13. Концепція свідомості Дж. Серля

Джон Серль Для аналізу онтології свідомості Серль кор. терміном інтенціональність (означає мати зміст). Майже будь-який стан свідомості інтенціональний: якщо я думаю, то думаю про щось, якщо сподіваюся, то на щось і т.д.

У книзі «Відкриваючи свідомість заново», подає характеристики С: 1) С. реалізується в кінцевій сумі модальностей: зір, слух, нюх, дотик, смак, відчуття рівноваги, потік думок;2) С. має почуття єдності самої себе. Є «вертикальна» (єдність всіх модусів, перерахованих в 1 пункті) і «горизонтальна» (єдність свідомості протягом певного відрізка часу, що дозволяє утримувати цілісність розгортаються в часі подій);3) Інтенціональність; 4) С. сутнісно суб'єктивна;5) У модусі перцепції С. завжди структурує сприйняту картину, при чому таким чином, що в картині виділяються фігури, які мають сенс;6) Все, що є змістом свідомості, має аспект знайомства: неможливо сприймати і робити частиною своєї свідомості те, про що ти нічого не знаєш, навпаки, С. завжди впізнає навіть незнайомі предмети як знайомі, хоча б у загальних рисах;7) С. має внутрішню пов'язаність думок: будь-яка думка ніби оточена безліччю потенційно пов'язаних з нею думок, частина з яких як би спливає разом з нею, а інша частина залишається несвідомою;8) С. структурована як центр-периферія: у центрі свідомості знаходиться найбільш актуальний для поточного моменту зміст, в той час як на периферії можуть знаходитися предмети, які для поточного моменту не настільки актуальні; таким чином, центр свідомості Серля збігається з тим, на що спрямовано активну увагу;9) «Кордони», або граничні умови свідомості - це фонове знання про світ, яке дуже рідко потрапляє в центр уваги, але проте є основою організації досвіду;11) С. завжди має неінтенціональну складову - деякий настрій;12) Свідомі стани мають вимір «задоволення / незадоволення», цей вимір може мати і нейтральне значення, але це не означає, що значення немає. Йому належить знаменитий аргумент, відомий під назвою Китайська кімната

14. Класичні підходи до розуміння обумовленості психічних явищ

Згідно Декарту, живе тіло є свого роду машиною, тоді як свідомість (мислення, воля), будучи відмінною від тіла субстанцією, з одного боку, відчуває його вплив (при відчуттях, афектах і т. д.), з іншого - здатне впливати на нього (напр., при вольовому зусиллі). Це вчення про взаємодію психічного і фізичного було відкинуто прихильниками не-роздільності свідомості і мозку як з ідеалістич. (Лейбніц, Мальбранш), так і з матеріалістичних (Гартлі) позицій. Лейбніц –психофізичний паралелізм: душа і тіло автономні, здійснюють свої операції самостійно і незалежно один від одного. В той же час між ними існує зумовлена зверху гармонія;. Основою цієї відповідності виступає Бог як творець самого принципу "наявної психофізіологічної гармонії". Завдяки ньому явища одній субстанції узгоджуються з феноменами іншої, забезпечується цілісне буття і функціонування організму і світу. Мальбранш – розрізняв дві субстанції мислячий дух і протяжна матерія. Внаслідок абсолютної незалежності і різнорідності цих субстанцій їх вплив один на одного неможливий; причиною зв'язку душі і тіла в людині, за М., може бути тільки Бог..Матерія пасивна, бездіяльна; тіла самі по собі не можуть повідомляти рух один одному. У той час як Бог - загальна і єдина справжня причина, що володіє здатністю рухати тіла,Гартлі - Вібрації зовн. ефіру викликають відповідні вібрації в органах відчуттів, мозку та м'язах. Вперше перетворив механізм асоціації в універсальний принцип пояснення психіч. діяльності. Псих. світ людини формується поступово в результаті ускладнення первинних елементів за допомогою асоціації психіч. явищ в силу їх суміжності в часі і частоти повторень; спонукальні сили розвитку - задоволення і страждання. Джеймс – висунув новий, «прагматичний» критерій істинності, згідно якому істинно те, що відповідає практич. успішності дії, тобто «вигідно». Єдиною реальністю є безпосередній чуттєвий досвід індивіда (т. зв. радикальний емпіризм). Первинний матеріал досвіду «нейтральний», але його елементи можуть виступати в процесі пізнання і як фізичне, і як психічне в цілях практичної зручності. Думки, згідно Д., як і речі, складаються з відчуттів і вражень.

У XVIII ст. фундаментальні розробки у з'ясуванні природи психіки були здійснені французькими філософами Ж.Ламетрі, Д.Дідро, К.-А.Гельвецісм, П.-А.Гольбахом. Душа, на їхній погляд, є нічим іншим, як тим же самим тілом, але розглянутим стосовно його певних функцій і властивостей. Так, Ламетрі (1709— 1751) вважав, що під душею треба розуміти лише здатність тіла відчувати й мислити. Вона є тільки принципом руху або чуттєвою матеріальною частиною мозку, який можна розглядати як головну пружину всієї машини, стверджував він, порівнюючи діяльність людського тіла з годинниковим механізмом.

Протилежної думки щодо природи душі дотримувався Дж. Берклі (1685—1753), грунтовно розробляючи ідею про те, що поза душею не існує видимого світу. Вихідний пункт його концепції — "esse регсірі" (бути у сприйманні). Чуттєве тіло є тільки комплексом таких якостей або ідей, які не існують окремо від сприймання їх розумом.

Д.Юм (1711—1776), продовжуючи розробку ідей свого попередника, доходить висновку, що не тільки матерія не виступає субстанцією, а й сам дух є лише сукупністю станів, що сприймаються