6. Вмивання рук.

Останнім актом приготування священнослужителя до Служби Бо­жої є обряд вмивання рук. Вмиваючи руки, священик проказує слова псальма: «Вмию свої руки з невинними, і обійду довкруги Твій жер­товник, Господи, щоб почути голос Твоєї хвали й розказувати про всі Твої чуда. Я, Господи, полюбив красу Твоєю дому і місце перебу­вання Твоєї слави. Не погуби мене разом із безбожниками, ані життя моє разом із людьми кровожадними, в руках яких беззаконня, а їх правиця повна нагороди. А я ходив у моїй невинності. Господи, виз­воль мене і помилуй. Моя нога стала на праву дорогу. Я буду благосло­вити Тебе в церквах, Господи»⁷⁰.

Обряд вмивання рук перед богослужбами належить до найбільш: знаних і найстарших обрядів, і то не тільки в християнському, але також у старозавітньому і навіть поганському культі. Вже старинні греки вмивали руки перед своїми жертвами в честь богів. У Старому Заповіті були приписані для священиків не тільки вмивання рук, але купіль цілого тіла. На Божий приказ Мойсей зладив для тих, що бра­ли участь в богослужбах і жертвах, окрему умивальницю, де можна було вмити руки і ноги." У християнському богослужінні обряд вми­вання рук згадується вже в перших сторіччях, у найстарших літур­гійних документах. «Апостольські Конституції» та «Містаґоґічні Катехизи» св. Кирила Єрусалимського подають обряд вмивання рук перед євхаристійним жертвоприношенням. На тому місці був колись обряд всенародного приношення і тому священики, чи диякони, які відбирали від. вірних жертвувані дари, вмивали на закінчення свої руки. Коли ж обряд дароприношення перенесено на початок Літургії, то і тут також перенесено вмивання рук. Вмивання рук на Проскомидії згадується в списках Служби Божої тільки в 13-14 ст., однак це не значить, що обряд вмивання рук увійшов до Проскомидії аж у такому пізньому часі. Деякі східні обряди, як теж і латинський обряд, задержали також вмивання рук перед євхаристійним каноном, себто на давньому і первісному місці. У чині візантійської Служби Божої маємо вмивання рук тільки на початку Служби Божої.

Немає сумніву, що обряд вмивання рук перед Службою Божої має крім практичного завдання свою глибоку символіку. Вмивати руки перед жертвоприношенням вимагала не тільки потреба, але ще більше бажання, щоб приступати до Бога з чистою душею. Вже «Апостоль­ські Конституції» і св. Кирило в «Містаґоґічних Катехизах» поясню­ють обряд вмивання рук символічно. Св. Кирило його тлумачить ось як:

«Ви бачили, як диякон подає воду священикові й іншим, які разом з ним стоять перед Божим жертовником, щоб вони вмивали; собі руки, Однак подає він воду не задля тілесного бруду, бо ж не входимо до святині брудні й невмиті. Це вмивання рук є символом, що вам треба очиститися від гріхів і беззаконня, бо ж руки є символом наших діл, і вмиваючи їх, хочемо представити чистоту і непорочність наших вчинків. Ту саму думку висловлює і Давид кажучи: «Вмию свої руки разом з невинними і обійду довкруги Твій жертовник Господи. . .».

З інших старинних документів і свідоцтв довідуємося, що не тільки священики, але також вірні вмивали руки перед богослужбою. У часах св. Івана Золотоустого при вході до церкви були вмивальниці з водою, щоб усі вірні могли вмивати свої руки на знак, що бажають служити Й молитися Богові в чистоті свого серця. У жидів і по сьо­годнішній день зберігся звичай умивати руки майже перед кожним ділом, зокрема перед молитвою, бо вмивання рук для них символом чистоти наміру і приготуванням до доброго діла.

Глибоке значення обряду вмивання рук на початку Служби Божої гарно підкреслюють слова псальма, що їх священик відмовляє, вми­ваючи руки. Священик заявляє перед Божим лицем, що він хоче на­лежати до «невинних». Він не хоче мати жодної участи з «безбожни­ками» і всіма тими, що на їх руках тяжить гріх і беззаконня. Навпаки, священик бажає «з невинними» вмити свої руки і «обійти жертовник» Бога з чистою від гріха душею.

Обряд вмивання рук є також: гарним закінченням цілого приготу­вання священика до Проскомидії і до Служби Божої. Коли поглянемо на попередні обряди цього приготування, а саме на вступні молитви перед іконостасом, на цілування ікон, престолу, св. Євангелії та хреста та вкінці на вдягання священних риз, то між цими обрядами існує своєрідна внутрішня єдність і гармонія. Обряд вмивання рук влучно доповнює всі попередні обряди і їх завершує. Священик, що через вступні молитви визнавав жаль за гріхи і довір'я до Божого мило­сердя, а через цілування святих предметів висловлював своє прими­рення з Богом, одягненням священних риз став зовсім іншим чоло віком. Він уже не звичайний чоловік, але вибранець Божий, «жених» Христовий, що має Богові принести жертву примирення за грішне людство. Ось і тому він вмиває свої руки на знак, що він хоче бути чистий і з чистим сумлінням забирається «благословити» Бога й «роз­казувати про Його чуда».