5.Поняття криміналістичної ідентифікації, її сутність та значення

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico — ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у кримінальному провадженні обставин.

Встановлення тотожності різних об’єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Криміналістична ідентифікація— цевчення, сутність якого полягає в процесі встановлення ін-дивідуальної тотожності об'єктів, що мають значення для розкрит¬тя злочину, його досудового та судового слідства. Криміналістична ідентифікація відповідно до її завдання, змісту має різноплановий характер, а конкретизація в кожному випадку залежить від обста¬вин, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин. Криміналістичну ідентифікацію водночас необхідно розглядати в шести напрямах. Зокрема,як: криміналістичне вчення; спеціаль¬не завдання; процес дослідження; продукт діяльності (наслідки); оцінку; додаткове дослідження і кінцевийрезультат. Криміналістична ідентифікація як криміналістичне вчення — це сукупність систематизованих науково-теоретичних положень про закономірності встановлення тотожності об'єктів (що вони одні й ті самі в різний час), які використовуються для отримання доказів про злочин. Завдання криміналістичної ідентифікації — це спланований обсяг роботи щодо встановлення тотожності об'єкта (що він один і той самий в різний час) з метою отримання доказів про злочин. Криміналістична ідентифікація як процес дослідження — це послідовне наукове вивчення певного об'єкта на предмет встановлення за окремими ознаками (характеристиками) наявності чи відсутності його тотожності, що він один і той самий — одиничний, і відомості про нього мають значення для обставин, що підлягають доведенню про злочин. Кінцевий результат ідентифікації — установлення (ототожнення) за ознаками і властивостями лише одного (окремого) об'єкта. Однак об'єкт, що розшукується, може і не мати ідентифікаційних ознак та властивостей, а з цих причин — не може бути виділений як одиничний. Це означає, що необхідно ототожнити групову належність об'єкта. Потрібно зазначити, що належність об'єкта до певної групи встановлюється також у тому разі, коли в сліді відбилася тільки частина ознак. Значення криміналістичної ідентифікації можна визначити завдяки використанню результатів відповідних досліджень у процесі розкриття та розслідування злочинів. Хоч і в меншому еквіваленті доказової сили, все ж є важливим для процесу розкриття і розслідування злочинів зміст установлених результатів групової належності об'єктів. Висновки криміналістичної ідентифікації застосовуються в практиці розслідування злочинів і розшуку злочинців. Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі (розшукові) дії (наприклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію. Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з’ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об’єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних. Наведене положення є головним в теорії криміналiстичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об’єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак. Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об’єктах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.