Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
о боже нет.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
716 Кб
Скачать
☆
  1. Економічна категорія «суспільне благо».

Суспільне благо визначається як благо, яке споживається спільно, тобто всі споживають його разом; суспільне благо не можна поділити на окремі частини і продати або купити на ринку, як не можна й позбавити будь-кого права користуватися ним. Дійсно, споживання однією людиною не зменшує кількості споживання цього блага іншими. Класичними прикладами таких благ є національна оборона, юстиція або законодавча система, національні парки, система охорони здоров’я, система водопостачання, щеплення проти хвороб, національні бібліотеки та інші національні культурні заклади, такі, як національні оперні й балетні колективи та національні колекції живопису й мистецтва. Якщо, приміром, користуватись громадським парком, то жодним чином це не зменшує його доступності іншим. Це відрізняє суспільні блага від більшості товарів на ринку, які називають суто приватними благами.

Суто суспільне благо — це таке благо, яке споживається колективно всіма громадянами незалежно від того, платять люди за нього чи ні. Суто суспільне благо характеризується двома властивостями: невибірковістю та невиключеністю зі споживання. Властивість невибірковості у споживанні означає, що споживання суто суспільного блага однією людиною не зменшує його доступності для інших. Такі блага неконкурентні, оскільки граничні витрати для додаткового споживача дорівнюють нулю.

  1. Сучасні моделі економічного розвитку. Роль науково-технічного прогресу та інновацій в економічному розвитку.

В сучасній науці виділяють кілька головних моделей економічного розвитку, які тісно пов'язані з господарським зростанням: • модель лінійних стадій розвитку (зростання); • теорія структурних трансформацій; • теорія зовнішньої залежності; • неокласична модель вільного ринку; • теорія ендогенного зростання; • модель сталого розвитку.

У 50—60-ті роки переважали наукові й соціально-політичні концепції та доктрини, згідно з якими процес розвитку уявлявся як сукупність послідовних стадій економічного зростання, що їх повинна пройти будь-яка країна. Це було характерно як для послідовників класичної економічної науки, так і для представників марксизму. Вважалось, що країнам, які звільнились, слід лише повторити шлях більш розвинутих на той час капіталіс­тичних чи соціалістичних держав. Перевага віддавалась кількісним критеріям економічного розвитку, що асоціюються з високими загальними темпами економічного зростання.

70-ті роки - переосмислення концептуальних підходів до проблем економічного розвитку. Енергетична, а потім і економічна криза виявили слабкість, а подекуди й неспроможність суто кількісних критеріїв господарського зростання. Значну увагу почали приділяти структурним трансформаціям, що мають передувати самопідтримувальному зростанню. Другий напрям, який теж набув популярності в цей період, дістав назву теорії зовнішньої залежності (екзогенного зростання чи екстернальних факторів). Він розвивався прихильниками марксизму. Теоретики цього напряму феномен слаборозвинутості пояснювали асиметрією внутрішніх і зовнішніх факторів економічного зростання, наявністю структурних та шституціональних диспропорцій в економіці, залежністю господарств країн, що розвиваються, від колишніх метрополій та міжнародних фінансових організацій.

80-ті роки кризові явища в світовому господарстві – на перші позиції висунулась неокласична концепція, в якій головний акцент зроблено на конструктивній ролі вільних ринків, на необхідності лібералізації економіки, її зовнішній відкритості, приватизації власності, шституціональній перебудові тощо. Використали її положення Р. Рейган і М. Тетчер (рейганоміка і тетчеризм), Польща, Чехія, Словенія та інші постсоціалістичні країни, Аргентина, Бразилія, Мексика тощо.

1992 - як відповідь на виклик глобальної природно-господарської трансформації була сформульована модель сталого (стійкого) розвитку. Суть сталого розвитку полягає у забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини людина—природа (довкілля) та зберегти навколишнє середовище як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь.

Початок 90-х років, на противагу неокласичним теоріям економічного розвитку і зростання виникла концепція ендогенного зростання, або нова теорія зростання, її головні постулати зводяться до визнання переважної ролі внутрішніх факторів і джерел економічного розвитку, що відтворюються у відносно відособлених національних економічних системах. Саме вони мають відігравати роль головних пружин, пускових механізмів і моторів господарського зростання. Важливою рисою нової теорії економічного розвитку є наголос на посиленні регулюючої ролі держави в господарських процесах.