31. Проблема єдності Кіпру та перспективи її розв’язання.

Кіпрське питання протягом вже більше п'ятдесяти років залишається однією з нагальних проблем у зовнішній політиці Туреччини .

особливу загостреність в « кіпрській проблемі » викликала офіційна подача заявки Республікою Кіпр на членство в Євросоюзі в 1990 р., що, безсумнівно, є хворим питанням турецької дипломатії. Даний крок викликав різкі протести Туреччини і Північного Кіпру. Сторони посилалися на те , що Республіка Кіпр неправомочна , діяти в якості самостійного міжнародного суб'єкта , так як питання про статус острова було не вирішено .

Проте , заявка Кіпру про входження до складу ЄС була задоволена в кінці 2002 року. Причому Бельгія погодилася з доводами Туреччини , що рішення про прийняття Кіпру до складу Європи повинен був вирішуватися відносно всього острова , а не його окремих частин.

Запропонований Генеральним Секретарем ООН Кофі Аннаном в 2003 році план кіпрського врегулювання ( план Аннана ) , по суті, був єдиною серйозною спробою в дозволі проблемного питання . Даний проект насправді передбачав створення конфедеративної республіки , що складаються з двох рівноправних держав - Турецького і Грецького , з самостійним парламентом і двопалатним законодавчим зборами . Більше того , Туреччина отримувала право зберегти свій військовий контингент на острові , а також було передбачено додання юридичної сили договорам , підписаним між ТРПК і Туреччиною , які дозволяли обом сторонам використовувати всі морський та повітряний простір острова.

Однак , на відбувся 24 квітня 2004 референдумі , грецьке населення Кіпру відкинуло план Аннана 76 % голосів , у той час як турецька частина проголосувала 67 % «за». Таким чином , грецька частина як визнана міжнародним співтовариством Республіки Кіпр стала повноправним членом Європейського Союзу , а статус північної частини острова досі залишається невирішеним.

Тим не менше, не можна вважати це «провалом » турецької дипломатії , навпроти дану дію необхідно розцінювати як дипломатичну перемогу Туреччини , так як в цьому випадку Анкара була прихильником мирного врегулювання проблеми Кіпру , у той час як грецька сторона дотримувалася протилежної точки зору.

На сучасному етапі « кіпрське питання » розглядається як одна з головних перешкод входження Туреччини до Європейського Союзу . Згідно з оцінками міжнародних експертів , процес євроінтеграції свідомо приречений на провал без дозволу проблеми Кіпру. Більше того , аналітики сходяться на думці , що врегулювання питання повинне відбуватися вже не в рамках ЄС , а під егідою ООН з безпосередньою участю Росії як постійного члена Ради Безпеки ООН , якій надається величезне значення у вирішенні даного питання . У цьому випадку керівництву Кіпру буде важче перешкоджати прийняттю рішення про повноправне членство Туреччини , більше того підтримка стратегічного партнера в особі « Білого Дому » в даному питанні буде досить відчутною . Однак , враховуючи специфіку проблеми , а також вельми складні міждержавні відносини окремо взятих країн , робити прогноз в середньостроковій перспективі щодо врегулювання « кіпрської проблеми» представляється вельми проблематичним.