2.2. Огляд історичних концепцій радянських та сучасних російських науковців щодо проблем державності України.

А от погляди істориків різних шкіл на цю проблему, м’яко кажучи, не цілком збігаються, і це триває ще з давніх часів. Представники імперсько – шовіністичної історичної школи були такі історики як Ключевський та Карамзін, а також деякі українські історики (серед них Бантиш - Каменський). Так В.О.Ключевський у своїх працях обмежується самим лише зазаначенням факту “приєднання Східної Малоросії до Московської держави за Андрусівським договором 1667року”³. Україна як держава його просто не цікавила, та він імовірно, навіть уявити собі не міг такого словосполучення. Україна для нього - це “Украйна”, лише невеличка частинка території під назвою “Південно – Західна Русь” із “русским крестьянским населением”, ”русским дворянством” і “русской церковью”⁴ Щоправда, Ключевский згадує ідею української державності у контексті відносин Москви із Богданом Хмельницьким, який “рассчитывал стать чем-то вроде герцога Чигиринского, правящего Малороссией под отдаленным сюзеренным надзором государя московского и при содействии казацкой знати” (Ключевский, Курс русской истории. Часть3, ст.111)

Радянська історіографія, імовірно, вважаючи державу “апаратом насильства”⁵, навіть не вживає слово “держава” стосовно України тих часів⁶.

На думку авторів “Истории Украинской ССР” під контролем гетьманської адміністрації залишались Київщина, Чернігівщина й Брацлавщина, з яких польські війська мали бути виведені. Надалі говориться, що цей договір забезпечував права верхівки тогочасного українського суспільства: православного духовенства, козацької старшини, української шляхти⁷. Звісно, акцентування уваги на верствах було вигідним для радянської історіографії, в основі якої, як відомо, лежав принцип класової боротьби, а державність українців тут виявилась недоречною й навіть небажаною (куди вигідніше подати створення у 1918 році маріонеткової УСРР як появу вперше за століття української держави ). Така історична концепція протрималася до початку 90-х років, коли історична наука в Росії та Україні пішла різними шляхами.

2.3. Міра незалежності української держави через огляд радянських, сучасних російських та українських історичних атласів.

І тут ми бачимо вражаючі відмінності при розгляді цього питання, які наочно демонструють атласи з історії СРСР, незалежних України та Росії. Так Атлас з історії СРСР та відповідна карта - вкладка до підручника з історії УССР все ж наводяться кордони України у межах Речі Посполитої, хоча у відповідних підручниках та багатьох наукових працях радянської доби слово “держава” не фігурувало, як вже зазначалося вище. Проте, як ми бачимо, кордони України не є державними, а всього лише – умовними демаркаційними лініями.⁸. Примітно, що на карті –додатку до радянського підручника з новітньої історії станом на середину XVII століття будь яких кордонів ⁹ України також не було зазначено. З цього можна зробити висновок, що радянська картографія не ілюструвала й не визнавала факту самостійності Козацької України. Не визнає цей факт і сучасна історіографія Росії, про що переконливо свідчить відповідний атлас, який є повністю скопійований з подібного ж атласу з історії СРСР тільки без зазначення будь яких кордонів Козацької держави на території Речі Посполитої

(Атлас: История России. XX век). Сучасна російська історіографія повертається, на мою думку, до великодержавницької “дореволюційної” доктрини, про що переконливо свідчить і передруки праць Ключевського та інших російських науковців.

Сучасна Росія ще не зовсім оговталася після втрати України¹⁰, тому й історія її спрямована на заперечення нашої державності. Та й який сенс їм знати про кордони якоїсь України?. Сучасна українська історична концепція, яку можна простежити у картографії за новітніми атласами, є менш послідовною. Атлас із Всесвітньої історії жодного разу не подає державних кордонів України, тобто у якості суверенної держави. Натомість використовуються демаркаційні лінії, подібні до тих, що розмежовують князівства Священної Римської імперії до 1648р., або васалів Осьманської Порти. Також на позначення території української держави подеколи застосовується штрихування інших кольором. Без будь-яких кордонів. На сторінці Атласу зі Всесвітньої Історії за 8 клас, де зображені ріст територій Росії, територія Гетьманщини вважається приєднаною до імперії ще в 1651року, а на сторінці, присв’яченій Андрусівському перемир’ю ці ж самі території подаються, як такі, що увійшли до Московського царства¹¹. Все це дає належні підстави стверджувати , що укладачі українського Атласу Всесвітньої Історії¹² вважали Україну того часу лише автономією.

Атласи ж з Історії України подають зовсім інше тлумачення цього наслідку національно - визвольної війни загалом і результату Зборівської Угоди зокрема. Так на більшості з них українська держава відмежована від Речі Посполитої державним кордоном, тобто вважається авторами суверенною. Подібна думка характерна для укладачів Оглядової карти України та історичного Атласу за 8 клас того ж видавництва¹³. Автор даної праці, що розробив концепцію Атласу, Юрій Лоза, детально досліджує й обґрунтовує етнічні межі тогочасної України, проте залишає без пояснень зображення України незалежною. Він лише посилається¹⁴ на текст Зборівського договору. Отже, лише детальне дослідження наукових праць та першоджерел може пролити світло на цю проблему, дасть нам можливість реально оцінити міру українського суверенітету.