Тема №4 Давньогрецька культура

Стародавня Греція — період в історії Греції, який тривав від ІІІ тисячоліття до н.е. до римського завоювання в 2 столітті до н. е. Більшість істориків розглядають її як батьківщину світової демократії, західної філософії, основних принципів фізико-математичних наук, мистецтва театру, Олімпійських ігор тощо. Грецька культура мала могутній вплив на Римську, яка в свою чергу донесла свою культуру майже до кожного європейського народу.

Міфологія

Грала об'єднуючу, формоутворюючу роль для всієї давньогрецької культури. Найдавнішими були божества, що втілювали сили природи. Від союзу Геї (землі) і Урану (неба) з'явилися титани, наймолодшим з яких був Кронос. Діти Кроноса — боги на чолі із Зевсом у суворій сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом. Гора Олімп вважалася помешканням верховних богів на чолі із Зевсом. Бог грому та блискавки Зевс став царем богів і людей, Посейдон — морів, океанів і всіх вод, Аїд — похмурого підземного царства, Гера (дружина Зевса) була покровительницею шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса — Деметра — богинею родючості, інша — Гестія — покровительницею домівки. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі. Богом війни був Арес. Гермес — спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушачої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровительницею тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровительницею жіночої цнотливості і охороницею вагітних. Аполлон — брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, що втілюється його супутницями — дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса — Афродіта — богиня любові і краси. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс — найвеселіший серед богів, заступник виноградарів і виноробів, йому присвячувалися свята в кінці сільськогосподарського року — Діонісії. Крім олімпійських богів існувало безліч інших (переважно місцевих) богів, що також мали певні функції.

Боги в уявленні греків мали людську подобу, володіли людськими бажаннями, думками, почуттями, навіть людськими вадами та недоліками. Крім безлічі міфів про богів існували легенди про героїв (напівсметних-напівбогів). Усі міфи і легенди складалися у цілі цикли, що стали надалі джерелом сюжетів для літератури, драматургії і скульптур.

Паралельно із міфологією розвивалася культова практика — жертвопринесення і молитви, що проходили у храмах. Кожне місто мало бога — заступника. Афіна вважалася покровительницею Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні Олімпійські змагання. Місце головного святилища Аполлона — Дельфи, де знаходився найвідоміший оракул (місце у святилищі, де отримували відповідь божества на задане питання, або саме прорікання божества) і, як вважали греки, відмічений особливим каменем центр Землі.

Досі до давньогрецької міфології не слабшає ні науковий, ні пізнавальний, ні естетичний інтерес.

Наука

Саме в античній культурі наука вперше в історії людства виділяється у самостійну сферу. Тут зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і вирішуються основні філософські проблеми (про походження Всесвіту, про природу людини). Традиція вважає Фалеса першим грецьким філософом, астрономом і математиком. Фалес став фундатором стихійно-матеріалістичної школи філософії. Найвиднішими представниками цієї школи були Анаксимандр, який дав перше формулювання збереження матерії; Демокрит, що відстоював атомістичну («атомос» — неподільний) концепцію будови світу. У становленні діалектики величезну роль відіграв Геракліт, у постановці і глибокій розробці соціально-етичних проблем — Сократ. Його учень Платон став основоположником філософської школи, одним з найбільших філософів всіх часів. Аристотель — найзнаменитіший з енциклопедичних розумів, здійснив величезний вплив на філософські напрями Середньовіччя і Нового часу. Філософія Епікура свою задачу вбачала у звільненні людини від страху перед смертю і долею, він заперечував втручання богів у життя природи і людини. Історична наука Стародавньої Греції передусім асоціюється з іменем Геродота. Гідним представником медичних знань був Гіппократ. Його міркування про причини хвороб, про чотири темпераменти, про роль прогнозу при лікуванні, про морально-етичні вимоги до лікаря, здійснили великий вплив на подальший розвиток медицини. Клятва Гіппократа і сьогодні є моральним кодексом лікарів всього світу. З іменем Архімеда пов'язане відкриття одного з основних законів гідростатики, початок числення нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів.  Вивчалися вулканічні й метеорологічні явища, були відкриті мусони та їх практичне значення. Найбільшим науковим центром елліністичного світу була Александрійська бібліотека, що мала більш ніж півмільйона книг. Сюди приїжджали з усього Середземномор'я.

Освіта

У ході розвитку античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання фізичної і духовної краси. Із цим ідеалом співвідносилася вся система виховання і освіти. Саме в полісах уперше в історії постало завдання навчання дітей. Причому увага зверталася як на придбання наукових знань, так і на фізичний розвиток, засвоєння морального кодексу вільного громадянина. У Афінах хлопчики з семи років починали вчитися у нижчій школі, де навчали грамоті, літературі, починаючи з Гомера, музиці, арифметиці, малюванню. Більш поглиблене вивчення предметів з доповненням початків астрономії і філософії було вже у другому рівні початкових училищ — граматичній школі (від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно у комплексі — палестрі. Завершувалася загальна освіта у гімназії, де юнаки 16-18 років удосконалювалися в таких науках: риторика, етика, логіка, географія та гімнастика. Після гімнасії можна було стати ефебом — учнем вищого навчального закладу. У Спарті контроль держави над розвитком особистості був жорстким. За переказами, новонароджених оглядали члени міської ради старійшин і відбирали тільки здорових дітей (кволих і хворобливих скидали в провалля). Існувала система державного шкільного навчання, обов'язкова для кожного спартанця від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчата, але у Спарті дитину відривали від сім'ї. Хлопців, починаючи з 12 років, ділили на загони, на чолі кожного загону ставився прен (старший і найавторитетніший хлопчик). Основними елементами навчання були: полювання, релігійні та військові танці, різноманітні фізичні вправи. Розумовий розвиток був особистою справою кожного спартанця.