Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
о боже нет.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
716 Кб
Скачать
☆
  1. Структура економічних відносин у поєднані з соціальними, організаційними та технічними відносинами.

Будь-яке вир-во має сусп-й х-р – це означає, що в процесі вир-ва люди вступають у в-ни не лише з природою, але й між собою і ці в-ни отримали назву виробн. або ек. в-н. Виробн. в-ни включають 4 ланки: вир-во; розподіл; обмін; спож-ня (горизонтальний поділ).

Суть і основу названих в-н складають в-ни власності на засоби вир-ва. Тому що вони х-ризують:

по-перше, сусп-й спосіб поєднання робітника із засобами вир-ва,

по-друге, в-ни між людьми з приводу привласнення засобів і рез-тів вир-ва;

по-третє, умови розпорядження і використання факторів і рез-тів вир-ва, тобто ту сусп. форму, у якій відбувається вир-ва. Отже, в-ни власності визначають, у чиїх інтересах ведеться вир-во, тип сусп-тва, а також його класову і соц. стр-ру.

Ця група виробн. в-н отримала назву соц.-ек. в-н.

Проте виробн. в-ни виникають не лише з приводу вир-ва, розподілу, обміну й спож-ня матер. благ або привласнення засобів і рез-тів вир-ва. Вони виникають також і в процесі орг-ії вир-ва та управління ним. Ця група в-н називається орг.-ек. в-нами. Вони х-ризують лише стан вир-ва, відображають особливості розвитку факторів вир-ва, їх сусп. комбінацію. В сукупності орг.-ек. в-н розрізняють конкретно-ек. та загальні орг.-ек. в-ни.

Конкретно-ек. в-ни — це госп-кий механізм окремих галузей (промисл-ті, будівництва, с/г тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-ек. науками.

Загальні орг.-ек. в-ни — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям нар. госп-ва, тобто економіці у цілому. Це, на­приклад, ринкова с-ма орг-ії вир-ва, підприєм­ництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосп. в-ни не можуть бути охоплені окремими конкретно-ек. дисциплінами. Вони вивчаються нау­кою, яка називається ек. теорією.

  1. Власність як основа економічного ладу суспільства. Власність на засоби виробництва.

Власність – сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.

Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.

Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності.

Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.

Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.

Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва.

Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну.

Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.

Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.

По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва.

Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.

Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини.

Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудовая приватна власність.

Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акіионерних товариств.

Об’єкти (матеріально-речовий зміст) власності – це присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ (це те, з приводу чого люди вступають у відносини власності).

Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, підприємства, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Особливість природних ресурсів як засобів виробництва полягає в тому, що вони не є результатом людської праці. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.

Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Права власності:

  • право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

  • право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

  • право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

  • право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;

  • право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

  • право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

  • право на передачу благ у спадок;

  • право на безстроковість володіння благом;

  • право на відповідальність увигляді стягнення;

  • право на залишковий характер.