8.Корекційна робота з дітьми

Цей напрямок діяльності психолога в дошкільному навчальному закладі має на меті сприяння повноцінному психічному та особистісному розвитку дитини.Основні завдання психолога, який працює з дітьми дошкільного віку, полягають у психологічному супроводі природного розвитку дитини, який включає розвиток основ довільності психічних процесів у неї і тренування психічних процесів та функцій.Корекційна робота із дітьми може бути індивідуальною чи груповою. Консультаційна робота

Метою консультаційної діяльності практичного психолога є підвищення рівня психологічної компетентності, заохочення до вивчення кожної дитини, розвиток психологічного мислення, допомога кожному в опануванні методів індивідуального і особистісно зорієнтованого підходу у вихованні.

Консультаційну роботу психолог ДНЗ проводить як з педагогічним працівниками закладу, так і з батьками вихованців.

Метою консультаційної роботи із батьками дошкільників є привернути увагу батьків до долі власної дитини, допомогти зрозуміти вирішальне значення ранніх та дошкільних років у розвитку особистості, ролі тата і мами і родинної атмосфери загалом у формуванні таких базисних якостей дитини, як почуття впевненості, захищеності, вміння радіти, співчувати, виявляти творчу ініціативу, бути активним, дбати про добрі стосунки з членами сім’ї, з друзями, вміти гідно поводитися в разі перемоги чи поразки.

Психологічна просвіта Завданням психологічної просвіти є підвищення психологічної культури, пропагування психологічних знань серед батьків та вихователів.Методами психологічної просвіти є: виступи психолога на батьківських зборах, виступи на педрадах, психологічні тренінги для батьків та педагогів, семінари, відкриті покази розвивальних занять, школи педагогічної майстерності.

Організаційно-методична робота Важливим напрямом діяльності практичного психолога є також і методична робота, адже вона є базою для інших напрямів роботи. Зокрема важливими є: розробка та адаптація корекційних і розвивальних програм для роботи із дітьми, розробка рекомендацій для батьків та вихователів, підбір психологічної літератури, підбір та розміщення інформаційних матеріалів на стенді, обладнання психологічного кабінету.

9.Психологічний супровід природного розвитку,корекція афективної поведінки дітей дошкільного віку. Як зазначають психологи, поведінка, яка не відповідає моральним нормам і вимогам суспільства, позначається терміном асоціальна. Асоціальна поведінка соціально детермінована, обумовлена впливом негативного мікросередовища, недоліками, помилками сімейного і шкільного виховання. "Важкі" діти — це педагогічно запущені діти. Моральна деформація їх особистості — результат педагогічних прорахунків (мова йде не про дітей з відхиленнями в нервовій системі, не про розумово відсталих дітей, а про психічно і фізично здорових дітей). Найбільш рельєфно типові особливості "важкої" дитини проявляються в підлітковому віці, коли змінюється соціальна позиція дитини, обумовлюючи не тільки нову спрямованість його діяльності, але й нове ставлення до неї. Складність даного етапу психічного розвитку полягає в тому, що, з одного боку, підлітковий вік — це типова епоха дитинства. З іншого — ми маємо справу з підростаючою людиною, яка стоїть на порозі дорослого життя, прагне до самостійності, самоствердження, визнання з боку дорослих її прав, її потенційних можливостей. Л.С.Виготський відмічав, що складність структури "важкого" підлітка викликана впливами життя, характером взаємин. Терміном "важкий" позначають дітей, яким необхідна корекція їх особистості. До даної групи відносять неслухняних, впертих, примхливих дітей, які протистоять вимогам, порадам дорослих. Вияснення реальних причин подібних відхилень, увага до потреб і інтересів дитини при одночасній вимогливості до неї і включення в колективні форми діяльності — ось основний шлях подолання неслухняності, впертості. Частина дітей відрізняється недисциплінованістю, грубістю. До таких учнів доцільно застосовувати індивідуальний підхід і, перш за все, встановлення джерел їх неслухняності. Робота з цими дітьми включає цілеспрямовану організацію їх активності, ініціативи, поваги до їх гідності, прав на певну самостійність. Особливу групу складають діти, поведінка яких характеризується відсутністю бажання і звичок до трудових зусиль — лінощами. Вихователю важко підмічати і заохочувати прагнення таких дітей, стимулювати в них потребу працювати, знаходити радість в діяльності. Виділяються і група дітей, для яких характерна найбільш негативна риса — брехливість. Брехня може бути як результат і страх покарання, прагнення приховати вчинок і бажання самоутвердитися, викликати увагу оточуючих. Необхідна цілеспрямована робота вихователя, щоб виявити причини брехливості, створити обстановку правдивості, довіри, взаємної поваги і вимогливості, тактовно показати всю непорядність брехні, її взаємозв'язку з лицемірством, боягузтвом. У частини дітей через довготривале незадоволення яких-небудь суттєвих потреб розвиваються афективні форми поведінки. їх характеризує або зарозумілість, агресивність, бравада, або підвищена образливість, ранимість, в результаті виникають своєрідні конфлікти між рівнем домагань (які мають завищену самооцінку або, навпаки, невпевненість в собі) і фактичним становищем дитини в колективі. Довготривале збереження афективних переживань і афективних форм поведінки призводить до формування відповідного ставлення дітей до інших людей, себе, діяльності. Необхідно вирішити внутрішній конфлікт і запобігти розвитку у дітей афективних форм поведінки. Робота з "важкими" дітьми обумовлює необхідність особливо коректного індивідуального підходу, що враховує: 1) уважне, доброзичливе ставлення до дитини; 2) опору на його позитивні риси; 3) довіру до моральних сил, потенційних можливостей. Як зазначають психологи, у "важких" підлітків формується своєрідне ставлення до товаришів і педагогів, своєрідно проявляється і "опір" вихованню. Тому важлива типізація "важких" підлітків, яка створює можливість намітити типологію прийомів виховної роботи. В психології є ряд достатньо розроблених орієнтовних класифікацій "важких" дітей. Одна з них, проведена у відповідності з типом поведінки, типом входження дітей в систему суспільно-корисної діяльності, при врахуванні всього комплексу даних про моральну сферу їх особистості. Першу групу характеризують стійкий комплекс суспільно-негативних аномальних, аморальних, примітивних потреб, система відверто антисуспільних поглядів, деформація ставлень, оцінок. У дітей цієї групи сформовані нечіткі уявлення про дружбу, сміливість, почуття сорому. Вони цинічні, грубі, агресивні. Егоїзм, байдужість до переживань інших, усвідомленість здійснюваних правопорушень, відсутність працьовитості і прагнення до споживацького проведення часу — ось типові особливості цієї групи. Другу групу складають школярі з деформованими потребами і прагненнями. Підлітки намагаються наслідувати тих неповнолітніх правопорушників, у яких проявляється стійкий комплекс аморальних потреб і відверто анти суспільної спрямованості ставлень, поглядів. Відрізняючись загостреним індивідуалізмом, нелагідністю, представники цієї групи прагнуть до привілейованого положення, кривдять слабких. Правопорушення здійснюють ситуативно. Третю групу характеризує конфлікт між деформованими і позитивними потребами, ставленнями, інтересами, поглядами. Діти цієї групи усвідомлюють недостойність здійснюваних ними правопорушень. Сформовані правильні моральні погляди не стали переконаннями. Егоїстичні прагнення до одержання задоволень або невміння протистояти ситуації сприяють антисуспільним вчинкам, призводять до нагромадження аморального досвіду поведінки. Четверту групу характеризують учні з слабо деформованими потребами. У них проявляється невпевненість в своїх силах, запопадливість перед вольовими товаришами. В п'яту групу входять школярі, що стали на шлях правопорушень випадково. Вони піддаються впливу групи або лідера Типологія "важких" дітей орієнтує вихователя на корекцію системи виховних впливів у цілому, відкриває шляхи застосування індивідуального підходу до кожної дитини, яка знаходиться в конфліктній ситуації, орієнтує на організацію системи суспільно-корисної діяльності. .. Було виявлено три групи підлітків з так званою лабільною акцентуацією (33,3%), психастенічною (20%), та збудливою (19%). Труднощі у спілкуванні вчителя з класом значною мірою залежать від переважання трьох типів акцентуацій. Ефективність виховної роботи вчителя залежить від того, наскільки правильно й глибоко він розуміє індивідуально-психологічну своєрідність розвитку своїх вихованців, може пояснити ті причини, які зумовлюють специфіку реагування класу на зауваження, покарання, вимоги, заохочення. Підвищення відповідальності за свої дії, розвиток внутрішнього контролю, більшої інтернальності — один із засобів розвитку потреби в самовихованні. З цією метою необхідно навчити підлітка аналізувати своє ставлення до самого себе, усвідомлювати, як образ "Я" складається поступово з оцінок оточуючих, самооцінок, рефлексивних очікувань тощо. Образ самого себе складається з "Я" — минулого", (того, яким мене бачать інші люди, хоч я вже й не такий), "Я" — теперішнього" (того, яким я сам себе бачу в даний момент) і "Я" — майбутнього" (того; яким я обов'язково скоро стану). Три часових компоненти образу: "Я" минулий, про який всі знають за звичайною поведінкою, теперішній, що є регулятором сьогоднішньої поведінки за актуальними мотивами, та майбутній, про який ніхто не здогадується, крім самого підлітка, передбачають перспективи самовиховання, допомагають усвідомити досягнення, знайти засоби просування вперед у самовдосконаленні. Таким чином, психологія виховання вивчає психологічні закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.