Тема 5. Особливості регулювання шлюбно-сімейних відносин нормами міжнародного приватного права

1. Колізійні питання, що можуть виникнути у сфері сімейних відносин та основні колізійні прив’язки, що застосовуються для врегулювання цих питань.

1. Колізійні питання, що можуть виникнути у сфері сімейних відносин та основні колізійні прив’язки, що застосовуються для врегулювання цих питань.

Більшість колізійних проблем в сфері сімейного права можна було б подолати шляхом створення уніфікованих матеріально-правових норм, однак на сьогодні це навряд чи можна здійснити, оскільки багато держав світу намагаються врегулювати питання сімейного права згідно з власними релігійними і культурними традиціями, підкреслюючи тим самим свою ідентичність. В Сирії, наприклад, не визнаються шлюби, укладені закордоном не в мечеті. В Ізраїлі при регулюванні сімейних відносин кожна релігійна община притримується власних релігійних норм і кожна з них має окремий релігійний суд, який дає дозвіл на шлюб та розглядає позови про розлучення (іудеї звертаються з цими питаннями тільки в раввинський суд, мусульмани – в шаріатський, а християни – або в католицький або православний релігійний суд), а отже вже межах держави діють різні системи сімейного права, що породжує інтервокальні колізії.

Для правового регулювання сімейних відносин з іноземним елементом велике значення мають універсальні та регіональні міжнародно-правові акти, спрямовані на захист прав жінок і дітей. Серед них: Загальна декларація прав людини 1948 р., Декларація прав дитини 1959 р., Конвенція про громадянство одруженої жінки 1957 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенція про права дитини 1989 р., Нью-Йоркська конвенція про згоду на вступ у шлюб, мінімальний шлюбний вік, реєстрацію шлюбу 1962 р. тощо.

Уніфікація норм з питань сімейного права є основним напрямом діяльності Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Після Другої світової війни Гаазька конференція звернулася до розробки уніфікованих актів, що мали регулювати аліментні зобов’язання щодо дітей. З даного питання було прийнято Конвенцію про право, яке має застосовуватися до аліментних зобов’язань відносно дітей 1956 р. та Конвенцію про визнання та виконання рішень у справах про аліментні зобов’язання відносно дітей 1958 р. Згодом Гаазька конференція вирішила кодифікувати всі види аліментних зобов’язань, замінивши вищезгадані конвенції. В результаті в 1973 р. було прийнято Конвенцію про право, що застосовується до зобов’язань про утримання, доповнену в 2007 р. Протоколом, що має тільки 1 учасника (Європейський Союз) та Конвенцією про визнання та виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання (має 23 держави-учасниці, в тому числі й Україну). Проаналізувавши досвід застосування вищезгаданих Конвенцій та Конвенції ООН про стягнення аліментів за кордоном 1956 р., Гаазька конференція, керуючись ідеєю поліпшення міждержавного співробітництва в цій сфері, в 2007 р. розробила нову Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших членів сім’ї, яка ратифікована тільки Норвегією, підписана Боснією та Герцеговиною, Європейським Союзом, США та Україною й не набула чинності. Інші питання шлюбно-сімейних відносин знайшли своє регулювання в: Конвенції про визнання розлучень 1970 р., Конвенції про право, що застосовується до майнових відносин між подружжям 1978 р., Конвенції про укладення шлюбу та визнання його дійсності 1978 р.

Окрім цього, колізійні норми з різних питань сімейного права часто містяться в Міжнародних договорах про надання правової допомоги.

Першим колізійним питанням, яке може виникнути в сфері сімейних відносин, ускладнених іноземним елементом є питання, пов’язане з матеріальними умовами вступу у шлюб і з приводу його дійсності. Для подолання цієї проблеми сьогодні дуже часто використовують колізійну прив’язку «особистий закон кожної з осіб, які вступають у шлюб». Зокрема, такий спосіб правового регулювання обрала Україна, передбачивши в статті 55 Закону України «Про МПрП» норму, згідно якої право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. Водночас, деякі держави у своїх нормативних актах використовують різновид колізійної прив’язки «особистий закон фізичних осіб», а саме «закон громадянства кожної з осіб, що беруть шлюб». Наприклад, в статті 156 Сімейного кодексу Російської Федерації передбачено: умови укладення шлюбу на території Російської Федерації визначаються для кожної з осіб, яка бере шлюб, законодавством тієї держави, громадянином якої особа є в момент укладення шлюбу. Для осіб без громадянства відведена спеціальна норма, згідно якої умови укладення ними шлюбу на території Росії визначаються законодавством держави, на території якої ця особа постійно проживає.

Варто зауважити, що часто законодавство до колізійної норми про умови вступу в шлюб додає правило про те, що в будь-якому випадку особи, які вступають у шлюб мають відповідати вимогам, встановленим в країні місця укладення шлюбу. Зокрема, таке правило передбачено в статті 55 Закону України «Про МПрП», в якій сказано, що у разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу, а також в статті 58 цього ж закону, відповідно до якої шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Аналогічно ст. 156 Сімейного кодексу Російської Федерації вимагає, щоб шлюб громадянина Російської Федерації та іноземця укладався з отримання вимог сімейного законодавства Росії відносно обставин, що перешкоджають укладенню шлюбу. Такі норми дають можливість визнати шлюб дійсним в державі, громадянином якої є іноземець.

Разом з тим, наприклад, право Німеччини, дозволяє іноземцю визначати умови вступу в шлюб за правом ФРН, якщо він не відповідає вимогам свого особистого закону. Цим правилом наділяється іноземець, який має своє звичайне місце проживання в Німеччині або є німцем. Також умови вступу в шлюб визначаються правом Німеччини, якщо дотримання національного законодавства однієї з осіб може призвести до порушення принципу свободи вступу у шлюб (це правило введено для тих випадків, коли національне законодавство однієї з осіб вимагають, наприклад, згоди батьків в якості однієї з основних умов вступу у шлюб) (стаття 13 Ввідного закону до Цивільного кодексу Німеччини).

Наступні колізійні проблеми виникають щодо форми укладення шлюбу між громадянином певної держави та іноземцем. Як правило, його вирішують за законом держави на території якої шлюб укладається. Зокрема, Закон України «Про МПрП» встановив, що форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України. Також і законодавство Російської Федерації встановлює, що форма і порядок укладення шлюбу на території російської Федерації визначаються законодавством Російської Федерації.

Однак, в окремих державах форма укладення шлюбу визначається імперативними нормами внутрішнього сімейного права, які визнаються основою публічного порядку. В результаті, якщо громадянин такої держави укладе шлюб в іншій державі без дотримання такої форми, цей шлюб буде визнаний недійсним в державі його громадянства. Тому, для уникнення подібних ситуацій громадяни різних держав часто реєструють шлюб на територіях двох держав.

Тема. Особливості регулювання спадкових відносин нормами міжнародного приватного права.

1. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом

2. Колізійні питання, що виникають в сфері спадкових відносин та основні колізійні прив’язки, які застосовуються для їх розв’язання.

3. Спадкові права громадян України за кордоном