична функція гри полягає у використанні гри як засобу подолання різних труднощів, що виникають у дитини в поведінці, спілкуванні, навчанні.  «Ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які дитина отримує у рольовій грі. Саме практика нових реальних відносин, в якірольова гра ставить дитину як з дорослим, так і з однолітками, відносин свободи і співпраці, натомість відносин примусу і агресії, призводить зрештою до терапевтичного ефекту »[20].  • Функція корекції - є внесення позитивних змін, доповнень до структури особистісних показників дитини. У грі цей процес відбувається природно, м'яко.  • Розважальна функція гри, мабуть, одна з основних її функцій.  Гра стратегічно - тільки організоване культурний простір розваг дитини, в якому він іде від розваги до розвитку.  Педагогічні ігри - досить велика група методів і прийомів організації педагогічного процесу. Основна відмінність педагогічної гри від гри взагалі полягає в тому, що вона володіє суттєвою ознакою - чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.  Педагогічні ігри досить різноманітні за:  • дидактичним цілям;  • організаційну структуру;  • віковим можливостям їх використання;  • специфіку змісту.  Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор. Г. К. Селевко пропонує класифікувати педагогічні ігри за декількома принципами [21]:  1. Розподіл ігор по виду діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні та психологічні.  2. За характером педагогічного процесу:  · Навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;  · Пізнавальні, виховні, розвиваючі;  · Репродуктивні, продуктивні, творчі;  · Комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.  3. Згідно Селевко за характером ігрової методикою педагогічні ігри поділяються на: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри-драматизації.  4. За предметної області виділяють гри з усіх шкільних циклам.  5. За ігровому середовищі, яка значною мірою визначає специфіку ігрової технології: розрізняють ігри з предметами і без них, настільні, кімнатні, вуличні, на місцевості, комп'ютерні та з ТСО, з різними засобами пересування.