15. Індонезія – регіональний лідер Південно-Східної Азії.

З перших років державності в якості основних принципів зовнішньої політики Індонезії декларуються незалежність і активність , а також рівновіддаленість від конфронтаційних блоків. У 1950 -ті роки Джакарта була в числі основних ініціаторів створення Руху неприєднання і до теперішнього часу залишається одним з найбільш активних його учасників ( в 1991-1995 роках головувала в русі ) [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] . При цьому, якщо для періоду президентства Сукарно було характерно зближення країни з СРСР та іншими країнами соціалістичного блоку , то після 1965 року є взято курс на щільне політичне і економічне партнерство із Заходом. Характерно , що якщо з СРСР і після 1965 зберігалися повноцінні дипломатичні відносини і здійснювалися систематичні контакти в різних сферах , нехай і на менш інтенсивному рівні , ніж до того , то зв'язки з Китаєм були повністю заморожені : звинувативши КНР в пособництві спробі державного перевороту 30 вересня 1965 року народження, уряд Сухарто розірвало з нею дипломатичні відносини (відновлені в 1990 році) і перервало контакти у політичній, економічній і культурній галузях [ 2 ] .

Крім цього , з середини 1960 -х років найважливіше місце в шкалі зовнішньополітичних пріоритетів Індонезії займає регіональне співробітництво . У 1967 році при ініціативної ролі Індонезії була створена Асоціація держав Південно -Східної Азії ( АСЕАН ) - з тих пір вона незмінно залишається неформальним лідером цієї організації , виступаючи за активізацію інтеграційних процесів , розвиток нових форм внутріасеановского співпраці та взаємодії Асоціації з партнерами за межами Південно- Східної Азії - зокрема , в рамках Регіонального форуму АСЕАН ( АРФ ) і різних діалогових механізмів [ 4 ] [ 2 ] [ 5 ] . Також помітна роль Джакарти в інших багатосторонніх структурах Азіатсько- Тихоокеанського регіону , в тому числі АТЕС , НВЗДА , Діалозі по співпраці в Азії ( англ. ) рос. [ 6 ] [ 3 ] [ 7 ] .

Зустріч С. Б. Юдойоно з В. В. Путіним. Джакарта , 6 вересня 2007

Основною метою міжнародної діяльності Джакарти в даний час є створення сприятливих зовнішніх умов для соціально -економічного розвитку Індонезії , її становлення як демократичної помірно- мусульманської країни , а також сприяння побудові багатополярного світоустрою. Традиційно активною є її позиція на користь ядерного роззброєння та мирного врегулювання регіональних конфліктів : Джакарта , зокрема , надавала активні посередницькі послуги в процесі внутрікамбоджійского врегулювання (1989-1991 роки ) [ 8 ] , виступала з миротворчими ініциіатіву в контексті врегулювання прикордонної суперечки між Камбоджею і Таїландом (2011 рік) [ 9 ] , з 1960 -х років активно бере участь у миротворчій діяльності ООН ( докладніше див розділ «Збройні сили »). З кінця XX століття особливої ​​актуальності для індонезійців придбали завдання протидії зміні клімату та боротьби з тероризмом [ 1 ] [ 3 ] .

Слідуючи цим установкам , Індонезія активно бере участь у роботі Організації Об'єднаних Націй , періодично ставлячи питання про надання їй статусу постійного члена Ради Безпеки , «Групи двадцяти» , Організації ісламська конференція , інших міжнародних організацій і форумів . Вони ж визначають пріоритети країни в двосторонніх відносинах з іноземними державами. Ключовими зарубіжними партнерами Індонезії вже кілька десятиліть є США , Японія , країни АСЕАН та Євросоюзу [ 6 ] [ 1 ] [ 3 ] . Разом з тим , з кінця 1990 -х років узятий курс на диверсифікацію зовнішніх зв'язків [ 6 ] . Зокрема , робилися серйозні зусилля щодо зміцнення відносин з Росією - в 2003 році з візитом у Москві побувала Мегаваті Сукарнопутрі , в 2006 році - Юдойоно , в 2007 році В. В. Путін відвідав Джакарту