- •Основні підходи до розуміння сутності грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.
- •2. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей.
- •3. Форми грошей та їх еволюція. Повноцінні та неповноцінні гроші.
- •4. Функції грошей
- •6. Структура грошового обороту.
- •7. Маса грошей в обороті. Грошові агрегати та грошова база.
- •8. Економічна сутність грошей та концепції їх походження .
- •14. Поняття пропозиції грошей. Чинники формування пропозиції грошей.
- •15. Інструменти ринку грошей.
- •16. Інструменти ринку капіталів
- •17. Сутність та особливості функціонування грошового ринку
- •18. Інституційна модель грошового ринку.
- •19. Структура грошового ринку
- •20. Поняття попиту на гроші. Цілі та мотиви попиту на гроші
- •21. Попит на гроші і швидкість обігу грошей. Чинники впливу на попит на гроші
- •22. Поняття пропозиції грошей. Чинники формування пропозиції грошей.
- •23. Сутність та призначення грошової системи
- •24. Структура грошової системи
- •25. Металеві грошові системи
- •26. Системи паперово-кредитного обігу
- •27. Створення і розвиток грошової системи України
- •28. Платіжні системи та платіжні інструменти
- •29. Методи прямого державного регулювання грошового обороту і грошового ринку
- •30. Грошово-кредитна політика. Цілі грошово-кредитної політики
- •3. Причини виникнення інфляції:[ред. • ред. Код]
3. Причини виникнення інфляції:[ред. • ред. Код]
надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го століття));
обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;
надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;
інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари;
девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);
зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.
4. Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету)[7].Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком (див. інфляція як податок), зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва.[8] Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.Політичне середовище. Інфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади. Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісіїдодаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.[Джерело?]Вплив інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент (див. спекуляція), стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку
5. Ідею регулювання інфляції першим висунув Кейнс та його однодумці. Ідея «контрольованої» інфляції сформувалася, як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки шляхом втручання в платоспроможний попит. За кейнсіанською ідеєю, держава може стимулювати розширення попиту різними економічними важелями, в т.ч. збільшенням грошової маси в обігу. Реакцією на таке збільшення грошей буде зростання пропозиції, а значить і виробництва товарів без підвищення цін. Ефективний вплив збільшення грошової маси може відбуватися за таких умов: — в умовах вільної конкуренції діє механізм цін рівноваги. Тому під впливом додаткового попиту, що зумовлено додатковою кількістю грошей в обігу, підприємці будуть зацікавлені в розширенні виробництва товарів; — через збільшення попиту втягуються у сферу виробництва наявні на ринку резерви засобів виробництва і робочої сили; — вільний рух кредитного відсотка під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку дає можливість знижувати його в разі випуску в обіг додаткової маси грошей. Це призведе до зростання інвестицій і наступного розширення виробництва. Практична реалізація кейнсіанської теорії давала позитивні результати у 50–60-х роках минулого століття. Проте у 70-х роках у більшості країн з розвинутою ринковою економікою розпочалося швидке зростання цін. Інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Недостатня обґрунтованість цієї теорії зумовлена такими причинами: — значним збільшенням державних витрат; — збільшенням грошової маси в обігу порівняно з їх товарним забезпеченням; — створення великих монополій, які деформували дію вільного механізму цін рівноваги; — загостренням екологічних і енергетичних криз, погіршенням умов виробництва, що зумовило зростання виробничих витрат. В цих умовах кейнсіанська ідея регульованої інфляції зазнала серйозної критики з боку монетарної школи. Головний її недолік вбачався в тому, що кейнсіанці не враховували в своїх оцінках наслідків інфляційних заходів Уряду і свідомої реакції економічних агентів (підприємців, найманих працівників) на майбутню інфляцію. Представники монетарної школи висунули положення про «природний рівень безробіття», який визначається умовами ринку робочої сили і не може бути порушений зовнішнім впливом. Якщо Уряд своїми заходами зменшить безробіття за його природній рівень, то це лише прискорить інфляцію до галопуючих темпів. Останнє зумовлено тим, що підприємці застраховують свої доходи, прогнозуючи зростання цін у своїх ділових контрактах та трудових угодах. Тому очікуваного Урядом перерозподілу доходів та посилення стимулювання виробництва не відбувається. Для цього Уряд буде змушений ще більше розширювати попит над розмірами, яких очікували підприємці. Останнє може призвести до розкручування інфляції. Позитивний ефект може бути лише короткочасним у довгостроковій перспективі. В своїй основі він містить загрозу гіперінфляції. Політика контрольованої інфляції зазнала невдачі. Уряди більшості країн прийняли нову ідею щодо регулювання інфляції — антиінфляційну політику. Сучасна антиінфляційна політика проводиться за такими напрямами: — політика дефляцій; — політика доходів; — інтеграційна антиінфляційна політика (поєднання політики де-фляцій і політики доходів). Політика дефляцій включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фіскально-бюджетний і кредитно-грошовий механізм. Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються державні витрати. Це, зокрема, витрати на субсидії підприємствам, на соціальні потреби, на військово-промисловий комплекс. З метою вилучення з обігу зайвих грошей, посилюється податковий тиск на доходи, а також здійснюється реалізація державних позик.
6. Перші роки існування України як незалежної держави супроводжувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала 390 % за рік, у 1992 р. — 2100 %, а в 1993 р. — 10 256 % за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати і склала в 1994 р. — 501 %, у 1995 р. — 281,7 %, у 1996 p. — 139,7%, у 1997 p. — 110,1 %, у 1998 p. — 120%, у 1999 p. — 119,2%, у 2000 p. — 125,8.%, у 2001 p. — 106,1 %, у 2002 р. — 99,4 %, у 2003 р. — 108,2 %, у 2004 р. — 112,3 %.Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього соціалістичного табору, викликана багатьма причинами, серед них можна виділити ті, що визначили основні особливості даного процесу в нашій державі:—Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово-промисловому комплексу. У 1990 р. у промисловості України приблизно 40 % обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задоволення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні витрати.—Поряд із цим народне господарство України, як і інших країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств України в 1990 р. більше половини являли собою одне єдине підприємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виробництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.
7. Грошова реформа – це повна або часткова структурна перебудова наявної грошової системи країни з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту.
8. Історичні аспекти розвитку грошової реформи в Україні (з січня 1992- до вересня 1996р.)
Етапи реформи |
Основні результати реформи |
Перший етап (січень-листопад 1992 р.) |
В грошовий обіг з 10 січня 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. В той час це було єдино можливим кроком забезпечення хоча б відносного збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку На цьому етапі Уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і отримав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі |
Другий етап (листопад 1992 р. - серпень 1996 р.) |
7 листопада 1992 р. Президент України підписав Указ "Про реформу грошової системи України", за яким з 12.11.1992 р. купоно-карбованець було впроваджено і у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні і фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу. |
Третій етап (2-16 вересня 1996 р.) |
Успішно була проведена грошова реформа, в результаті якої була введена в оборот постійна грошова одиниця - гривня. Головним досягненням було дотримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків. |
9. Валюта – це будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язане із зовнішньоекономічними відносинами.Валютні відносини – це сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. їх функціонування передбачає такі компоненти (рис. 6.2)*124.
10. Конвертованість валюти - це її здатність до вільного обміну на інші валюти за визначеним курсом.Види конвертованості валюти:- конвертованість зовнішня - можливість використання національної валюти у міжнародних розрахунках;- конвертованість внутрішня - можливість купівлі-продажу іноземної валюти в обмін на національну (і навпаки) всередині країни;- конвертованість за капітальними операціями - відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, пов'язаними з рухом капіталу;- конвертованість за поточними операціями - відсутність обмежень на платежі та трансферти за поточними операціями.
11. Валютний ринок - це складова сфери обміну національної та міжнародної економіки, в якій здійснюється торгівля національними та наднаціональними грошовими одиницями і валютними цінностями, що обслуговують міжнародні платіжні операції.Валютний ринок являє собою складну систему механізмів та інститутів, які доповнюють одне одного (рис. 15.1).Класифікація валютних ринків1. За сферою поширення:міжнародний - охоплює валютні ринки всіх країн сввнутрішній - валютний ринок однієї держави. Це ринок, який функціонує всередині конкретної країни.2. По відношенню до валютних обмежень: вільний - ринок, на якому відсутні валютні обмеження;невільний - ринок з валютними обмеженнями. Валютні обмеження - це система державних заходів щодо встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями.3. За видами валютних курсів:з одним режимом - це ринок з вільними валютними курсами, тобто з плаваючими курсами валют. Ціна встановлюється на біржових торгах;з подвійним режимом - це ринок з одночасним застосуванням фіксованого і плаваючого курсів валют.4. За ступенем організації:біржовий — це ринок представлений позабіржовий — організується дилерами, які можуть бути або не бути членами валютної біржі і здійснюють валютні угоди по телефону або через комп'ютерні мережі.
12. забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів;отримання спекулятивного прибутку учасниками у вигляді різниці курсів валют;регулювання економіки.Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами валютних ринків широкого кола валютних операцій.Валютні операції. До них належать операції, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку з передачею права власності на них. Сюди також належать операції з використання валют як засобів платежу, здійснення міжнародних грошових валютних переказів.Валютні операції класифікуються за різними критеріями. Більш докладно класифікація таких операцій показана на схемі 9.1, яка досить повно розкриває класифікацію операцій за видами, термінами, місцем проведення, формою, типом тощо
Клієнтські операції здійснюються не за рахунок банку, а за рахунок його клієнтів.
Арбітражні операції пов'язані з відкриттям спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку у разі зміни валютного курсу.СВОП - комбінація двох протилежних обмінних угод на однакову суму з різними датами валютирування. Використовується з метою нейтралізації можливих негативних тенденцій ринку.Форвардні операції - угоди щодо обміну валют за раніше узгодженим курсом, які укладаються сьогодні, але дата валютирування (виконання контракту) відкладена на певний термін у майбутньому (як правило, до одного року).Операції типу СПОТ або поточні обмінні операції - дата валютирування на другий робочий день після дня укладення угоди. Курс СПОТ - курс на момент укладення угоди.Депозитні операції валютного ринку також мають підвиди і поділяються за термінами на депозити до запитання, короткострокові, депозити на фіксовані строки з датою валютирування «завтра» чи «сьогодні» та інші, а за ознакою впливу на баланси банків - на міжбанківські, клієнтські, арбітражні.Як бачимо, операції, що виконуються суб'єктами валютних ринків, численні та різноманітні і не вичерпуються лише тими, які ми розглянули.
13. Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.Установлення курсу називається котируванням валюти. Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньоекономічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньоекономічних операцій.Валютний курс необхідний для- обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;- порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;- періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.
14. У практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів:- фіксований;- плаваючий (гнучкий);- змішаний.Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, що підтримується державними органами. У сучасних умовах центральний банк підтримує фіксований валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до "кошика" валют.Плаваючий валютний курс самостійно формується під впливом попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку. При зміні співвідношення між попитом і пропозицією іноземної валюти змінюється і валютний курс. Плаваючі валютні курси послабляють стабільність цін і можуть посилювати інфляційні процеси в економіці.Україна належить до групи країн з плаваючим (гнучким) валютним курсом. Але цей режим вільного ринкового плавання може бути скоригований державою з урахуванням конкретної економічної ситуації. Це керований (змішаний) валютний курс, що дозволяє перебороти абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Режим керованого плавання означає, що уряд у разі необхідності виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс національної валюти.
15.
16. Валютна система - інституційно-правова форма організації валютних відносин. Розрізняють національні, світову та регіональні валютні системи.Національна валютна система - інституційно-правова форма організації валютних відносин країни.Національна валютна система підпорядкована валютному законодавству країни.Структура національної валютної системи:- національна валютна одиниця;- паритет валюти та механізм формування валютного курсу;- умови конвертованості валюти;- існування чи відсутність валютних обмежень;- склад офіційних золотовалютних резервів;- порядок міжнародних розрахунків;- організація валютного ринку країни та ринку золота;- державні установи, що здійснюють валютне регулювання.Світова (міжнародна) валютна система - це форма організації міжнародних валютних відносин, що обумовлюється розвитком міжнародної економіки як цілісної системи і закріплюється міждержавними угодами.
17. Формою реалізації валютної політики держави є валютне регулювання - спеціальний правовий режим реалізації валютних відносин, який передбачає комплекс заходів, здійснюваних уповноваженими державними органами, спрямованих на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в державі та визначення порядку проведення валютних операцій.Цілями організації системи валютного регулювання с такі:- установлення і реалізація певного порядку проведення операцій з валютними цінностями на внутрішньому валютному ринку, порядку переміщення валютних цінностей за кордон або на його територію з-за кордону та режиму здійснення іноземних інвестицій;- забезпечення і захист права власності на валютні цінності;— регламентація міжнародних розрахунків;- підтримання стабільного курсу національної валюти та національного платіжного балансу;- забезпечення необхідного (інтеграційного або ізоляційного) режиму взаємодії країни зі світовим валютним ринком.
Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю. Його слід розглядати як комплекс заходів, які здійснюють спеціально уповноважені державні органи та інші суб’єкти. Ці заходи спрямовані на забезпечення додержання учасниками валютних правовідносин валютного законодавства України при проведенні валютних операцій.Валютний контроль виконує такі функції:- забезпечує режим законності при проведенні валютних операцій;- запобігає правопорушенням у валютній сфері;- виявляє факти порушення валютного законодавства та вживає заходів щодо юридичної відповідальності.
18. Економічні інструменти використовують ринкові закони та закономірності розвитку міжнародних взаємозв'язків. При застосуванні економічних інструментів валютного регулювання держава виступає одним з суб'єктів ринку. Економічні інструменти включають:1. Девальвацію валюти, що передбачає дії відповідних інституційних структур, спрямовані на зниження обігового курсу валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого - для підвищення конкурентноздатності та покращення торгівельних позицій країни на світовому ринку.2. Ревальвацію валюти, яка протилежна девальвації. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У цьому випадку метою є стримування попиту на внутрішньому ринку та стимулювання товарного імпорту та припливу інвестицій.3. Валютну інтервенцію, яка являє собою цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок та валютний курс, який здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком на валютному ринку великих партій іноземної валюти. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної валюти й викликають кореляцію її обмінного курсу.4. Корекція облікових ставок Національного банку є достатньо поширеним способом впливу на курсові співвідношення. Підвищення облікових ставок НБ призводить до зростання (завдяки підвищеному попиту) курсу валюти, а скорочення - до зниження курсу. Механізм впливу процентної ставки НБ на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними установами з обліку короткочасних державних зобов'язань та комерційних векселів. 5. Валютні обмеження - це методи прямого втручання в механізм формування обмінних курсів. Це системи нормативних правил, які регламентують права громадян та юридичних осіб щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій.
19. Формування валютної системи України (дод. Г табл. Г1)*158 розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленим 1991 p., були визначені деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: встановлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ на центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями з радянського минулого. Зокрема продовжувалася радянська практика обов'язкового продажу державі 50 % валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом карбованця. Діяли інші досить жорсткі валютні обмеження. Все це не сприяло розвиткові валютних відносин, штовхало підприємства на шлях тінізації своїх валютних операцій, на приховування валютних коштів за кордоном. За експертними оцінками, відплив коштів за кордон тільки у 1992 р. становив близько 10–12 млрд дол. США.Практичну розбудову власної валютної системи Україна розпочала з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 p., яким було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1:1. Розпочалося офіційне котирування українського карбованця до російського рубля.
20. 21. Міжнародна валютна система — це форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Вона виникла наприкінці ХХ ст. в результаті еволюції світового ринку, юридично закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік.Світова валютна система стихійно склалася ще в ХІХ ст. у вигляді так званого золотого стандарту. Він передбачав золото в ролі світових грошей і конвертованість кожної валюти в золото. Як різновид золотого стандарту можна розглядати систему золотодевізного стандарту, яка стала результатом рішень Генуезької конференції (1922 р.). Дана система передбачала обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями.Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944 р., а фактично обмін валют на золото було припинено в 1930-х рр. Нові положення щодо формування і функціонування світової валютної система були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р.Друга світова валютна система отримала назву золотодоларового стандарту, а її характеризували такі положення:світовими грошима вважалися золото і долар;скарбниця США зобов’язувалась обмінювати долари на золото центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах);фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% в обидва боки від золота або доларових паритетів (тобто всі валюти твердо прив’язувались до долара);міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.Близько трьох десятиріч ця система працювала ефективно, відіграла досить помітну роль у розвитку міжнародної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва. Проте становлення національних економік, зокрема, посилення економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальність офіційної ціни золота, наростання дефіциту державного бюджету США призвело до розвалу системи золотодоларового стандарту на початку 1970-х рр. Зрештою 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи. В її основу покладено такі основні принципи:перехід до системи плаваючих курсів. Країнам надається право вибору будь-якого режиму валютного курсу. Коливання курсу обумовлені двома основними факторами: купівельною спроможністю валют на внутрішніх ринках країн, співвідношенням попиту та пропонування національних валют на міжнародних ринках;золото вже не виконує роль світових грошей, воно переходить до національних валют разом з інтернаціональними розрахунковими грошима — спеціальними правами запозичення (СПЗ);юридично закріплено процес демонетизації золота: скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію золотого вмісту національних валют (золотих паритетів);посилюється міжнародне валютне регулювання, в тому числі через МВФ, який уповноважений стежити за валютною політикою та станом економіки країн-членів, за координацією валютно-кредитної політики розвинутих країн світу.
22. На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть допиту на гроші. Банківська система управляє пропозицією грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. У розпорядженні центрального банку — економічні важелі, спираючись на які, він здатний впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг в країні. Серед них важливе місце належить таким макроекономічним показникам: грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор, які широко використовуються у визначенні потенційних можливостей емісії та прогнозування динаміки грошової маси.Грошова база — це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.Тоді пропозиція грошей (Ms) прямо пропорційна грошовій базі (Мh) і залежить від величини грошового мультиплікатора (m):Ms = Мh x m Грошову базу, яка має властивості мультиплікаційного впливу на пропозицію грошей, ще називають ланкою підвищеної ефективності, або «сильних» грошей. Цей показник відомий у монетарній теорії як Мh — high — роwегеd mопеу. Він визначає категорію грошей, яка може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто відноситься до числа найважливіших показників діяльності банківської системи щодо впливу на ситуацію, яка складається на грошовому ринкуПропозиція грошей. Нагадаємо, що пропозиція грошей (Мs) прямо пропорційна грошовій базі і залежить від величини грошового мультиплікатора. Вона визначається за формулою:Ms = Мh x mОтже, із рівняння можна зробити висновок, що взаємодія двох величин: грошової бази і грошового мультиплікатора визначає потенційні можливості банківської системи в забезпеченні приросту грошової маси, тобто додаткової пропозиції грошей.
23. Поповнення маси грошей в обороті здійснюється таким чином: 1) Емісія грошей (готівкова і безготівкова). Емісія є монопольним правом НБУ. Емісія – це та частина випуску, яка не забезпечена надходженнями грошей.Механізм створення грошей комерційними банками полягає у грошово-кредитній мультиплікації.Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.Вільний резерв — це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб - обов'язковий резервом. Обсяг його визначається на підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку.Незважаючи на те, що кожний окремий банк надає додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, у цілому система банків створює (прирощує) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надійшло ззовні — від ЦБ. У цьому наочно виявляється участь комерційних банків у збільшенні маси грошей, що обслуговує грошовий оборот.Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора m) залежить від норми обов'язкового резервування (r) і визначається за формулою т = 1/r . Приріст грошової маси (ΔМ) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути виражений формулою ΔМ = ΔR * 1/r , де ΔR — початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації.Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.Ек зміст грош-кред м-ра полягає в тому,що він показує у скільки разів збільшуються банківські депозити в порівняні з додатковим резервом.Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора m) залежить від норми обов'язкового резервування (r) і визначається за формулою т = 1/r,абоm=гроші створ/гроші отрим. Приріст грошової маси (ΔМ) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути виражений формулою ΔМ = ΔR * 1/r , де ΔR — початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації.Фактори що впливають на процес грошово-кредитної мультиплікації:- зміна норм обов’язкового резервування;- надходження готівки в банківську систему або надання позичок у готівковій формі.
24.
Грошово-кредитна
політика –
це сукупність методів та інструментів
у сфері грошового обігу і кредитних
відносин, що використовує держава для
регулювання грошово-кредитних відносин.
Інструменти, якими оперує грошово-кредитна
політика для регулювання грошового
обігу, зображено на рис. 7.12.Суть
пропозиції грошей полягає в тому, що
економічні суб'єкти в будь-який момент
мають у своєму розпорядженні певний
запас грошей,
які вони можуть за сприятливих обставин
спрямувати в оборот.
На
рівні окремого економічного суб'єкта
пропозиція грошей взаємодіє з попитом
на гроші як
його альтернатива. Якщо фактичний
запас грошей окремого
індивіда перевищує його попит
на гроші,
а це можливо при зростанні альтернативної
вартості зберігання грошей,
то цей індивід пропонуватиме частину
свого запасу грошей наринок до
продажу. І навпаки, при перевищенні
попиту над наявним запасом індивід
буде купувати їх на ринку чи
іншими способами задовольняти попит.
Тому на цьому рівні пропозиція і попит
постійно чергуються - при зростанні
рівня процента економічний суб'єкт
виступатиме на ринку з пропозицією
грошей, а при зниженні - з попитом на
гроші.
25. Переваги монетарної теорії над бартерною. Дискусії щодо нейтральності грошей.Монетаризм (від англ. monetary — грошовий) — економічна теорія, згідно з якою, кількість грошей, що перебувають в обігу, є визначальним чинником цін, доходів і зайнятості. Монетаризм виник у США в 50-х pp. XX ст. на противагу “теорії попиту” Дж. Кейнса.Основний напрям монетарної теорії — кількісна теорія грошей залежно від етапів розвитку. Вона поділяється на класичну кількісну теорію грошей, неокласичну кількісну теорію і сучасний монетаризм. Відносно самостійним відгалуженням неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетарної теорії.Бартер — це угода, коли продукт або послуга, якою володіє одна зі сторін, пропонується в обмін на продукт або послугу, якої володіє інша сторона.
Найбільшою перевагою монетаризму над бартером є те, що при бартерному обміні важко знайти збіг потреб осіб, які обмінюються товарами.
26. Теоретичні моделі передавального механізмуЕфективність монетарної політики залежить насамперед від надійності передавального механізму між монетарними командами (змінами) та змінами обсягів виробництва (ВВП). Дія цього механізму була і є предметом гострих суперечок в економічній науці передусім між монетаристами та кейнсіанцями, що негативно позначається на практиці грошово-кредитного регулювання.На цей час представники цих наукових шкіл дійшли єдності у визнанні дієвого впливу пропозиції грошей на формування сукупного попиту, а отже на економічний розвиток. Проте в інших деталях механізму цього впливу зберігаються відчутні розбіжності. Найбільш принциповою з них є те, що монетаристи визнають пропозицію грошей єдиним чинником впливу на сукупний попит, а кейнсіанці розглядають її як один із багатьох чинників, які можуть змінювати сукупний попит (фіскально-бюджетні чинники, зміна вартості цінних паперів та майна, діловий та споживчий оптимізм та ін.). Усі ці інші (немонетарні) чинники монетаристи вважають похідними від пропозиції грошей, а вплив їх на сукупний попит обмежують сферою впливу зміни пропозиції грошей.Монетаристи вважають швидкість обігу грошей відносно стабільною, і тому зміна пропозиції грошей повинна прямо пропорційно впливати на обсяг сукупного попиту незалежно від того, яку конкретну його складову вона зачіпає (споживчу чи інвестиційну). Для забезпечення стабільної кон’юнктури ринку вони вважали достатнім підтримувати на стабільному рівні пропозицію (масу) грошей. Змінювати останню можна лише залежно від зміни потреб розвитку обсягів виробництва, а отже дуже виважено і передбачено. Тому передавальний механізм у трактуванні монетаристів можна визначити так:Зміна М ® Зміна СП ® Зміна Ц® Зміна ВВП,де М — пропозиція грошей;СП — сукупний попит;Ц — середній рівень цін;ВВП — реальний обсяг валового внутрішнього продукту.
27. Товарна теорія грошей ґрунтується на марксистському варіанті теорії трудової вартості. Вона розглядає гроші як товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для всіх інших товарів. Основні положення товарної теорії грошей співпадають з положеннями теорії трудової вартості і розглянуті у відповідному підрозділі. В сучасній економічній науці відбувається поєднання номіналістичної і кількісної теорії грошей, що дало змогу досить реально пояснити основні закономірності обігу паперових грошей, регулювання грошової маси, сутність інфляції та дефляції, виробити основні принципи антиінфляційної політики. Видатний український економіст М. Ту-ган-Барановський, творець номіналістично-кількісної (кон'юнктурної) теорії грошей, вперше поєднав ці теорії ще на початку XX ст.
28. Класична кількісна теорія сформувалася у XVI–ХVП ст. і стала основою розвитку монетаристської теорії. Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються обсягом платіжних засобів, що перебувають в обігу, належить до найстаріших доктрин в історії економічної думки. Першими представниками цієї теорії були Арістотель, Ксенофонт, Платон, Ж. Боден, Ш. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства. Ж. Боден висунув гіпотезу про залежність рівня цін від кількості благородних металів. ПІ. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль зробили узагальнення, що ґрунтувалися на неправильному розумінні "революції цін", яка відбувалася в Європі. Назву кількісної ця теорія отримала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обігу. Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:– причинності (ціни залежать від маси грошей);– пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей);– універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).тже, провідне місце в теорії грошей посіла кількісна теорія, основними методологічними принципами якої стали такі:– купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюються на ринку, що суперечило теорії вартості, але пояснювало зміни цін товарів залежно від кількості грошей в обігу;– в обігу перебувають усі гроші, що ігнорувало функцію нагромадження та її роль у регулюванні грошової маси;– купівельна спроможність грошей обернено пропорційна їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей;– поняття вартості грошей е суто умовним, тому що гроші її отримують лише в процесі обміну*195.
29.
Усупереч уявленням про внутрішню
збалансованість ринкової економіки,
Дж. Кейнс теоретично довів, що механізм
ринкової конкуренції за нових умов
економічного розвитку не в змозі
самостійно, без втручання держави
забезпечити ефективне використання
головних факторів виробництва й
відповідну рівновагу процесу розширеного
відтворення.Кейнс обґрунтував висновок,
що гроші активно впливають на мотиви
поведінки суб'єкта економіки та їх
господарські рішення. У традиціях
кембриджської школи Кейнс надавав
важливого значення аналізу мотивів
накопичення грошей:Трансакційний —
мотив зберігання грошей, що випливає
зі зручності їх використання як засобу
платежу.Обачності — мотив зберігання
грошей як можливість розпоряджатись
певною часткою своїх ресурсів у формі
готівки в майбутньому.Спекулятивний
— мотив зберігання грошей" який
виникає із бажання уникнути втрат
капіталу при зберіганні активів у формі
облігацій у період очікування підвищення
норми позичкового процента. Кейнс
допускає, що індивіди можуть тримати
своє багатство у двох видах активів:
гроші або довгострокові облігації.Зниження
норми позичкового процента означає
підвищення курсу облігацій, що забезпечує
власнику дохід, і навпаки. Отже, як
фактор, що регулює попит на спекулятивні
залишки грошей, а також і весь попит
виступає норма процента.
де
Мd —
загальний попит на активи;Mdr —
трансакційний попит;Mds —
спекулятивний попит.
Збільшення
доходу (Y)
збільшує попит на гроші для трансакційних
операцій.
Зниження
норми (r)
збільшує попит.
Кейнс
розглядав попит на гроші як функцію
двох змінних величин. Наприклад,
збільшення номінального доходу приведе
до збільшення попиту на гроші, зумовленого
існуванням трансакційного мотиву та
мотиву обачності. Відповідно зниження
норми позичкового процента збільшує
попит на гроші, зумовлений існуванням
спекулятивного мотиву.
30. Сучасний монетаризм – один з найвпливовіших напрямів західної економічної думки, який з кінця 1970 – початку 1980 р. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу – США, Англії та ін.Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрям економічної думки, зобов'язаний опублікованій у 1956 р. книжці "Кількісна теорія грошей" за редакцією М. Фрідмена*208. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка "Історія грошей Сполучених Штатів. 1868–1960", написана М. Фрідменом і А. Шварц та видана у 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилося формування монетаризму як самостійної течії західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану в 1982 р. книгу М. Фрідмена і А. Шварц "Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великій Британії", в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих вище книгах, набули подальшого розвитку.Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, проведену президентом США Р. Рейганом у 80-ті pp. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм 750 млрд дол. Водночас було скорочено державний апарат на 100 тис. осіб.Монетариста – прихильники теорії, відповідно до якої кількість грошей в обігу визначає рівень цін і економічну активність у короткостроковому проміжку економічного розвитку країни.Монетаризм у вузькому (конкретнішому) розумінні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів", згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів.Мета монетарної політики – зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної ставки. Таким чином, досягнення стабілізації припускає використання таких інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції. Саме М.Фрідмен відіграв основну роль у формуванні і утвердженні монетарної доктрини. Його теоретичний доробок став основою політики стабілізації економіки і боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. ХХ століття – знамениті “рейганоміка” та “тетчеризм”. Після кейнсіанства концепція монетаризму стала ще одним прикладом прямого впливу економічної теорії на економічну політику та економічний розвиток США та західноєвропейських країн.
