Висновок

Підбиваючи підсумки по вищевикладеному матеріалу можна сказати, що управління будівництвом - сукупність структур і, які забезпечують користування та координацію всіх ресурсів соціальних систем для спорудження та реконструкції будинків та споруд різного призначення. Цей процес включає систему прогнозування, економічного аналізу, планування, організації, оперативного регулювання, обліку й контролю. За сучасних умов у створенні управління будівельної фірми повинні враховуватися інноваційні технології, комп'ютерне і забезпечення. У нашій роботі намагалися охопити широке коло проблем, що з комп'ютеризацією будівельного виробництва. Мета управління будівництвом — досягнення результату виробничої діяльності. У своїй основі мети об'єктивні. З поставленої мети, формуються різні методи керівництва, вдосконалюються організаційну структуру, техніка й технологія управління.

Формулювання мети є вихідним, та її досягнення — кінцевим пунктом процесу управління. Цільовий підхід до управління полягає у встановленні безпосередньої залежності всіх основних елементів системи управління від заповітної мети. При цільовому підході потрібно організація управління, забезпечує координацію і регулювання діяльності учасників будівництва. Мета управління будівництвом у тому, щоб за дотриманні конкретних термінів спорудження об'єктів і за мінімальних витратах ресурсів досягти високих поточних техніко-економічних показників Під час будівництва великих споруд й комплексів об'єктів використовуються програмно-цільові методи управління. Інвестиційний цикл розбивається на цілий ряд етапів: вибір концепції; інженерно-геологічні пошуки й техніко-економічне обгрунтування (ТЕО) проекту; контрактна стадія у виконанні проекту; спорудження об'єкта чи комплексу споруд; пуск і пробна експлуатація об'єктів.

На кожному з етапів ставляться свої цілі перед виконавцями робіт. Основна мета першим етапом — обгрунтування корисності і вигідності об'єкта будівництва, другого етапу — оцінка умов будівництва й обгрунтування ефективності вибору місця будівництва. На етапі здійснюється вибір ефективної конструктивної схеми з досягнення менших капіталовкладень в будівельну частина об'єкту і на енергоспоживання. На четвертому етапі полягає угода (контракт) у проекту. Цілі п'ятого етапу — реалізацію пілотного проекту за умови не перевищення витрат, передбачених договірної ціною, й одержання прибутку. Саме процес перетворення фондів в готової продукції є самонаведення будівельних підприємств.

Організаційні методи управління будівництвом включають прийоми і кошти організаційного впливу трудові колективи. До завданням цих діянь належить розробка положень, визначальних складорганизационно-подготовительних заходів та їх реалізації. Організаційні методи виступають на вигляді структурних перетворень, нормування і регламентування. Економічні методи управління займають центральне місце у активізації виробничої діяльності трудових колективів будівельних підприємств. Вони уявляють собою способи впливу, стимулюючі зацікавленість людей досягненні результатів господарську діяльність будівельних організацій. Економічні методи реалізуються у вигляді госпрозрахунку, головними особливостями якого є досягнення виробничих результатів при найменших видатках трудових, матеріально-технічних і, за умови виконання зобов'язань за угодою з споживачами будівельної продукції (замовниками) про закінчення будівництва об'єктів в обумовлений контрактом термін.

Список використаної літератури

1. Афонин А.С. Основы мотивации труда. – К.: МЗУУП, 1994. – 196 с.

2. Багрова І.В. Нормування праці: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 212 с. 

3. Білоконенко В.І. Нормування праці. Конспект лекцій для студентів спеціальності 7.050109 усіх форм навчання. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2004. 

4. Бородатий В.П., Крижко І.Д., Ягодзінський А.Й. Управління персоналом: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 272 с. 

5. Бухаянов М.И. Организация и нормирование труда: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 400 с.

6. Веснин В.Р. Менеджмент персонала. – М.: «Элит-2000», 2003. – 304 с. 

7. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління: Навч. посібник. К. Видавництво УАДУ 2000. – 156 с.

8. Гордиенко Л.Ю., Зима А.Г. Основы кадрового менеджмента: Учебное пособие. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2004. – 376 с. 

9. Грачев М. Суперкадры. Управление персоналом в международной корпорации. – М.: Дело, 1993. – 344 с.

10. Деловые игры в процессе управления персоналом: Учебное пособие: Ч.І / В.Н.Бурков, А.Г.Ивановский, А.А.Малевич и др. – М., 1987. – 276 с.

11. Десслер Г. Управление персоналом. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 418 с.

12. Дзюба С.Г., Гайдай І.Ю. Нормування праці: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Юго – Восток, ЛТД», 2004. – 133 с.

13. Дятлов В.А., Кибанов А.Я., Пихало В.Т. Управление персоналом. – М.: Приор, 1998. – 366 с.

14. Дячун О.В. Організація, нормування та оплата праці: Навч. посібник. – Львів, 2001. – 220 с.

15. Егоршин А.П. Управление персоналом. – Н.Новгород: НИМБ, 1999. – 607 с.

16. Єрьоменко В.О., Коваленко Г.О., Рижиков В.С. Основи нормування праці: Навчальний посібник. – Краматорськ: ДДМА, 2004. – 252 с. 

17. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 224 с.  

18. Колпаков В.М. Маркетинг персоналу: Навч. посіб. для студ. серед. і вищ. навч. закл. – К.: МАУП, 2006. – 408 с.  

19. Комиссарова Т.А. Управление человеческими ресурсами: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2002. – 312 с.

20. Крамаренко В.І., Холод Б.І. Управління персоналом фірми: Навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 272 с. 

21. Красовский Ю.Д. Управление поведением в фирме: эффекты и парадоксы (на материалах 120 российских компаний): Практическое пособие. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 368 с.  

22. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посібник. Видання друге, перероблене й доповнене. – К.: «Кондор», – 2006. – 308 с.

23. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с. 

24. Логвинов С.А., Кочеткова А.И. Управление персоналом фирмы: Учебно-практическое пособие: В 2 ч. / Под ред. д.э.н., проф. Э.А. Уткина. Ч.2. М.: ФА, 2000. – 152 с.