54. Загальна характеристика транспортних господарських договорів на перевезення вантажу: предмет, спеціальний суб’єктний склад договорів

Відповідно до ч. t ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої ставляться спеціальні вимоги. Так, згідно з ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник і відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, проте повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним і двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, а її у наявності інших специфічних ознак. Насамперед це особливий суб'єктний склад - однією зі сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України під 10 листопада 1994 року "Про транспорт". Відповідно до статті б цього Закону перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому транспортними статутами та кодексами надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту та зв'язку України, іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено ст. ст. 12, 14 Господарського кодексу України, Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень регулюються:

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу на таксі), затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985;

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 07.12.2001 p.Ms 1010/6201;

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими наказом Державного комітет)' України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 30.01.2002 № 11/50;