2.9.Українська держава на арені міжнародних зносин.

Як бачимо, українська державність XVII століття з примари в пітьмі віків перетворилася на доведену реальність. На останок я прагну навести декілька висловлювань істориків з приводу політичних зносин української держави, адже саме міжнародне визнання повною мірою й остаточно її засвідчить легітимність. Мовлю коротко, таке визнання було. Ще після своєї втечі на Січ, Хмельницький , як приватна особа, просив допомоги у Криму⁶⁹. Хан Іслам Гірей попросив Хмельницького прийняти воєнну доктрину у вигляді гвардії його мурзи Тугай бея, за вірність якого хан може поручитися⁷⁰. Це було першим дипломатичним успіхом гетьмана, однак справжній „дипломатичний прорив” у тогочасну східноєвропейську спільноту держав. Хмельницький зробив по укладенню Зборівського миру. Тоді ж зі своєї столиці Чигирину він провадив зносини з Москвою, Туреччиною, Семигородом. Намагаючись розірвати Вічний мир Москви з Польщею, виряджає до першої патріарха Паїсія. До Хмельницького звернулися посли з Венеції із проханням розв’язати війну з Туреччиною, яку б вони, венеціанці підтримали. Іще до того Турецький султан, вражений козацькою мужністю і успіхами у державотворенні запрошував козаків приєднатися до спілки напівнезалежних держав васалів Туреччини: Семиграду, Волощини, Молдавії, що загалом була вигідним для України, якби на цю угоду пристав народ. Одразу після Зборівського миру до Гетьмана прибули посли багатих країн, засвідчити свою дружність й визнання України. Чи не найпереконливіше засвідчують визнання України на міжнародному рівні договори зокрема угоди з Швецією, про розподіл Речі Посполитої, укладені вже після Переяславської угоди.

Висновок

Детальний аналіз наукових праць, що у той чи інший спосіб зачіпали Хмельницького, дає мені підстави припустити, що Українська козацька держава фактично була суверенною із 1648 по 1654 року (коли згідно із Березневими статтями було обмежено право Гетьмана укладати уоду з Польськими і Турецькими володарями), або ж навіть по 1659р. ,адже до цього часу політична лінія Української держави постійно коливалася від Польші до Росії й до інших союзників, що вже саме по собі суперечило умовам договорів, зокрема Гадяцька угода 1654р. суперечила умовам Березневих статей 1654р.

Формально ж Українська держава була незалежною лише в момент укладення Березневих статей, тобто 1654р., а до цього з 1648р., а також з 1654 по 1781 роки Україна була автономною частиною єдиної держави. Статус України в об’єднанні з Росією (Московією) змінювався від конфедерації (1654 – 1658рр.) до власне автономії (1659 – 1781рр.) Факт існування української автономії я вважаю цілком обгрунтованим та доведеним, із чим власне погоджуються провідні українські, значна частина західних та російських вчених (майже погоджуються!). Відсутність в Україні статусу визнаної держави вдосталь компенсувалося тривалою внутрішньодержавною суверенністю, а в суспільстві тогочасної Європи, коли ще не було сформовано міжнародне право і всі міждержавні проблеми вирішувалися на рівні коаліцій з позиції грубої сили, це забезпечило козацькій державі факт визнання певними сусідами. Отже Гетьманська держава Богдана Хмельницького була формально автономною, а фактично понад 19 років –суверенною державою, яку визнавали незалежною певні країни у певні моменти історії за певних політичних обставин. На одну мить підписання (1654р.) українська держава стала цілком самостійною, двічі (1654 – 1658рр.) була конфедерацією, а в період з 1658 по 1659рр. і з 1659 по 1781рр. – автономією.

Список використаних джерел і літератури:

Першоджерела:

1. Георгій Кониский Исторія Руссовъ/Отв. Ред. В.А. Замлинский. – РИФ «Дзвін», 1991;

2. Георгій Кониський Історія Русів/ пер. І.Драча. – К.:Рад. Письменник, 1991. – 318с.;

3. Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 1.: Навч. посіб. Для юрид. Вищих навч. закладів і фак.: у 2 т./За ред. В.Д.Гончаренка. – К.: Ін Юре, 1997. – 464 с.;

Історичні наукові праці: