Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.

Власні ознаки — це елементи й ознаки зовнішності людини, що проявляються у процесі її життєдіяльності. їх поділяють на загально-фізіологічні, анатомічні та функціональні.

Супутні ознаки — це предмети одягу, що перебувають у постійному користуванні особи в момент її відображення (куртка, піджак,брюки, плаття, взуття), а також носильні речі (портфель, парасолька, сумка, годинник, окуляри, сережки). Ці ознаки також індивідуалізують зовнішній вигляд особи.

Важливою умовою застосування словесного портрета є опис ознак зовнішності з урахуванням їх величини (розміру), форми, положення, а в окремих випадках — і кольору.

Величина (розмір) — це кількісна характеристика людського тіла, його частин, елементів і деталей. Це може бути висота, довжина, ширина.

Форма — це загальний вид елемента чи ознаки зовнішності, що визначається за допомогою відповідних геометричних понять (квадратний, кулеподібний, опуклий, угнутий, хвилястий, циліндричний, трикутний, ромбоподібний).

Положення — це розташування, як правило, окремого елемента зовнішності відносно інших. Розташуванням (у вертикальному чи горизонтальному напрямі) характеризується кожна описувана ознака зовнішності людини.

Колір — це спектральна характеристика ознаки зовнішності (волосся, очей, шкіри).

Насамперед уже факт наявності в особи "кримінального" татуювання дає можливість припустити, що ця особа раніше вчинила злочин і була засуджена до позбавлення волі. Залежно від малюнка татуювання та його змістового значення можна отримати таку інформацію про особу:

• дату народження, рік ув'язнення, рік звільнення з місць позбавлення волі, де особа відбувала покарання;

• відомості про злочинну діяльність — кількість судимостей, строк позбавлення волі, вид режиму, склад злочину (хуліганство, крадіжка, пограбування)

• причини злочинного способу життя;

• наявність негативних звичок (алкоголік, наркоман);

• сексуальну орієнтацію;

• особисті якості (сильний, жорстокий, незалежний);

• віросповідання.

16. Судова акустика – це звукові коливання. Звук - це нове нетрадиційне джерело доказової інформації, яке потребує специфічної методики його виявлення, фіксації і подання у ході доказування. За звуковою мовою, яка записана на магнітному носії, не лише ідентифікують людину, а й розв'­язують багато прогностичних питань, наприклад, установлюють наявність у розмовляючого емоційної напруженості і подають її у вигляді кількісних характеристик спектрального складу мови. Криміналістична комплексна фонетична експертиза за участю психолінгвіста може за фонограмою встановити соціо­логічний портрет злочинця. Звукове середовище - це сукупність звукових слідів, які од­ночасно генеруються різними джерелами. Злочин учинюється в матеріальному середовищі, де кожний об'єкт є джерелом звуко­вих слідів, якщо він потрапляє в сферу енергетичної взаємодії. Так, у квартирі під час убивства можна зафіксувати мову - кри­ки жертви про допомогу, грюкіт від падіння предметів тощо. Якщо подія зафіксована на магнітному носії, то її звукові сліди будуть накладені на фон звукового середовища, аналіз якого може дати додаткову інформацію про такі обставини, які не матимуть відображення в звичайних матеріальних слідах. Тому, перебуваючи на місці події, потрібно знати джерела можливих звукових слідів, які іноді залишаються на місці події, хоча без­посередньо звукові сліди відсутні.

Джерелами звуку є всі матеріальні об'єкти органічної і не­органічної природи, які можна поділити на чотири групи:

люди  (звукова мова, немовні звуки);

живі організми (звуки тварин, птахів);

неживі об'єкти та їх системи (звуки музичних інстру­ментів, працюючих верстатів, агрегатів, інструментів, транспорту, знарядь злому, пострілу тощо);

явища природи (звук грому, шум водопаду, прибою, об­валу, горіння тощо).

17.Судова балістика— це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів, закономірності виникнення слідів їх застосування, розробляє засоби і методи збирання й дослідження таких слідів для встановлення певних обставин розслідуваних злочинів, а також рекомендації щодо запобігання злочинам, пов’язаним із вогнепальною зброєю.

Застосування вогнепальної зброї для вчинення злочину супроводжується утворенням речових доказів — джерел доказової інформації:

• боєприпасів, гільз, куль,капсул прокладок;

• матеріалів та інструментів для виготовлення та спорядження боєприпасів;

• вибухових речовин — пороху та його компонентів;

• кульових, дробових пробоїн та пошкоджень на перешкодах — вм'ятин, тріщин, розривів;

• слідів-відображень на гільзах, кулях, прокладках.

До об'єктів судово-балістичних досліджень належать:

• зброя та її складові частини;

• боєприпаси, стріляні кулі та гільзи,капсули прокладки;

• вибухові речовини (порох);

• сліди дії снаряда вогнепальної зброї на вражених перешкодах;

• сліди впливу на вражену перешкоду явищ, що супроводжують постріл.

Вогнепальна зброя — це пристрій, в якому для вильоту кулі з каналу ствола використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин. Ручну вогнепальну зброю класифікують так: • за цільовим призначенням — бойова (гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети, револьвери, рушниці). • за ступенем автоматизації— неавтоматична, автоматична, самозарядна; • за способом заряджання — казнозарядна, дульнозарядна; • за кількістю стволів — одно-, два- та багатоствольна; • за кількістю зарядів — одно- та багатозарядна; • за конструктивними особливостями ствола — гладкоствольна, нарізна, гладконарізна. • за калібром — малокаліберна (до 6,5 мм), середнього калібру (б, 5-9 мм) та великокаліберна (понад 9 мм); • за способом виготовлення — заводська, кустарна (виготовлена майстром-зброярем) та саморобна (виготовляється, як правило, з наявних матеріалів, а інколи із частковим застосуванням окремих частин заводського виготовлення).

Застосування вогнепальної зброї утворює багато слідів на місці події. При пострілі з вогнепальної зброї відбувається взаємодія порохового заряду, снаряда (кулі) і перепони, в результаті чого виникають зміни, які називаються слідами пострілу або слідами застосування зброї. Сліди зброї є різноманітними і залежать від багатьох чинників: моделі зброї, використаних боєприпасів; умов скоєння злочину. Сліди зброї - це сліди взаємодії зброї, боєприпасів з предметами матеріального середовища (обстановки) - пробоїни, вм'ятини, зруйновані предмети , нарешті це сліди на тілі людини - пробоїни, розриви.

18. Криміналістична тактика є системою наукових положень та розроблених на їх основі рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування, прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання й дослідження доказів із метою розкриття, розслідування, попередження злочинів, установлення істини у справі.

Структурно-криміналістична тактика, на думку більшості криміналістів, складається з двох частини.

1. Загальні положення криміналістичної тактики, де розглядають її поняття, завдання, джерела, основні категорії, взаємозв'язок із іншими розділами, значення положень криміналістичної тактики для розкриття і розслідування злочинів, окремі наукові теорії (вчення про криміналістичну версію та планування розслідування; теорія слідчої ситуації; теорія прийняття тактичних рішень і тактичного ризику тощо).

2. Тактика проведення окремих слідчих дій і тактичних операцій (або особлива частина криміналістичної тактики), до якої відносять такі підрозділи як тактика слідчого огляду (обшуку, виїмки, допиту та інших слідчих дій); тактика затримання, накладання арешту на майно, інших тактичних операцій; тактика використання спеціальних знань; тактика розшукової діяльності слідчого; тактика взаємодії слідчого з органами дізнання, підприємствами і установами, громадськістю та засобами масової інформації.

До основних джерел криміналістичної тактики відносять: норми кримінально-процесуального законодавства, судово-слідчу практику або досвід розкриття та розслідування злочинів, положення суспільних наук (логіки, психології, етики, науки управління, наукової організації праці тощо), положення інших розділів криміналістики.

Завдання криміналістичної тактики випливають із завдань науки криміналістики. Відповідно виділяють дві їх групи: загальне та спеціальні завдання. Загальне (головне) полягає в науковому забезпеченні практики, сприянні розробленими в цьому розділі тактичними прийомами і рекомендаціями правоохоронним органам, суду, державному обвинуваченню, професійному захисту в їх роботі зі збирання та дослідження доказів під час слідчих дій, інших заходів, у перебігу судового слідства з метою швидкого та повного розкриття й розслідування злочинів, установлення істини в кримінальних справах. До спеціальних (окремих) завдань належать такі:

- подальше фундаментальне теоретичне дослідження об'єктивних закономірностей, що становлять предмет криміналістики і стосуються криміналістичної тактики;

- удосконалення наявних та розроблення нових тактичних прийомів побудови й перевірки версій і планування розслідування, підготовки та проведення слідчих дій, використання спеціальних знань, взаємодії слідчого з іншими учасниками розслідування, проведення тактичних операцій, вироблення відповідних тактичних рекомендацій.

Одним із основних понять (категорій) та структурним елементом змісту кримінальної тактики вважають тактичний прийом.

Тактичний прийом. - це найбільш раціональний та ефективний у певній ситуації спосіб дії, який обирає особа, котра проводить розслідування злочину, під час планування досудового та судового слідства, проведення слідчих та судових дій, використання спеціальних знань, організації взаємодії з органами дізнання та громадськістю з метою збирання, дослідження, оцінки та використання доказів для встановлення істини в кримінальній справі.

За діапазоном застосування (ступенем складності) виділяють: а) загального характеру, розраховані на застосування в перебігу всіх кримінальних справ та під час проведення всіх слідчих дій (наприклад, прийоми встановлення психологічного контакту) або в процесі декількох однорідних слідчих дій (наприклад допит та очна ставка, обшук та виїмка); б) спеціального характеру (окремі прийоми), застосовувані в межах конкретної слідчої дії, обшуку, допиту, виїмки тощо (І.Ф. Герасимов, М.О. Селіванов, В.Ю. Шепітько).

Але більшість криміналістів останню з наведених класифікаційних груп розглядають окремо, виділяючи такий критерій як за видом слідчої або процесуальної дії, виокремлюючи тактичні прийоми огляду місця події, тактичні прийоми допиту, тактичні прийоми обшуку та інші відповідно до регламентації кримінально-процесуального закону (В. Г. Лукашевич, Г.І. Пічкальова, H.A. Селіванов, В.Ю. Шепітько).

За об'єктом впливу (або сферою реалізації) виділяють: а) тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину, тобто підґрунтям яких, серед іншого, є психологія взаємин; б) тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (В. І. Коміссаров, В.Ю. Шепітько).

За характером інформації, яку має слідчий, виділяють: а) тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (наприклад бесіда на сторонню тему); б) тактичні прийоми, які базуються на матеріалізованій інформації (наприклад пред'явлення речових доказів під час допиту); в) тактичні прийоми, засновані на логіко-розумовій інформації (моделювання події злочину під час огляду місця події) (В. І. Коміссаров, В. Ю. Шепітько).

За способом реалізації виділяють: а) тактичні прийоми, реалізовувані одноособово слідчим; б) тактичні прийоми, реалізовувані групою осіб або за представництвом іншої особи (В. І. Коміссаров).

Заслуговує на увагу особливий підхід до класифікації тактичних прийомів В. Г. Лукашевича, який пропонує виділяти три рівні класифікації: а) методичний рівень - види визначають залежно від цільового спрямування прийомів (прийоми висування та дослідження версій, прийоми збирання, дослідження оцінки та використання доказів, прийоми розшукової діяльності слідчого тощо); б) тактичний рівень - стосовно окремих слідчих та судових дій; в) ситуаційний рівень - тактичні прийоми підлягають диференціації залежно від ситуації процесуальної дії, коли практично неможливо уявити себе в кожний конкретний момент.