Способи фіксації слідів знарядь злому:

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) виготовлення схем;

4) копіювання;

5) виготовлення зліпків.

12. Дактилоскопі́я — розділ криміналістики, який займається дослідженням конфігурації папілярних ліній на пучках пальців рук із метою встановлення ідентичності.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями.

Папілярні візерунки поділяються на три основних типи:

дугові, петльові та завиткові. Якщо візерунки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це аномальні візерунки.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця).

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка.

13. Криміналістичне дослідження письма (почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і не ідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі.

До загальних ознак відносяться такі, як: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології).

Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі.

Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з'єднань їх.

2) складність почерку — свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;

3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів;

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер;

5) розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками.

6) зв'язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова

7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків;

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів.

Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний );

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5) послідовність рухів.

Авторознавча експертиза — це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора.

Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови).

Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора і які саме.

Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні — лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі — використання певних мовних засобів, мовні помилки).