28. Поняття милозвучності укр.Мови. Евфонічні чергування.

Для укр. мови характерна евфонічність, або милозвучність. Цю її ознаку помітив ще у ХІХ ст. російський філолог, етнограф Ізмаїл Срезневський. Він зазначав, що укр. мова – це мова поетична, музикальна, живописна.

Евфонія – здатність фонетичної системи мови до мелодійного звучання, створення звукових образів у висловлюванні.

Під милозвучністю мови укр. мовознавець Іван Огнієнко розумів її прагнення до найбільшої простоти й легкості висловлювання. Гнучкість мови він вважав першою ознакою її милозвучності.

Евфонічність мовлення досягається за допомогою фонетичної будови слів, словосполучень, речень і тексту загалом, розташування звуків, особливо наголошених і ненаголошених голосних.

Більшість засобів милозвучності укр. мови стали нормативними і викор. кожним мовцем незалежно від стиліст. забарвлення тексту. До засобів евфонії належать:

А) спрощення у групах приголосних: випадання /д/, /т/ у сполученнях /ждн/, /здн/, /стн/,/стл/: тижня, проїзний, чесний, щасливий; випадання /д/, /к/, /л/ у спол. /рдц/, /зкн/, /скн/, /слн/: серце, брязнути, плюснути, ремісник. Спрощення х-рне і для вимови слів іншомовного походження, в них воно не передається на письмі: гігантський;

Б) вставні голосні. Для полегшення вимови часто між приголосними вставляють голосні /о/, /е/: вихор, капель замість вихр, капль;

В) протеза – розташування звука на початку слова. Приставні /і/, /в/, /г/: іржа, вівця, гайда;

Г) евфонічні чергування. Уникнення збігу голосних або приголосних забезпечується чергуваннями /у/ - /в/, /і/ - /й/ зміни відбуваються за таких умов:

- якщо перше слово закінчується на приголосний і друге починається приголосним, то між ними вживається /у/, /і/: забіг у школу, пам'ять і серце;

- якщо перше слово закінчується голосним і друге починається голосним, то вживають /в/, /й/: росла в Одесі, Ольга й Андрій;

- на початку слова і після паузи перед приголосним вжив. /у/: учора, це було … у Києві, а перед голосним - /в/: в очах;

- незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними /в/, /ф/, а також перед звукосполученнями /л'в/, /св/, /тв/, /хв/ вжив. /у/: сидимо у вагоні, бачила у фільмі, живе у Львові.

Не відбувається чергування /у/ - /в/:

- у словах іншомовного походження: уран, університет, увертюра, ультиматум;

- у власних іменах: Вдовенко, Врубель, Владивосток;

- у словах, що вжив. тільки з /в/ або лише з /у/: вдача, вправа, вступ (удача, управа, уступ – з іншим значенням), взаємини, власний, властивість; увага, ударник, умова, установа.

Чергування /і/ - /й/ не відбувається:

- при зіставленні понять: війна і мир;

- перед словом, що починається звуком /й/: Ольга і Йосип;

- після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось.

До евфонічних чергувань належать також чергування паралельних форм:

- прийменників від – од, з – із – зі, префіксів від- - од-, віді- - оді-, з- - із- - зі-: від села – од села, батько з сином – прийшов із батьком – зі мною; відчувати – одчувати; відібрати – одіслати; згризти – ізвечора – зістрибнути;

- постфіксів –ся – сь у дієслівних формах: земля вкрилася снігом – доборолась Україна до самого краю;

- часток б – би, ж – же: написала б тобі – написав би тобі; казала ж – казав же;

- сполучників хоч – хоча, щоб – щоби, ні – ані: хоч надворі смеркалось – хоча й волі не було; щоб тих щасливих днів не загубити – щоби життя пролилось піснею; ні вітру – ані хмариночки;

- кінцевих –мо – м дієслівних формах: напишемо – напишем;

- кінцевих –ому – ім у прикметникових формах: на широкому – на широкім.

Милозвучність укр. мови досягається різними мовними засобами, включаючи фонетичні, зокрема рівномірний розподіл голосних і приголосних звуків у потоці мовлення. Українська мова прагне уникати складних для вимови звукосполучень, тому їй не властиве поєднання кількох голосних чи приголосних звуків. З метою досягнення милозвучності вживаються варіанти префіксів, прийменників, сполучників тощо.