2.5. Українська державність у перші місяці Національно-Визвольної війни.

Проте Зборівська угода поклала фактичний початок формування державності. Іще після Корсунської битви 26 травня 1648р. почали ширитися чутки, що Хмельницький формує нове князівство зі станицею у Києві, титулує себе “князем Руси”, а казали хочуть мати незалежну державу до Білої Церкви²⁵. На той час польське шляхетське панування на Правобережжі, а й незабаром на Лівобережжі було припинено, а території аж до Случа й Поділля очищено від польської адміністрації²⁶. Про прагнення козаків будувати державу свідчить і відповідь Хмельницького Киселеві, яку часто називають програмою дій, або ж програмою розбудови держави²⁷. У ній Хмельницький згадує “Руське князівство” по Холм, Львів, Галич. З Білої Церкви Хмельницький розіслав по всій Україні до українського люду універсали, на яких підписався як “Гетьман Війська Запорізького й усієї України по обидва боки Дніпра”²⁸. Зборівська битва як урочисто наголошує “Історія Русів” була “вирішальним визволенням народу руського з Кормиги Польської”²⁹, також “вирішальними подіями” називає битву і Крип’якевич³⁰ .Вже йшлося про те, що Зборівська угода таки не відповідала реальним здобуткам української сторони, котра вважала, що отримала замало³¹. Та Хмельницький не надавав великої ваги паперовим актам, розуміючи, що справу вирішить фактична сила³², а тому діяв як монарх суверенної держави, намагаючись створити нову державну організацію на підконтрольній козакам території, незважаючи на формальні умови³³

В цьому плані українські вчені є солідарними, так Власов і Крип’якевич, подаючи Зборівську угоду як надання вольностей козакам надалі одразу ж уживають слово “держава”, що з їх погляду засвідчує розвиток козацької перед державної формації. Саме в цей час, з 1648 по 1654 роки, виникають і формуються ознаки суверенної української держави. На перешкоді цьому процесу не стали ні Зборівська, ні Білоцерківська угоди. Можна сміливо стверджувати, що такі основні ознаки як народ, влада, система державних органів, система збору податків і фінансових органів формувалася уже в перші місяці. Початком цьому процесу поклали найперші ж події після Корсунської битви, підкріплені свідченням сучасників про “князівство Хмельницького”. За Крип’якевичем фактичну внутрішню розбудову держави Хмельницький закінчував у 1655-1656 роках³⁴. Та найточніше засвідчують фактичний статус козацької держави не думки авторитетних учених щодо державного будівництва й навіть не враження сучасників Хмельницького, а лише українсько-московська угода 1654р. та огляд тогочасних міжнародних зносин.

2.6. Українсько-московська міждержавна угода 1654 року.

Проблема підписання Українсько – Московської угоди 1654 року займає центральне місце у виникненні й оформленні українсько-російських взаємин. Непересічну роль відіграла вона й щодо зміни державного статусу України. Тут думки істориків різних шкіл знову не збігаються, а безпосередній текст (чи то пак, один з його списків-копій) договору піддається довільному тлумаченню й відвертому викривленню. Так “Статті Богдана Хмельницького” черговий раз не містять і згадки про українську державність й про якийсь договір взагалі (Варто зазначити, що усі найважливіші правові пам’ятки –міжнародні договори того часу з упертою послідовністю , яка змушує нас замислитись, не вживають щодо України терміну “держава”). Щодо українців , згідно з рішенням Земського Собору від 1 жовтня 1654 року , цар проголошує “Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке з містами їх і землями прийняти під свою високу государеву руку” та й у наступних документах вживаються лише такі терміни на позначення угоди як “чолобитна”, козаки “б’ють чолом”³⁵, Гетьман і все Запорізьке військо «віддалися «під високу государсьу руку й піти «під царя східного». Проте навіть ці слова в історіографії трактуються неоднозначно. Деякі вчені вважають, що договір засвідчив приєднання до Росії (Москви) її споконвічних, втрачених колись територій. Тобто йшлося лише про інкорпорацію українських земель російською державою. Подібних думок дотримуються такі російські вчені як Ключевський, М’якотин у своїх пізніх працях, Розенфельд³⁶. Професор Д’яконов, а також вчений Попов у договорі 1654 року випадок так званого “реальної унії, коли дві держави зливаються в одну , дістаючи спільні вищі установи”³⁷. Але оскільки такі спільні установи , атрибутика та інші не менш важливі ознаки державності залишились незмінними й суто російськими, то і даний вид унії слушно було б вважати інкорпорацією України. За радянських часів вчені-історики дотримувались двоїстої позиції. Україна хоч і приєдналась до Росії (або воз’єдналась з нею), проте зберігала «право на самоуправління». Тобто йшлося лише про автономію України у складі Росії³⁸. Подібної ж думки дотримувався видатний вчений Костомаров, який виразно відрізняє автономію від “ідеалу незалежної держави з Малоросії”³⁹ . Автор Історії Русів виходить із буквального тлумачення статей , а тому також не каже ані слова по державність та автономію , а лише про “приєднання до Росії” й “управління за правами старими”⁴⁰.

Та більшість учених –як українських, так і російських, вважають цей Договір свідченням збереження державності козацької України. Розбіжності випливають лише щодо питань, присвячених статусу і мірі самостійності нашої держави. Значна частина вчених вважає Україну 1657-го року васальною державою (автор підручника з Історії держави і права України Рогожин⁴¹, М’якотин у перших працях, Покровський , почасти Грушевський, Слабченко, Оніншевич, Петровський, Яковлєв у перших працях⁴² ,Коршунов, Юшков, Віленський). Крип’якевич також вважає дану угоду встановленням васалітету над Україною⁴³. Що ж до Грушевського, то до „противників ідей васалітету” України його відніс Дорошенко⁴⁴, сам же Грушевський, як втім і Максимович⁴⁵, нерідко вживає термін „протекторат”.

Козацька Україна в момент її переходу під протекторат царя, становила фактично самостійну державу зі своїм спеціальним устроєм⁴⁶. Надалі ним вживалися терміни „протекторат” та „унія”. Тобто двоїстість розуміння статусу України знаходимо своє втілення у формулі: “на момент укладення договору Україна була самостійною, та увійшла під протекторат Росії”. Подібної думки дотримуються Грушевський, Крип’якевич, Круп’янецький та Яковлєв у пізніших працях, Дорошенко⁴⁷. Також визнає псевдопротекторатом дану угоду Галайчук⁴⁸. Одінец і Яковлєв вважають договір „буквою без реального змісту”, бо, як показали подальші події, зовнішньополітичний курс України змінювався напричуд швидко й навіть Москва не змогла завадити Хмельницькому й надалі приймати іноземних послів⁴⁹. Разом із тим відомі інші думки: це військовий союз, мілітарний , на зразок угоди з кримським ханом і турецьким султаном, особливо унія (Сергієвич⁵⁰, Лащенко). Зокрема, тезу про те, що це об’єднання України з Московською державою існуватиме доти, доки правитиме династія Романових⁵¹, блискуче використали українські дипломати, обґрунтовуючи незалежність УНР під час укладання Берестейського договору. В будь-якому разі переважна більшість науковців світу вважає існування на 1654-й рік української державності реальним фактом, хоч віддають перевагу автономії, в крайньому випадку, васальній державі. На противагу цьому твердження в якості офіційної в державі фактично стверджується думка, що об’єднання України і Москви склало своєрідну конфедерацію, союз самостійних держав, створений з певною метою, найімовірніше із зовнішньополітичною⁵². Україна уклала договір як незалежна держава, як суб’єкт міжнародного права, стверджує академічний курс з Історії держави і права України під редакцією Рогожина.