4. Функціоналізм

Представники: Франц Брентано Роберт Вудвортс (1869-1962)

Представники Вюрцбурзької школи продемонстрували той факт, що психічна активність має певну спрямованість, мету. Це суголосило поглядам Гербарта Спенсера, який співвідносив психічну діяльність і потребу в адаптації до оточуючого світу (Г. Спенсер був послідовником Ч. Дарвіна, його теорія мала назву «теорія соціального дарвінізму». Вважав, що не тільки біологічні види, людина, соціальні інститути й системи, але й весь Всесвіт підкорюється закону виживання сильніших. Вважав, що якщо дотримуватись цього закону, то виживуть кращі індивіди та соціальні системи. Цікаво: вчений вважав субсидії на соціальні програми та освіту хибним кроком, оскільки це порушує природні процеси в суспільстві. «Треба дати можливість піти зі сцени тим, хто не може вижити»).

Отже, в психології на перший план вийшла проблема дослідження не стільки структури психіки, скільки її функцій, які б розкрили можливість саме психологічні особливості взаємозв’язку живого організму й середовища.

Франц Брентано – австрійський психолог стояв у витоків функціоналізму. |Вундтівські переконання щодо змісту свідомості вважав хибними, оскільки ігнорується активність самої свідомості. Для позначення цієї ознаки (спрямованості, активності свідомості) Брентано запропонував термін "інтенція|".

Інтенція – не просто активність. У ній спільно з|із| актом свідомості завжди співіснує який-небудь об'єкт. Ця спрямованість має назву актом. Описуючи і класифікуючи форми цих актів, Брентано приходив до висновку про те, що існує три основні форми: 1) акти «представлення» чого-небудь, 2) акти судження про що-небудь як істинне|істинному| або помилкове, 3) акти емоційної|емоціональної| оцінки чого-небудь як бажане або небажане. Поза|зовні| актом об'єкт не існує, але і акт, у свою чергу|в свою чергу|, виникає лише|тільки| при спрямованості на об'єкт. Коли чоловік чує слово, то його свідомість спрямовується крізь звукову, матеріальну оболонку до предмету, про який йде мова|промова|.

Брентано рішуче відкидав прийняту в лабораторіях експериментальної психології процедуру аналізу. Він вважав|лічив|, що вона перекручує реальні психічні процеси і феномени, які слід вивчати шляхом ретельного внутрішнього спостереження за їх природною течією. Ідеї Брентано вплинули на Кюльпе і його вюрцбургскую| школу. У числі тих, що вчився|навчали| філософії у Відні у|біля| Брентано був З.Фройд.

Найбільше поширеним|розповсюдження| функционалізм був у США. Розвиток функционалізму в Америці тісно пов'язаний з ім'ям Вільяма Джемса.

В. Джемс займався багатьма проблемами – від вивчення мозку і розвитку пізнавальних процесів і емоцій до проблем особистості|особистості| і психоделічних| досліджень. Одним з основних питань для нього було|з'являлося| дослідження свідомості. Джемсу належить ідея про "потік свідомості", тобто про безперервність роботи людської свідомості. Вважав, що свідомість сприяє розвиткові адаптивних можливостей особистості, тобто значення свідомості і решти пізнавальних процесів полягає у підвищенні пристосувальних функцій організму. Джемс підкреслює не лише|не тільки| безперервність, але і динамізм, постійну мінливість свідомості, кажучи про те, що усвідомлення навіть звичних речей постійно міняється і, перефразовуючи Геракліта, який говорив про те, що не можна увійти двічі до однієї і тієї ж річки|ріки|, він писав, що ми не можемо мати в точності тієї ж самої думки двічі.

Свідомість не лише|не тільки| безперервна і мінлива, але і селективна, вибіркова, в ній завжди відбувається|походить| прийняття|приймання| і відхилення, вибір одних предметів або їх параметрів і відкидання інших. На відміну від Е.Тітченера, для Джемса первинним був не окремий елемент свідомості, а його потік як динамічна цілісність. При цьому Джемі підкреслював пріоритетність вивчення саме роботи свідомості, а не його структури.

Джемс розробив одну з найвідоміших теорій емоцій (одночасно з датським психологом Д. Ланге). Ця теорія вказує|указує| на зв'язок між емоціями і фізіологічними змінами.

Школа Чикаго, що утворилася на функционалістській традиції, залучила в свої ряди десятки психологів. Гарвей Керр (1873-1954), що відобразив свої позиції в книзі "Психологія" (1925). Школа Чикаго укріплювала вплив об'єктивного методу в психології. Вважалося за доцільне застосовувати і інтроспективну, і об'єктивне спостереження (експеримент трактувався як контрольоване спостереження), і аналіз продуктів діяльності (мова, мистецтво).

До функціонального напряму відносять і колумбійську школу, яку очолив Роберт Вудвортс (1869-1962). Його головні праці "Динамічна психологія" (1918), "Динаміка поведінки" (1958). Він відносив себе до еклектиків. Новизна його психологічних концепцій полягала в тому, в що в популярну в 20-х роках формулу "стимул-реакція - реакція" була введена важлива змінна – організм. Згідно з Вудвортсом, для розуміння поведінки важливе значення має вивчення середнього ланцюга – організму – у ланці «стимул – організм – реакція», оскільки саме ця змінна може змінити взаємозв’язки між стимулом та реакцією. Це відкриття було присвячене проблемі «переносу в навчанні».

Грунтуючись на ученнях Дьюї і Джемса, Вудвортс в рамках функционалізму розробив динамічну психологію (слово «динамічний» Дьюї використовував в своїх роботах з 1884 року, а Джемс — з 1908–го). Динамічна психологія досліджує мотивацію. Сам Вудвортс говорив, що його завданням був розвиток «мотивології». Розглядав реакції організму на зовнішній стимул не як ізольований акт механічного поштовху, а як складний процес, що пов'язаний із внутрішньою активністю організму і що визначається, перш за все, його потребою, яка робить організм чутливим до одних подразників і байдужим до інших.

Американські функціоналісти розглядали функцію як діяльність, що охоплює і свідомість, і поведінку (європейські функціоналісти розглядали в першу чергу акти свідомості). Загалом функціоналісти початком психічної діяльності вважали суб’єкта, операції й акти якого визначають характер світу, де він функціонує. Оскільки будь-яка дія людини цілеспрямована, то й функція має певну мету, інтенцію. Об’єктивний психологічний аналіз цієї спрямованості не міг бути вивчений методом спостереження, самоспостереження, експерименту, що в подальшому визначило позицію біхевіористів – виключити свідомість з предмету психології й вивчати тільки поведінку.