9. Концепція людини як підґрунтя психологічної теорії

(можна видалити) Уявлення про людину в філософії складалося протягом всієї її історії. Так, у грецькій філософії людина космоцентрічен, а в середньовічній її образ теоцентрічен. У філософії нового часу образ людини зміщує бога на периферію, висуваючись сам в центр. На місце людини, що вірить не в себе, а в бога в середньовічній філософії, приходить її розуміння як мислячої речі. Потім на місце антропоцентричною концепції людини прийшла діяльнісна парадигма, основи якої були закладені в класичної німецької філософії і потім отримали свій подальший розвиток в марксистській філософії. В основі побудови тих чи інших навчань про людину завжди лежить те чи інше розуміння природи людини. При цьому природу людини вбачали в різних факторах, що і визначило суть цих навчань.

До числа основних концепцій природи людини відносяться натуралістичні, психологічні, соціологічні та персоналістичні вчення.

Натуралістичні концепції - це вчення, які розглядають людину насамперед як біологічну істоту. Пояснення її поведінки спирається нате ж закони, що і пояснення тварин взагалі. При цьому, природно, учмтивается, що людина специфічна тварина, але передбачається, що ця специфіка визначається чисто білогіческіе особливостями людини. Виникнення натуралістичних концепцій пов'язано з успіхами біології і, зокрема, створення Дарвіном вчення про природному доборі і розробка Павловим фізіології вищої нервової діяльності. Слід зазначити, що самі ці вчені не були прихильниками натуралістичного розуміння людини. А ось найбільш послідовно натуралістичний підхід до людини знайшов у соціології Г.Спенсера, який розглядав еволюцію суспільства за аналогією з еволюцією живої природи. Якщо на рівні суспільства Спенсер ототожнював закономірності еволюції живого організму і соціуму, то на рівні розгляду поведінки окремої людини він ототожнював соціальні явища конкуренції, суперництва з боротьбою за існування, що має місце в живій природі. Такий підхід отримав назву соціал-дарвінізму. Багато ідей соціал-дарвінізму отримали впоследствие розвиток в соціобіології. Представники цього напрямку, спираючись на досягнення сучасної біології прагнуть пояснити людську життєдіяльність, з одного боку, генетичною схильністю людини, а з іншої - необхідністю її пристосування до зовнішніх умов. З цієї точки зору, наприклад, моральну поведінка визначається насамперед генетичною схильністю, а потім корисністю дотримання моральних встановлень суспільства. Філософська антропологія, як протягом філософської думки виникло в західній філософії в першій половині ХХ ст. Мета філософської антропології на думку її основних теоретиків М.Шелера, Х.Плеснер, А. Гелен, - узагальнити в єдину концепцію про природу людини філософські, природничо-наукові та релігійні вчення про людину, що існували раніше незалежно один від одного. У філософської антропології людина спочатку розглядається, як біологічно недостатня, недосконале в порівнянні з тваринами, істота. Ця слабкість, недостатність людини, його родової недуга, компенсується засобами культури і цивілізації, які, таким чином, є наслідком людської немічності.Також до концепцій філософської антропології відносився психаналіз Фрейда Юнгас та фрома . Біхевіоризм, в якому людська поведінка розглядалася за схемою "стимул - реакція", причому в якості реакції бралося спостережуване дію людини, а не її думки, переживання. З біхевіорістськой схеми випливало, що поведінка людини формується так само, як і поведінку тварин.

Протилежністю натуралістичним концепціям є соціологічні концепції, суть яких полягає в абсолютизації процесу соціалізації людини. З точки зору даного підходу індивід стає людиною у власному розумінні тільки в суспільстві, проходячи через стадії соціалізації. Найбільш послідовно соціологічний підхід до розуміння людини отримав у марксизмі, а також у роботах видатного радянського психолога Л.С.Виготського, який дав досить докладний опис процесу соціалізації як процесу оволодіння культурними засобами регулювання людської поведінки. Мета Маркса полягала в духовній емансипації людини, у звільненні його від уз економічної залежності, у відновленні його особистісної цілісності, яка повинна була допомогти йому відшукати шляхи до єднання з природою та іншими людьми. Одночасно Марксова критика релігії ототожнюється з запереченням всіх духовних цінностей (бо духовність трактується цими інтерпретаторами виключно як віра в Бога).

Разом з тим у філософії та науці існують уявлення, що мають вельми довгу історію, яку розглядає людину як істоту насамперед духовне. Людина з цієї точки зору відрізняється не своєю природною організацією і не участю в громадському житті, а своєю духовністю, тобто здатністю і прагненням до здійснення цінностей, які ніяк не задані ні природою, ні суспільством. У цій своїй якості він виступає як особистість, тобто як істота, що прагне до здійснення ним же поставлених цілей. Такі погляди одержали назву "персоналізм". Персоналістичні концепції отримали в двадцятому столітті широке поширення і особливо у філософському напрямку - екзистенціалізмі. Екзистенціалізм характеризує людину не як щось дане, те, що він представляє з себе зараз, а як можливість, те, чим він може стати. Людина як особистість є спрямованість до чогось. Ця спрямованість, на думку прихильників екзистенціалізму, абсолютно не випливає з навколишнього людини Середовища. Вона є результатом власного рішення людини, її вибору. Вибираючи те, до чого він прагне, свої ідеали, цінності, людина тим самим вибирає себе, своє "Я". Оскільки людина не обумовлений ні своїм тілом, ні своїм соціальним оточенням, а повністю вільний у виборі свого "Я", то екзистенціалісти відмовляють науці в пізнанні людського існування.

Найбільш повно на сьогоднішній день проблема людини розглядається в тих навчаннях, які виходять з цілісності людини, як істоти біосоціальної зі складним психічним світом явищ. Природа людини з точки даного підходу відрізняється різноманітністю і мінливістю. Людина має одну унікальну властивість - відкритістю, незавершеністю її як створення. На відміну від інших істот він здатний долати власну видову обмеженість, бути неотторжимости частиною живого світу і підноситися над ним. У цій особливості найістотніше своєрідність людини.