- •Виникнення та етапи розвитку політичної економії.
- •Предмет і методи політичної економії.
- •Тлумачення предмета політекономії різними школами.
- •Категорії, закони і принципи політичної економії.
- •Система економічних законів.
- •Соціально-економічний устрій суспільства: сутність, основні структурні елементи.
- •Економічна система сучасного капіталізму.
- •Суть і ознаки змішаної економічної системи в умовах сучасного капіталізму.
- •Економічна система та закони її розвитку.
- •Економічні функції держави в ринкових умовах господарювання.
- •Продуктивні сили суспільства і виробництво.
- •Структура продуктивних сил. Суспільний поділ праці.
- •Економічні потреби суспільства, їх суть і класифікація.
- •Економічні потреби та економічні інтереси.
- •Структура економічних відносин у поєднані з соціальними, організаційними та технічними відносинами.
- •Власність як основа економічного ладу суспільства. Власність на засоби виробництва.
- •Економічний устрій суспільства та його формаційні типи.
- •Економічні закони і розвиток суспільного виробництва.
- •Форми товарного виробництва: проста і розвинена: спільні риси та відмінності.
- •Теорії вартості товару: трудова, суб’єктивно-психологічна, неокласична.
- •Гроші як економічна категорія.
- •Виникнення і розвиток грошових відносин. Суть та функції грошей. Еволюція грошей.
- •Ринкові відносини, їх суб`єкти і об`єкти. Кругообіг доходів і витрат.
- •Функції ринку. Умови формування і розвитку ринку. Типи ринків.
- •Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування і функції.
- •Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції. Конкуренція і монополія. Досконала і недосконала конкуренція.
- •Альтернативні теорії капіталу.
- •Перетворення грошей у капітал. Загальна формула руху капіталу.
- •Наймана праця і заробітна плата. Вартість робочої сили.
- •Теорії заробітної плати. Сутність, види і системи заробітної плати.
- •Суть підприємництва і умови його існування. Види та функції підприємництва.
- •Підприємство як суб`єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.
- •Роль підприємства і підприємництва в ринковій економіці.
- •Прибуток як економічна категорія.
- •Теорії прибутку. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.
- •Значення прибутку в розвитку підприємництва.
- •Держава та її економічні функції в умовах ринкових відносин.
- •Складові механізму державного регулювання економіки: державний бюджет і фіскальна політика, грошово-кредитна політика.
- •Суть і види економічного відтворення. Відтворення всіх елементів економічної системи. Просте і розширене відтворення.
- •Кругообіг доходу, ресурсів і продукту у процесі суспільного відтворення.
- •Розподільні відносини та їх місце у відтворювальному процесі. Закони розподільних відносин.
- •Диференціація доходів населення. Проблеми багатих і бідних. Межа бідності: абсолютна і відносна.
- •Необхідність державного регулювання розподілу доходів. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення.
- •Економічна категорія «суспільне благо».
- •Сучасні моделі економічного розвитку. Роль науково-технічного прогресу та інновацій в економічному розвитку.
- •Економічна категорія «інновація».
- •Економічні цикли та економічні кризи. Теорії циклів.
- •Роль зайнятості і відтворення робочої сили в економічному розвитку.
- •Зайнятість: суть і форми. Теорії зайнятості.
- •Повна зайнятість: сутність, умови та проблеми забезпечення в ринковій економіці.
- •Державне регулювання зайнятості та його методи.
- •Виникнення та етапи розвитку політичної економії.
Структура економічних відносин у поєднані з соціальними, організаційними та технічними відносинами.
Будь-яке вир-во має сусп-й х-р – це означає, що в процесі вир-ва люди вступають у в-ни не лише з природою, але й між собою і ці в-ни отримали назву виробн. або ек. в-н. Виробн. в-ни включають 4 ланки: вир-во; розподіл; обмін; спож-ня (горизонтальний поділ).
Суть і основу названих в-н складають в-ни власності на засоби вир-ва. Тому що вони х-ризують:
по-перше, сусп-й спосіб поєднання робітника із засобами вир-ва,
по-друге, в-ни між людьми з приводу привласнення засобів і рез-тів вир-ва;
по-третє, умови розпорядження і використання факторів і рез-тів вир-ва, тобто ту сусп. форму, у якій відбувається вир-ва. Отже, в-ни власності визначають, у чиїх інтересах ведеться вир-во, тип сусп-тва, а також його класову і соц. стр-ру.
Ця група виробн. в-н отримала назву соц.-ек. в-н.
Проте виробн. в-ни виникають не лише з приводу вир-ва, розподілу, обміну й спож-ня матер. благ або привласнення засобів і рез-тів вир-ва. Вони виникають також і в процесі орг-ії вир-ва та управління ним. Ця група в-н називається орг.-ек. в-нами. Вони х-ризують лише стан вир-ва, відображають особливості розвитку факторів вир-ва, їх сусп. комбінацію. В сукупності орг.-ек. в-н розрізняють конкретно-ек. та загальні орг.-ек. в-ни.
Конкретно-ек. в-ни — це госп-кий механізм окремих галузей (промисл-ті, будівництва, с/г тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-ек. науками.
Загальні орг.-ек. в-ни — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям нар. госп-ва, тобто економіці у цілому. Це, наприклад, ринкова с-ма орг-ії вир-ва, підприємництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосп. в-ни не можуть бути охоплені окремими конкретно-ек. дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається ек. теорією.
Власність як основа економічного ладу суспільства. Власність на засоби виробництва.
Власність – сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.
Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.
Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.
Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності.
Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.
Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.
Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва.
Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну.
Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.
Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.
По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.
По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.
В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.
На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.
Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва.
Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.
Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини.
Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудовая приватна власність.
Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акіионерних товариств.
Об’єкти (матеріально-речовий зміст) власності – це присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ (це те, з приводу чого люди вступають у відносини власності).
Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, підприємства, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності.
Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Особливість природних ресурсів як засобів виробництва полягає в тому, що вони не є результатом людської праці. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.
Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Права власності:
право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;
право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;
право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;
право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;
право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;
право на передачу благ у спадок;
право на безстроковість володіння благом;
право на відповідальність увигляді стягнення;
право на залишковий характер.
