Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
GosDogo_Podolyak.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
239 Кб
Скачать
☆

68. Правова характеристика кредитного договору.

За цим договором одна сторона - банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит у встановлений строк та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір є договором консенсуальним, платним, двосторонньо зобов'язальним. Однак від договору позики кредитний договір відрізняється такими ознаками:

1) надання кредиту забезпечується заставою, гарантією тощо;

2) однією із сторін в цьому договорі завжди буде виступати установа банку або фінансова установа, що має відповідну ліцензію НБУ;

3) предметом цього договору є гроші, а кредит надається банками завжди за плату;

4) існує різниця в правовому режимі майна, яке є предметом кредитного договору і договору позики.

Вимоги до форми і порядку укладення кредитного договору передбачено у ст. 1055 ЦК України, ст. 6 Закону України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Кредитний договір укладається між позичальником і кредитодавцем в письмовій формі і визначає взаємні зобов'язання стосовно суми кредиту, терміну його повернення, розміру та порядку сплати відсотків і не може змінюватися в односторонньому порядку.

Кредитні договори, укладені з недодержанням письмової форми, є нікчемними.

Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. До умов кредитного договору належать: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови його надання та погашення; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування, строк їх надання клієнту; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Конкретний зміст зазначеного договору і перелік усіх його умов визначаються за згодою сторін.

Принципове значення в кредитному договорі має розмір процентної ставки за користування кредитом, яка встановлюється банком і позичальником самостійно. її розмір залежить від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту на кредит, строку кредитування, облікової ставки та інших факторів. У кредитному договорі реальна процентна ставка визначається на підставі ставки рефінансування НБУ, яку називають обліковою ставкою. Банківська практика свідчить, що ставка рефінансування має формуватися, виходячи із існуючих міжнародних ставок,- сьогодні ставка варіює від 0,1 до 5%.

Важливим є право позичальника на отримання попередньої достовірної інформації про умови кредитування, у тому числі про усі платежі, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.

Відповідно до вимог правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року, кредитний договір обов'язково має містити такі дані:

- детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки та вартості всіх супутніх послуг;

- графік платежів згідно зі строковістю, зазначеною в кредитному договорі,- щомісяця, щокварталу тощо у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг;

- сукупну вартість кредиту, зазначену як у процентному виразі, так і в абсолютному значенні у випадку подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Крім цього, зазначеними правилами (п. З, 5) встановлено, що банки не мають прав змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Ця норма також передбачена у ст. 1056 ЦК України, відповідно до якої встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умови кредитного договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, тобто недійсною.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з клопотанням (заявою), а також надає установчі документи, картку із зразками підписів, довідки банків про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позичками, техніко-економічне обґрунтування необхідності кредиту та джерел його погашення. Рішення про надання кредиту, незалежно від його розрахунку, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом) і оформлюється протоколом.

Укладенню договору передує глибоке вивчення банком господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акуратність у розрахунках, поточне фінансове положення і перспектива, спроможність за потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.

Банк приймає рішення про надання кредиту на підставі аналізу діяльності потенційного позичальника, його кредитоспроможності, прогнозованого ризику неповернення кредиту.

Видана за кредитним договором сума грошей зараховується банком на рахунок, який відкривається в установах банку для обліку виданого кредиту.

У банківській практиці перспективними формами організації кредитних відносин банку з позичальниками є кредитні лінії і овердрафт. Кредитна лінія - це договір між банком і позичальником, згідно з яким банк зобов'язується здійснювати надання кредиту протягом певного часу в межах установленого ліміту. Надання кредиту у виді кредитної лінії свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника і сприяє вдосконаленню ефективності кредитування, забезпеченню надійного партнерства між банком і клієнтами. Кредит у вигляді овердрафта означає, що банк може сплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку. Між банком і клієнтом укладається договір про те, що клієнт має право в порядку і на умовах, встановлених у договорі, виписувати чеки на загальну суму, яка перевищує позитивний залишок на його рахунку. В разі відсутності коштів на чековому рахунку чек має бути сплачено за рахунок кредиту банку. Овердрафт (контокорент) застосовується з позичальниками, які характеризуються високим рівнем платоспроможності, і є найбільш ефективним і вигідним методом кредитування.

За кредитним договором юридичні права й обов'язки сторін - банків та клієнтури - неоднакові. У банку-кредитора фактично знаходяться всі права, а важливими обов'язками є надання кредитів різних видів та інформування клієнтів про умови кредитування. На клієнті лежать в основному обов'язки, хоча позичальник може і відмовитися від укладення договору. Обов'язки клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку проценти за користування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.

За порушення зобов'язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і повинні відшкодовувати збитки. У кредитуванні підприємств, організацій важливе значення має зміцнення кредитної дисципліни, яка означає своєчасне погашення кредиту і точне дотримання позичальниками всіх умов договору. У разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених процентів з простроченого кредиту; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданого кредиту зі сплатою штрафу; переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій, звернення стягнення на предмет застави.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного договору, та за відшкодування збитків, завданих клієнту.

У кредитних договорах також передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валют кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Якщо кредитним договором спеціально не передбачена відповідальність банку за несвоєчасну видачу кредиту, то банк повинен відшкодовувати збитки, завдані клієнту.

За порушення банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ застосовує заходи впливу, зокрема, накладення на банки штрафів у розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного фонду банка-порушника за кожний випадок порушення'.

Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості в установленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення - порушувати у суді справу про банкрутство.

Серед правових засобів, які забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, слід назвати: а) неустойку (штраф, пеня), заставу, банківську гарантію і поруку; б) договори страхування, коли кредит надається під спеціальні страхові гарантії, а кредитний ризик ґрунтується на договорі страхування ризику нс-погашення кредиту; в) право кредитора на безакцептне списання коштів із рахунків боржника, уступка права вимоги або перевід боргу, а також г) припинення зобов'язань (цесія) у зв'язку відступним та новації.

Способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань - це спеціальні заходи, які призначаються за домовленістю сторін або за вказівкою закону. При виконанні кредитних зобов'язань можливе одночасне застосування всіх або кількох способів забезпечення виконання кредиту, а вибір одного із них або їх поєднання є прерогативою сторін кредитних правовідносин.

Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку та клієнта, і хоч виникають за волевиявлення позичальників, мають грошовий характер і характеризуються нерівністю суб'єктів (банку й клієнта).

69.  Правова характеристика господарського договору складського зберігання.

Поняття договору складського зберігання. Одним із найбільш поширених у господарській діяльності спеціальних видів зберігання є зберігання на товарному складі. ЦК України (§ 2 гл. 66) вперше закріпив положення про договір складського зберігання. Окрім того, відносини щодо зберігання на товарному складі регулюються спеціальними актами законодавства, зокрема Господарським кодексом України (ст. 294), Законами України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" від 23 грудня 2004 р. (далі - Закон про сертифіковані товарні склади), "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 4 липня 2002 р. тощо.

За договором складського зберігання товарний склад зобов´язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ст. 957 ЦК України).

Враховуючи те, що цьому договору притаманні основні властивості загальної конструкції договору зберігання, які були розглянуті вище, ми розглянемо лише особливості зберігання на товарному складі.

Договір складського зберігання є двостороннім і відплатним. Залежно від конкретних умов він може бутиреальним або консенсуальним (укладеним на майбутнє). Договір зберігання на складах загального користування, тобто складах, які відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензіі) зобов´язані приймати на зберігання товари від будь-якої особи, є публічним.

Сторонами договору складського зберігання є товарний склад і поклажодавець.

Відповідно до ч. 1 ст. 956 ЦК України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов´язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Виходячи з цього визначення, товарний склад слід розглядати як юридичну особу, яка здійснює підприємницьку діяльність у формі зберігання (наприклад, елеватори, продуктові склади, склади готової продукції, будівельні склади тощо), тобто він є так званим професійним зберігачем. Товарні склади можуть бути сертифікованими (які отримали сертифікат відповідності) і несертифікованими.

Не слід ототожнювати поняття "товарний склад" із складським приміщенням чи територією, призначеною для зберігання товару, оскільки з юридичної точки зору - це абсолютно різні поняття.

Поклажодавцем може бути будь-яка юридична особа, а також фізична особа-підприємець.

Умови договору складського зберігання визначаються за домовленістю сторін, однак основні умови зберігання товару на сертифікованому складі загального користування передбачаються у регламенті такого складу.

Предметом договору складського зберігання є послуги щодо зберігання переданого товару. Проте товарний склад, окрім власне зберігання, може додатково виконувати роботи (надавати послуги), що пов´язані з переданим на зберігання товаром (сортування, упакування, розфасовка, визначення якості тощо).

Предметом зберігання (об´єктом договору) можуть бути речі, що є товаром, тобто які призначені для продажу чи іншої форми здійснення підприємницької діяльності.

Строк, на

який прийнято товар на зберігання, визначається за домовленістю сторін та вказується у складському свідоцтві. Цей строк не може перевищувати строк, на який укладено договір складського зберігання (ст. 11 Закону про сертифіковані товарні склади).

Договір складського зберігання укладається в письмовій формі. При цьому вона вважається дотриманою, якщо прийняття товару посвідчене видачею складського документа, якими відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України є:

1) складська квитанція;

2) просте складське свідоцтво;

3) подвійне складське свідоцтво.

Несертифіковані товарні склади можуть видавати лише складські квитанції, що не є товаророзпорядчими документами. Порядок їх видачі регулюється підзаконними актами або внутрішніми актами товарного складу.

Складська квитанція видається товарним складом на підставі укладеного договору зберігання між складом і поклажодавцем. Вона виписується складом одночасно з прийняттям товару на зберігання.

Бланк складської квитанції повинен містити: 1) найменування складу; 2) дату видачі квитанції; 3) її серію та номер; 4) найменування юридичної особи або ім´я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання; 5) номер і дату накладної; 6) найменування, якісні та кількісні характеристики товару, переданого на зберігання. Бланк квитанції скріплюється підписом уповноваженої особи та печаткою товарного складу.

Складські свідоцтва (просте і подвійне) видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання (ст. 2 Закону про сертифіковані товарні склади). Ці свідоцтва, на відміну від складської квитанції, є товарозпорядчими документами, тому згідно статей 194,195 ЦК України їх слід розглядати як цінні папери.

Просте складське свідоцтво видається на пред´явника. Воно має містити: 1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання; 2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу; 3) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об´єм) товару; 4) дату видачі свідоцтва; 5) вказівку на те, що воно видано на пред´явника. Просте складське свідоцтво має також містити підпис уповноваженої особи та печатку товарного складу (ст. 965 ЦК України). Якщо на зберігання приймається товар, визначений родовими ознаками, то у простому складському свідоцтві робиться відповідний запис.

Подвійне складське свідоцтво є ордерним цінним папером і складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Складське свідоцтво засвідчує належність товару конкретній особі (поклажодавцю), заставне ж свідоцтво слугує для передачі товару, який зберігається на товарному складі, у заставу.

У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені: 1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання; 2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу; 3) найменування юридичної особи або ім´я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання; 4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об´єм) товару; 5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання; 6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати; 7) дата видачі свідоцтва. Також кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна містити ідентичні підписи уповноваженої особи та печатки товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК України). Якщо на зберігання приймається товар, визначений родовими ознаками, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва робиться відповідний запис.

Документи, що не відповідають вищевказаним вимогам, не є простими чи подвійними складськими свідоцтвами.

Бланки складських документів є бланками суворого обліку, форма, порядок виготовлення і використання яких проводяться згідно із законодавством.

Просте або подвійне складське свідоцтво видається власнику товару чи уповноваженій ним особі сертифікованим складом після прийняття товару на зберігання. Актами цивільного законодавства можуть встановлюватись конкретні строки видачі складських свідоцтв.

Складське свідоцтво видається окремо на кожний вид товару, при чому окремо може видаватися складське свідоцтво на кожну погоджену між поклажодавцем та сертифікованим складом кількість (партію)товару.

Видача складського свідоцтва заноситься до реєстру, який веде сертифікований товарний склад, з присвоєнням бланку свідоцтва порядкового номера за цим реєстром.

Щодо зберігання на товарному складі певних видів товару законодавством можуть встановлюватися додаткові вимоги до змісту складських свідоцтв, затверджуватися їх зразки, визначатися порядок випуску і обігу таких свідоцтв1.

Відповідно до ч. 2 ст. 961 ЦК України товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку його зберігання на підставі застави цього свідоцтва.

Окрім складських документів передача товарів та їх повернення, зазвичай, оформлюються накладною на відпуск або актом приймання-передачі.

Якщо за договором складського зберігання товарний склад зобов´язується надати додаткові послуги (виконати роботи), за їх результатами складається акт виконаних робіт (наданих послуг).

Права та обов´язки сторін за договором складського зберігання. Обов´язки товарного складу:

1) прийняти товар на зберігання, якщо договір складського зберігання є консенсуальним;

2) оглянути за свій рахунок товар при прийнятті його на зберігання для визначення його кількості та зовнішнього стану (ч. 1 ст. 959 ЦК України);

3) після прийняття товару на зберігання видати поклажодавцеві відповідний складський документ;

4) надавати поклажодавцю можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності (ч. 2 ст. 959 ЦК України);

5) застрахувати товар, прийнятий на зберігання, від ризиків втрати, загибелі, нестачі або пошкодження в порядку, встановленому Законом України "Про страхування", якщо інше не передбачено договором складського зберігання. У випадку, коли договір не передбачає страхування товару, на складському свідоцтві робиться напис "Без страхування" (ст. 15 Закону про сертифіковані товарні склади);

6) вживати всіх заходів, передбачених законом або договором, щодо зберігання переданого йому товару (ч. 1 ст. 19 Закону про сертифіковані товарні склади);

7) самостійно вжити відповідних невідкладних заходів щодо зміни умов зберігання, якщо це потрібно для забезпечення схоронності товару, та повідомити про них поклажодавця (ч. 1 ст. 960 ЦК України);

8) у разі виявлення пошкоджень товару негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК України);

9) повернути товар у стані, передбаченому договором складського зберігання, на першу вимогу поклажодавцю, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, за умови пред´явлення та наступної передачі сертифікованому складу з метою погашення простого складського свідоцтва або обох частин подвійного складського свідоцтва. При цьому у реєстрі складських свідоцтв робиться запис про їх погашення (ст. 16, ч. 2 ст. 19 Закону про сертифіковані товарні склади).

Товарний склад не вправі:

1) користуватися або розпоряджатися товаром, якщо інше не передбачено договором складського зберігання або законом;

2) прийняти товар на зберігання за наявності хоча б однієї з таких обставин: а) за результатами проведення незалежної оцінки якісні та (або) вартісні характеристики товару виявилися гіршими від заявлених; б) зберігання товару потребує спеціальних умов, які сертифікований склад не в змозі забезпечити; в) товар має властивості, що становлять небезпеку для оточення; г) документи, що засвідчують якісні характеристики товару, відсутні.

Обов´язки поклажодавця:

1) подати складу документи, що засвідчують якісні характеристики товару;

2) забрати товар зі складу після закінчення строку його зберігання;

3) оплатити складу вартість послуг із зберігання згідно договору складського зберігання;

4) оплатити вартість бланків складських документів. Поклажодавець має право вимагати одержання лише частини

товару, переданого на зберігання. При цьому на товар, який продовжує зберігатися на сертифікованому товарному складі, склад зобов´язаний видати нове складське свідоцтво після погашення раніше виданого.

Крім того, поклажодавець за простим складським свідоцтвом має право:

1) розпоряджатися товаром, прийнятим на зберігання за цим свідоцтвом. Передача прав, встановлених простим складським свідоцтвом, здійснюється шляхом його передачі іншому держателю за зробленим на простому складському свідоцтві передавальним написом (індосаментом);

2) передати його в заставу. При цьому просте складське свідоцтво вилучається у поклажодавця і перебуває у володінні за-ставодержател я.

Специфіка прав поклажодавця за подвійним складським свідоцтвом залежить від того, які частини свідоцтва у нього наявні:

- володілець обох частин подвійного складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на сертифікованому складі;

- володілець заставної частини подвійного складського свідоцтва (заставного свідоцтва) має лише право застави на товар;

- володілець складської частини подвійного складського свідоцтва, відокремленої від заставного складського свідоцтва, не має права розпоряджатися цим свідоцтвом без згоди заставо-держателя (володільця заставного свідоцтва). Володілець складської частини подвійного складського свідоцтва, відокремленої від заставного свідоцтва, не має права вимагати видачі товару або його частини із сертифікованого складу до припинення зобов´язання, забезпеченого за заставним свідоцтвом.

При поверненні товару обидві сторони мають право вимагати проведення огляду та перевірки якості товару. При цьому витрати, пов´язані з оглядом, покладаються на ту сторону, яка вимагала огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору (ч. З ст. 959 ЦК України).

Відповідальність Сторін за договором складського зберігання визначається за загальним правилами відповідальності зберігача за невиконання умов договору зберігання.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]