32. Палестинська проблема у сучасних міжнародних відносинах.

Палестинська проблема являє собою доволі складні протиріччя між арабськими державами та Ізраїлем. Особливе значення в цій проблемі набуває геополітичний фактор, так як Близькосхідний регіон з його значними ресурсами енергоносіїв є місцем перетину стратегічних інтересів світових та провідних регіональних держав. Європейські держави також намагаються відновити свій традиційний вплив в регіоні, підтримуючи арабські країни та виступаючи за врегулювання близькосхідної проблеми шляхом створення палестинської держави та повернення окупованих Ізраїлем арабських територій.

ЄС проводить політику врегулювання палестинського питання за допомогою такої організації як Середземноморський союз (створений у 2008 р. і об’єднавший  країни Середземномор’я та держави ЄС) [1].

Політика Європейського Союзу щодо Палестини в рамках Середземноморського союзу зводиться до :

- участі в міжнародному врегулюванні на підтримку миру;

- укріпленні демократії, включаючи допомогу в підготовці та проведенні виборів на автономних палестинських територіях;

- консолідації, регіональній кооперації;

- програм допомоги розвитку Палестинської автономії;

- використанні впливу ЄС для прискорення мирного процесу.

1 лютого 2008 р. офіційно почав свою роботу новий європейський механізм допомоги Палестині – інструмент Пегас, який у своїй роботі спирається на досвід свого попередника – створеного Європейським Союзом Тимчасового міжнародного механізму, який працював від червня 2006 р., і до бюджету якого ЄС у цілому виділив 255 млн. € [2].

14 березня 2008 р. в Брюсселі відбувся самміт, на якому країни-учасниці заявили, що вони сприятимуть процесу миру між Ізраїлем та Палестиною без згадування про створення Палестинської держави, що викликало певне невдоволення у Палестини [3].

Починаючи з 2009 р. ЄС надає Палестині економічну допомогу на створення зони Вільної від дії ЗМУ, а також сплачує кошти компаніям, які займаються постачанням електроенергії та палива до автономії [4].

В серпні 2010 р. у Вашингтоні відбувся перший раунд прямих мирних переговорів між Ізраїлем та Палестиною за посередництвом Європейського Союзу. Ця подія стала вдалим кроком у політиці ЄС щодо вирішення Палестинської проблеми [5].

Таким чином, знаходячись в безпосередній близькості від Близького Сходу, Європейський Союз зацікавлений у мирному процесі та встановленні стабільності в регіоні. Європа піддається наслідкам нерозвиненості та нестабільності на Близькому Сході, тероризму, нелегальній імміграції, контрабанді, а також більш небезпечним проявам, в тому числі поширенню зброї масового ураження [6].

Прогрес в арабо-ізраїльських переговорах – це не остаточна, але необхідна умова усунення всіх цих загроз. Але на шляху до вирішення Палестинського питання перед ЄС постають проблеми, що полягають у розрізненості інтересів його країн-учасниць. Таким чином, основна слабкість Європи – це те. Що сьогодні вона не є достатньо визнаною діючою особою, яка може просунути мирний процес і якій довіряють сторони [7]. Встановлення миру на Близькому Сході повинно ґрунтуватися на таких міжнародно-правових положеннях та документах, які можуть бути розроблені тільки із врахуванням невід’ємних національних прав арабського народу Палестини та із врахуванням необхідності поваги та гарантування безпеки Ізраїлю. Вирішення цих проблем на справедливій засаді – це найголовніша умова нормалізації стану на Близькому Сході в цілому, а також ліквідації там вогнища міжнародної напруженості.