2. Тілесне розположення священика.

Не тільки душа й серце священика повинні бути належно приго­товані й розположені перед відправою Служби Божої. До гідного служіння Літургії чин Проскомидії вимагає також відповідного розполо­ження тіла, а саме повздержности від їди і напитків. Про це говориться в чині Проскомидії коротко: священик перед відправою Служби Божої повинен: «воздержатися с вечера і трезвитися доже до времени священнодійства».

Припис тілесної повздержности перед Службою Божою має свою окрему назву. Він є відомий під назвою євхаристійної повздержности або євхаристійного посту.

Звичай і закон євхаристійного посту розвинувся в Церкві поступово. Ісус Христос установив Пресвяту Євхаристію «після вечері», тоб­то після спожиття пасхальної вечері. Перед тією вечерею жиди були зобов'язані до посту. Після вознесіння Христа перші християни зби­ралися на безкровну Жертву та на пам'ятку Тайної Вечері сполучу­вали її з трапезою любові або т. зв. агапою. Однак, вже за часів св. Апостолів у практиці трапез любові виринули різні надужиття. Зна­ємо, що св. Апостол Павло гостро картав вірних у Коринфі, що вони сходяться не на те, щоб їсти Господню вечерю, але свою власну, так що одні голодують, а інші впиваються⁶².

Щоб виключити всякі надужиття, дуже скоро увійшло в звичай правити Службу Вогку окремо від спільних братських трапез чи трапез любові і вже не пізніми вечерями, але ранньою порою. Пішло це з того, що християни скоро стали святкувати неділю на спомин Христового Воскресіння. Для відзначення славного Христового Вос­кресіння, яке відбулося раннім ранком у недільний день, християни стали відправляти Службу Божу в неділю рано. З того мабуть часу почали вони постити перед прийняттям Пресвятої Євхаристії. Про цей звичай євхаристійного посту маємо вже виразні свідоцтва з кінця 2-го і на початку 3-го сторіччя (напр. свідоцтво церковного письменника Тертуліяна і св. Іполита). За часів св. Августина євхаристійний піст уже був загальним звичаєм і законом по всіх християнських церквах. Отже, можна б прийняти, що євхаристійний піст прийнявся в Церкві продовж 4-го сторіччя.

Головним мотивом введення євхаристійного посту і для священи­ків і для вірних було велике пошанування до Пресвятої Євхаристії. За­борона їсти чи пити що-небудь перед Пресвятою Євхаристією основувалася на тім, що Пресвята Євхаристія повинна бути першою поживою хри­стиян. Пресвяту Євхаристію повинен кожний християнин приймати пе­ред усякою іншою земною поживою. З неї він повинен черпати силу на щоденне життя. Тому, що церковний день починався уже з вечора попереднього дня, євхаристійний піст також починався ввечері попе­реднього дня. Звідси то в чині Проскомидії згадується, що священик повинен «воздержатися с вечера».

Іншим мотивом євхаристійного посту була практика християн­ського самовідречення. З вдячності за безкровну Жертву Христа у Службі Божій св. Церква вимагала від вірних і священиків пожерт­вування своїх тілесних потреб, чи приємностей. Євхаристійний піст був якраз такою нагодою, щоб Богові виказати великодушність че­рез жертву. І перед іншими св. Тайнами, напр. перед св. Хрещенням, перед св. Сповіддю, а головно ж перед прийняттям якогось духовного свячення давні церковні приписи вимагають заховання посту від того, що уділював св. Тайну, як теж від того, що її приймав. Мабуть з тієї рації існував на Сході обов'язок для одружених священиків, щоб вони повздержувалися від уживання супружжя перед відправою св. Лі­тургії.

Приписи євхаристійного посту продовж сторіч були дуже гострі. І то тільки в наших часах св. Церква спростила давні приписи євха­ристійного посту як для вірних так і для священиків. Ці спрощені приписи євхаристійного посту увійшли в життя 1953-56 року силою Апостольської Конституції Папи Пія XII.