2.2. Обрядовий аспект народної вишивки

Вишивка – один із видів народного декоративно-ужиткового мистецтва в Україні; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку (наволочки, рушники, серветки, скатертини тощо).

Основною функцією вишивки є оздоблення одежі та тканин для обладнання й прикрашення житла і церков. Вишиті вироби, зокрема рушники – неодмінний атрибут у більшості родинних обрядів, зокрема пов'язаних з актом "переходу" від "своїх" до "чужих", як от сватання, весілля, похорон. Вишитими рушниками прикрашають домашні ікони, часом хрести на кладовищах та придорожні "фіґури". З вишитими рушниками та сорочками пов'язувались численні вірування, міфи, забобони, символічні діяння (символи "путь-дороги", життєвого шляху, щасливого життя тощо) [11, с. 193].

Рушники – це відбиття культурної пам'яті народу, в їх візерунках збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», «берегині», символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення й оновлення.

В Україні рушникам завжди надавалося важливе образно-символічне значення. Вони – обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла [16, с. 47].

Безліч традицій і обрядів зробило використання рушника дуже різноманітним. На заході та півночі України мати з новонародженим немовлям вшановували рушником з особливо насиченими обереговими атрибутами, які повинні були забезпечити життя і здоров'я незахищеним перед злими силами немовляті і матері.

Одними з найважливіших обрядів були обряди сватання та весілля. Звичай в Галичині вимагав від нареченої дюжини вишитих рушників. Якщо дівчина не встигала зробити це до весілля, їй допомагали всі жінки сім'ї, щоб люди не думали, що наречена лінива господиня. Коли молоду дружину везли в будинок чоловіка, 12 дружок несли перед бричкою молодих рушники, демонструючи багатство роду.

Атрибутами сватання і знаком згоди дівчини на заміжжя були рушники, пов'язані сватам, або хліб, піднесений сватам на рушниках. Обрядове зв'язування рук нареченого і нареченої проводив староста. Він накривав хліб рушником, на нього клав руки нареченого, нареченої і всіх присутніх родичів, зв'язував рушником, примовляючи: «Не в'яжеться вузол, а в'яжеться слово». Після цього староста розв'язував символічний вузол, а наречена перев'язувала сватів рушниками і обдаровувала усіх присутніх сорочками, полотном або хустками.

Рушники, якими прикрашалися ікони, були різними для нареченої і нареченого, тобто вишивали чоловічий рушник і жіночий. Спільним елементом на орнаментах цих рушників були квіти лілії, які символізують собою продовження роду, а на жіночих рушниках ще й невинність, і виноградна листя з виноградними гронами, які символізують добробут в будинку. На жіночому рушнику вишивали калину – символ жіночого начала. На рушнику нареченого – дубове листя і жолуді, які означали стабільність та чоловічу руку в будинку, силу і здоров'я.

Найголовнішим в кожному будинку Західної та Північної України був рушник «божник». Їм прикрашалися ікони, що знаходилися в кутку. Такі рушники представляли собою довгі домоткані полотна, прикрашені вздовж однієї сторони або на кутах і на кінцях вишивкою. Божник вивішувався так, щоб прикрити ікони зверху і з боків, але не закривати лики. На ньому обов'язково вишивалися дві початкові літери – І. С. (Ісус Христос) або Б. М. (Богородиця Мати), причому такий рушник вишивався з перевагою блакитного кольору – кольору Богородиці.

«Візитні» рушники вішали у світлиці. Господині старалися, щоб не тільки лицьова, але і зворотний бік були бездоганними.

«Хлібник» – рушник, на який клали хліб. Покласти хліб на непокритий стіл вважалося великим гріхом. Якщо після трапези залишалися крихти на рушникові, їх не викидали [19, с. 56].

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.

У кожному регіоні країни склалися своєрідні особивості художнього оздоблення тканин вишивкою, що полягають у місці розташування орнаменту, його величині, особливостях мотивів, їх розміщенні та компонуванні, барвах. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи й удосконалюючи їх.

Для Північної України характерно використання червоного, чорного і в деяких місцевостях синього кольорів. Основним, домінуючим завжди виступає червоний або вишневий колір, силу звучання якого підкреслюють синім або чорним. Розглянемо значення цих кольорів:

– чорний колір вбирає в себе енергію, інформацію. Старші люди, котрі є хранителями мудрості, носили чорно-колірні вишивки, тобто утримували в собі інформацію. Чорний – це також колір землі, багатства, колір урочистості.

– червоний колір, його використання в одязі, особливо дитячому, юнацькому, весільному, та в ритуальних тканинах надзвичайно широке. Червоні рушники вишивались у великій кількості для весільного обряду, а також використовувались у побуті після весілля, вони й становлять основу багатьох музейних зібрань в достатній кількості. Червоний колір, так як і є сильним, найбільш активним, випромінює енергію.

Вишивання червоними і чорними нитками на білому, безперечно, у багатьох викликає асоціацію з класичними зразками українського шитва. Ці кольори називають ще трипільськими. Це гармонія двох сильних кольорів божественної графіки – білого і чорного з не менш сильним, пульсуючим червоним, що утверджує Життя. Червоне і чорне – це не тільки любов і журба за висловом українського поета. Це також, як і червоне та синє – поєднання активного і пасивного [17].

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію. Виділяють три основні види орнаменту: геометричний, рослинний та зооморфний. Найпоширені­шим у Західній та Північній Україні є геометричний орнамент вишивок — це прямі, скісні, ламані й зубчасті лінії, зиґзаґи, меандри, плетінки, ромби, квадрати, трикутники, розетки, хрести, зубці. Але, починаючи з XIX cт. на Волині, Бойківщині, центральній Галиччині утверджується поєднання геометричного орнаменту з рослинним [7, с. 102].

В геометричному мотиві орнаменту вишивки лінія означає символ руху.

Квадрат – символ впорядкованості й стабільності, гарантії та надійності, бо опирається на чотири сторони світу. Насамперед, пов'язаний не так із простором, як із часом, бо символізує чотириетапність основних життєво - часових процесів: чотири пори року – весна, літо, осінь, зима; чотири пори дня – ранок, день, вечір, ніч; чотири етапи життя-дитинство, молодість, зрілість, старість; чотири дії роботи на землі - підготовка грунту, сівба, доглядання посівів, збирання врожаю. Ідеальне хлібне поле – то квадратне поле, бо найзручніше для обробітку та збирання врожаю.

Ромб – його символіка співзвучна із символікою квадрата, символізує нематеріальне начало: перетин його діагоналей утворює хрест – символ вічності.

Спіраль – символ еволюції Всесвіту і життя, сходження від нижчого до вищого, від простішого до складнішого. Спіралеподібний рух – уособлення розвитку через зв'язок загального й одиничного: зростаючи, розвиваючись на грунті загального, індивід зберігає свою неповторність, свою одиничність. Рух по спіралі - це сходження до мінливості із збереженням спадковості: до попереднього, традиційного, здобутого предками не просто повертаються, а ефективно використовують його для дальшого зростання [11, с. 148].

Розетка – основний і найпоширеніший мотив вишивок Північної України. Вона має чотири, шість і вісім загострених або заокруглених кінців, які поперемінно вишиваються червоним або чорним. Розетки чергуються із зображенням ромбів, кругів, зигзагів, хрестів у різних варіантах. Мотив хреста часто буває вписаний у ромби, прямокутники й має різне кольорове забарвлення – червоне або чорне чи синє. (кара-васильева)

Одними з найпоширеніших знаків є хрести. Розрізняють хрест прямий, хрест косий та подвійний, який утворюється в результаті накладання двох попередніх. Прямий рівнораменний хрест – уособлення Гармонії та взаємодії Духа (вертикальної лінії) та Матерії (горизонтальної лінії). З іншого боку, хрест, як символ самої Природи, демонструє гармонійну роботу чотирьох стихій, що будують усі форми Життя. Прямий хрест – символ Сонця, Логоса, Творця, чоловічого начала. Косий хрест – уособлення жіночого начала, Місяця.

Безконечник, або меандр обов’язково присутній безконечник. Він виконує функцію захисту та розмежування інформації.

Знаком вогню, як стихії є трикутник. Якоюсь мірою він нагадує язик полум’я. Проте семантика цієї геометричної фігури значно глибша. В трикутникові відображена троїстість Світу, це один із символів Трійці. Розрізняють трикутник, спрямований вгору – знак Духа, та трикутник вершиною донизу – символ Матерії.

Поряд з геометричним орнаментом на півночі України використовується рослинний. Майстрині надають перевагу натуралістичним мотивам троянд, гвоздик, лілій, жоржин, хмелю, винограду. Виноград завжди був символом родючості, плодючості, нескінченності (вічності). Лілея є символом духовного життя, його чистоти, досконалості. Вживання лілеї у вишитті свідчить ще раз про те, що рушник – річ, яка не тільки матеріальна, а й високо духовна.

Часто у вишивці Північної України трапляється мотив птаха, іноді з деревом життя в центрі, із гілочками з ягід і листя. Дерево Життя символізує собою загалом Космос з усіма його проявами. Сягаючи своїм коренем неосяжних глибин витоків, воно розвивається в могутній прямий стовбур (вісь Всесвіту) з кроною, спрямованою вгору. Дерево являє собою безсмертя, нескінченість Життя, його розмаїття.

Слід підкреслити різноманітність геометричних візерунків, гармонію і взаємозв'язок усіх елементів, чітку ритмічність ліній, окреслень. Кожен символ уміщував у собі сакральність, давню магію. Ще давні слов’яни застосовували символ як засіб впливу на світ і його перетворення. Багато з орнаментів являли собою обереги, інші – пряме звернення до богів або сил природи. Відтворюючи символи на одязі, посуді, у помешканні, людина таким чином захищала себе від злих духів. Символи-обереги як ми бачимо збереглися в українському народному мистецтві.

У давнину основні орнаментальні мотиви відображали елементи символіки різних стародавніх культів. Обрядова символіка – особливий принцип, за яким визначаємо широкий спектр духовних традицій народу, його світогляд й обрядові норми.

Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прямий, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак, хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо, більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.

Отже, вишивка відбиває живописну, графічну й орнаментально-композиційну культуру народу. Разом з тим вона є результатом як матеріально-практичної, так і духовної діяльності людей. У ній міститься інформація про орнамент, композицію, колорит, вона охоплює і сферу знань, естетичні погляди, смаки, а також звичаєво-обрядові аспекти, етичні переконання тощо.

Але найбільше значення мають естетична й пізнавальна функції вишивки. Через систему орнаменту, кольору передаються складні аспекти світорозуміння та світо­сприйняття навколишнього світу. Вишивка активно виконує комунікаційну функ­цію – зорову передачу інформації від покоління до покоління, від митця до митця [3, с. 39].

Розділ 3

ОХОРОНА ПРАЦІ

Для забезпечення організації безпечного трудового процесу на робочих місцях і в робочих зонах, які досліджувалися у дипломній роботі та під час проходження виробничої та переддипломної практики нами розроблена Інструкція з техніки безпеки для учнів під час проведення навчальних занять. Інструкція розроблена на основі Положення про розробку інструкцій з охорони праці.

Інструкцiя з технiки безпеки для учнів

пiд час проведення навчальних занять

1. Загальнi положення

1.1. До роботи в класi допускаються учнi, якi пройшли iнструктаж iз технiки безпеки з вiдповiдним записом у журналi з технiки безпеки i пiдписами.

1.2. Не можна заходити й перебувати у класi без учителя.

1.3. Робота в класi має проводитися тiльки в суворiй вiдповiдностi до розкладу занять i графiка роботи вчителя та учнiв.

1.4. Заборонено псувати шкільне приміщення, меблі, наочність, озеленення, особисті речі інших учасників навчально-виховного процесу.