Порівняльна характеристика фінансового і управлінського обліку

№ пор.	Критерій	Фінансовий	Управлінський
1	2	3	4
1	Головні користу­вачі інформації	Менеджери і зовніш­ні користувачі	Менеджери різних рівнів
2	Обмеження	Загальноприйняті принципи (стандарти) і нормативні акти	Немає ніяких
3	Використання вимірників	Єдиний грошовий вимірник	Різні, у тому числі якісні
		Продовження таблиці 1.1.
1	2	3	4
4	Об'єкт аналізу і обліку	Господарська одиниця в цілому	Структурні підрозділи (цен­три відповідальності) або окремі сторони діяльності
5	Націленість	Оцінка минулого	Прогноз на майбутнє
6	Відкритість даних	Більшість даних доступна всім	Комерційна таємниця
7	Ступінь надій­ності	Інформація має опе­ративний характер і піддається пере­вірці	Інформація має ймовірнісний і суб'єктивний харак­тер, а іноді містить комер­ційну таємницю
8	Групування затрат	За елементами затрат	За статтями калькуляції
9	Періодичність складання звітів	Регулярна щорічна або щоквартальна звітність	Змінний інтервал (опера­тивна інформація)
10	Обов'язковість ведення	Обов'язково	Необов'язково

Отже, систему господарського обліку в Україні можна представи­ти за такою схемою (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Система господарського обліку

Всіх користувачів бухгалтерської інформації поділяють на внут­рішніх і зовнішніх. Класифікацію користувачів облікової інформа­ції можна подати за схемою, наведеною на рис. 1.4

Рис. 1.4. Класифікацію користувачів облікової інформа­ції

Бухгалтерський облік як функція управління тісно пов'язаний із плануванням, аналізом, контролем і регулюванням.

Планування і прогнозування використовують облікову інфор­мацію для складання планів і прогнозів і контролю їх виконання, таким чином, між обліком і плануванням мають місце прямі та зворотні зв'язки.

Аналіз є проміжним етапом процесу управління між збором інформації і прийняттям рішень щодо оперативного регулювання виробництва і планування господарської діяльності економічних суб'єктів. Аналіз вимагає знання методів та прийомів, що дає мож­ливість розкрити внутрішню природу об'єкта, його взаємозв'язки і напрями розвитку.

Контроль дає змогу здійснювати важливу функцію обліку щодо контролю господарської діяльності та майна підприємства, дотри­мання чинного законодавства та умов укладених угод, доцільності та ефективності господарської діяльності. Контроль може здійсню­ватися через ревізію й аудит, судово-бухгалтерську експертизу.

Регулювання виступає важливим елементом постановки цілей, визначення шляхів їх досягнення і вибору оптимальних варіантів вирішення та найкращої альтернативи. Багатовекторний підхід до бізнесу визначає основні важелі регулювання: економічні, правові, податкові тощо.

Математика в сучасних умовах автоматизації обліково-аналі­тичних робіт відіграє важливу роль в алгоритмізації облікового про­цесу, моделюванні господарських процесів, розробці й використанні економіко-математичних методів аналізу. Теорія ймовірностей і математична статистика дають змогу виміряти ступінь відповідності облікових даних реальному стану речей, оцінити ймовірність поми­лок, що виникають при реєстрації фактів, використати науково об­ґрунтовані статистичні методи зведення та групування, вибіркових обстежень.

Соціологія, психологія та етика — це блок дисциплін, які дають можливість формувати суспільний імідж та авторитет професії бух­галтера, забезпечувати узгодженість його особистої поведінки та міри відповідальності, об'єктивно властивої представникам цієї професії

Етичні норми встановлюють моральні критерії, якими повинен ке­руватися і яких зобов'язаний дотримуватися кожен бухгалтер під час здійснення своєї професійної діяльності.

Взаємозв'язок бухгалтерського обліку як науки і практики з інши­ми науками представлено на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Взаємозв'язок бухгалтерського обліку з іншими науками

Бухгалтерський облік має свою символіку (рис. 1.6). В 1944 р. відомий французький вчений Жан Батіст Дюмарже (1874—1946), автор "позитивної" теорії бухгалтерського обліку на відміну від юри­дичної доктрини обліку, створив міжнародний герб бухгалтерів, який складається з трьох фігур: сонця — бухгалтерський облік освіт­лює господарську діяльність; ваг — баланс; кривої Бернуллі, яка симво­лізує те, що облік, який виник одного разу, буде існувати вічно, та девізу: "Наука, довіра, незалежність!"

2. Рис. 1.6. Міжнародний герб бухгалтерів

   Предмет бухгалтерського обліку.

Предметом бухгалтерського обліку є господарська діяльність підприємства, а саме засоби і джерела їх формування та господарські процеси.

Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих елементів, складових, які називають об'єктами. Під об'єктом обліку розумі­ють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та їх рух у процесі відтворення.

Об'єкти, що обліковуються, за економічним змістом та призна­ченням можна об'єднати в три групи (рис. 1.7):

1) господарські засоби (майно);

2) джерела господарських засобів;

3) господарські процеси.

Р ис. 1.7. Об'єкти бухгалтерського обліку

Господарські засоби групуються за двома ознаками:

— за складом і розміщенням;

— за джерелами утворення (формування).

Майно підприємства — це основні й оборотні засоби, що нале­жать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийня­то майно називати активами.

Активи — це ресурси, отримані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у май­бутньому. Вони поділяються за багатьма класифікаційними ознака­ми, серед яких, з погляду бухгалтерського обліку, основними є такі:

— за формами функціонування;

— за характером участі у процесі обороту;

— за ступенем ліквідності.

К ласифікацію активів підприємства наведено на рис. 1.8

Рис. 1.8. Класифікація активів підприємства

За формами функціонування господарські активи поділяють на такі групи: матеріальні, нематеріальні, фінансові активи.

Матеріальні активи — це засоби підприємства, які мають ма­теріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприєм­ства включають: основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Основні засоби — це сукупність засобів праці, які функціонують у незмінній натурально-речовій формі протягом періоду, більшого, ніж один рік від дати введення в експлуатацію. Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням. До основних засобів належать: земля, будівлі, споруди, машини, інстру­менти, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а вартісну межу підприємство встановлює самостійно.

Незавершене будівництво — це вартість недобудованих об'єктів, споруд. будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства.

Запаси — це активи, які утримують з метою подальшого прода­жу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, управління підприємством чи які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу. До запасів відно­сять: виробничі запаси, тварин на вирощуванні й відгодівлі, незавер­шене виробництво, готову продукцію, товари.

Нематеріальні активи — це об'єкти довгострокового вкладен­ня (більше року), що мають вартісну оцінку, але не є речовими цінно­стями (права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл тощо). Нематеріальні активи, як і основні засоби пере­носять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановлени­ми нормами.

Фінансові активи — це група господарських засобів підприєм­ства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кош­ти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підпри­ємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебі­торська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед кон­кретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими (з терміном повернення понад рік) і поточними (з терміном повернення до року). Фізичних та юридич них осіб, які мають заборгованість перед цим підприємством, нази­вають його дебіторами.

За характером участі у процесі обороту господарські засоби (ак­тиви) поділяють на необоротні та оборотні активи.

Необоротні активи — це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підпри­ємства. Як правило, до них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства належать: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні ак­тиви, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довго­строкова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

Оборотні активи — це сукупність майнових цінностей, які об­слуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менший року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. Як правило, до них належать виробничі запаси, незавер­шене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгова­ність, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банку.

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприєм­ства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні й малоліквідні.

Ліквідність активів підприємства — це ступінь можливості кон­вертування їх у грошову форму. Розрізняють ступінь ліквідності за строками: якщо конкретний ак­тив підприємства може набути грошової форми протягом місяця, то такий актив високоліквідний або абсолютно ліквідний, протягом 2—3 місяців — ліквідний, протягом 3—6 місяців — малоліквідний.

До абсолютно ліквідних активів належать кошти та їх еквіва­ленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери тощо.

До ліквідних активів належать поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари.

До малоліквідних активів належать основні засоби, незаверше­не будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інве­стиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів.

Господарські засоби підприємства за джере­лами їх формування та цільовим призначенням класифікують на:

— джерела власних засобів;

— джерела залучених засобів.

У практиці бухгалтерського обліку до власних джерел відносять власний капітал та забезпечення.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.

Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (стату­том).

Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих видатків, резервів на спи­сання прострочених боргів, гарантійних зобов'язань, збитків тощо.

Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, дооцінки активів, безоплатно одержаного майна тощо.