10.Розвиток довільності психічної саморегуляції,самоконтролю та навичок міжособистісної взаємодії у дітей дошкільного віку.

Дошкільне дитинство охоплює молодший дошкільний вік (4-й рік), середній дошкільний вік (5-й рік), старший дошкільний вік (6-й рік, у деяких дітей ще й кілька місяців 7-го року життя). На цьому етапі складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.

Оволодіння дитиною вмінням довільно регулювати свої рухи та дії є найбільш суттєвим показником її загального розвитку і свідчить про готовність дитини до навчання в школі. Проблемі саморегуляції особистості присвячено достатню кількість наукових праць дослідниками з різних напрямів психолого-педагогічної науки як в Україні, так і за кордоном. Це дослідження із загальної, вікової й педагогічної, спортивної, соціальної психології, психології особистості, патопсихології, у руслі яких розглядалися різні аспекти й рівні саморегуляції, а саме: вивчення саморегуляції на рівні процесів і станів психіки

Ініціація розвитку довільності дитини йде ззовні, коли мета і завдання будь-якої діяльності задаються дорослими, а дитина може лише прийняти їх або не прийняти. Основним критерієм сформованості довільності є підпорядкування поведінки дитини нормам і правилам.

Дії самоконтролю у дітей дошкільного віку потребують спеціального формування. І тільки при сформованих на певному рівні діях самоконтролю можливе успішне формування загальної здібності у вченню.

У період дошкільного дитинства взаємодія і спілкування з дорослими зберігають провідну роль у розвитку дитини. Однак для повноцінного соціального та пізнавального розвитку дітям старшого дошкільного віку вже не достатньо спілкуватися тільки з дорослими. У ситуації спілкування з однолітками дитина більш самостійний і незалежний. Саме в процесі взаємодії з рівними партнерами дитина набуває такі якості, як взаємна довіра, доброта, готовність до співпраці, вміння ладити з іншими, відстоювати свої права, раціонально вирішувати виникаючі конфлікти

12. Шкільна дезадаптація молодших школярів як вид роботи психологічної служби в початковій школ Найбільш типові проблеми молодших школярів, з якими стикається психолог початкової школи, такі:

- готовність дітей до шкільного навчання;

- адаптація до школи;

- індивідуальний підхід до “сильних” і “слабких” учнів;

- формування вікових новоутворень;

- мотивація учіння;

- перехід від початкової школи до середньої.

Загальною метою психологічної служби в початковій школі є формування і розвиток особистості дітей, створення психологічно – педагогічних умов для розкриття здібностей кожного учня, забезпечення його активності в засвоєнні знань, набутті вмінь та навичок, необхідних для подальшого успішного навчання в середній школі, досягнення оптимального рівня розвитку пізнавальної, емоційно – вольової та моральної сфер особистості молодшого школяра з урахуванням його психофізіологічних індивідуальних особливостей.

Ефективна підготовка дошкільника до навчання у школі передбачає, насамперед, забезпечення психологічної готовності дитини до школи.

Узагальнивши науковий доробок з даного аспекту проблеми дослідження, можна виділити такі компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний; - інтелектуальний; - особистісний; - емоційний; - вольовий.

З початком навчального процесу робота психолога початкової школи повинна бути спрямована на запобігання шкільної дезадаптації учнів у цілому і навчальної неуспішності зокрема. Під шкільною дезадаптацією розуміють порушення процесу пристосування дитини до вимог шкільного життя, внаслідок чого процес розвитку і навчання ускладнюється, а у крайніх випадках стає навіть неможливим.

Основні фактори, які можуть викликати шкільну дезадаптацію:

- неправильні методи виховання в сім’ї;

- недоліки у підготовці дитини до школи, соціально – педагогічна занедбаність;

- порушення системи стосунків у класі, у школі;

- індивідуальні особливості психічного розвитку дитини (надмірна чутливість і підвищена збудливість нервової системи, соматична ослабленість дитини, недостатній розвиток довільності пізнавальних процесів та ін.)

Найбільш корисною формою роботи психолога у цей час може бути його виступ на батьківських зборах з доповіддю про особливості цього періоду, про те, що можуть зробити батьки і вчителі, щоб полегшити дітям адаптацію до школи.

Індивідуальний підхід є одним із принципів навчання, згідно з яким у навчально – виховній роботі враховуються індивідуальні особливості учнів, “досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя”.

У школі принцип індивідуального підходу може бути реалізований у формі індивідуалізації та диференціації навчання.

У контексті навчальної діяльності молодших школярів виділяють дві групи мотивів: навчально – пізнавальні (пов’язані зі змістом навчальної діяльності і її процесом) та широкі соціальні (мотиви обов’язку і відповідальності; мотиви самовизначення і самовдосконалення; вузько особистісні мотиви) /М.В.Матюхіна/.

Вважається загальновизнаним, що навчальна діяльність молодших школярів може спонукатися як зовнішніми, так і внутрішніми мотивами.

Мотиви, які безпосередньо не пов’язані з діяльністю, але впливають на її успішність, є зовнішніми. До них, наприклад, можна віднести позитивне ставлення дітей до школи, довіру до вчителя, готовність сприймати його цілі, прагнення бути дорослими. Внутрішні мотиви пов’язані безпосередньо із самим процесом учіння, його результатами

Основні напрями роботи шкільного психолога у початковій школі

В початкових класах шкільний психолог проводить профілактичну, діагностичну, корекційну і консультативну роботу з дітьми, вчителями, батьками.

Передусім – це прийом дітей до першого класу. За звичаєм, він відбувається наприкінці попереднього навчального року, десь у квітні-травні. Майбутні першокласники проходять співбесіду з учителями і психологом.

У процесі психологічного обстеження молодших школярів психолог може застосовувати такі діагностичні методики: орієнтовний тест шкільної зрілості Керна – Йрасика, дитячий варіант тесту Векслера, “картинки тривожності” Амен, дитячий варіант методики Розенцвейга, дитячий варіант особистісного питальника Айзенка; соціометричну методику Рене – Жиля, методику самооцінки Дембо – Рубінштейн, малюнкові тести (малюнок людини, сім’ї), методику незакінчених речень та ін. Дані, отримані за методиками, мають бути доповнені різними видами спостереження та відомостями від батьків.

1. Робота психолога із “групами розвитку”.

Група розвитку – це невелика група дітей, не більше 6 осіб (бажано парна кількість, щоб під час ігор можна було розділити на дві команди), з якими психолог проводить розвивально – корекційну роботу, спрямовану на досягнення дітьми такого рівня психічного розвитку, при якому можливе їх нормальне навчання у школі.

У розвивально – корекційних програмах широко використовуються різноманітні ігри (сюжетно – рольові, з правилами, розвивальні (що зумовлено відсутністю у цих дітей пізнавального інтересу); заняття проводяться емоційно і цікаво, у привабливій для дітей формі.

2. Взаємодія психолога з учителями.

Оскільки психолог початкової школи впливає на учнів опосередковано – через учителя, то передусім йому потрібно знайти спільну мову з ним. Така форма взаємодії передбачавє рівну співпрацю психолога й педагога. Вони повинні обмінюватися інформацією про учнів, обговорювати правомірність використання тих чи інших методів навчання і виховання, спільно розробляти корекційні програми для учнів.