2.2. Вплив глобалізаційних процесів на рівень економічного розвитку України.

В умовах глобалізації світової економіки питання стратегічного розвитку України є дуже актуальним. Процес глобалізації сучасної світової економіки веде до формування в перспективі все більш цілісної економічної системи світового господарства, в якій відносини її підсистем,

елементів і суб’єктів визначаються різко збільшеною взаємозумовленістю, взаємозалежністю, взаємопроникненням і взаємодією. Процес глобалізації при цьому найтіснішим чином пов'язаний з наростаючою відкритістю національних економік і лібералізацією системи зовнішньоекономічних

зв'язків держав.

В умовах глобалізації формується відповідне економічне середовище, що функціонує на базі спільних принципів та правил, розвиваються коопераційні і асоціативні зв'язки і відносини, посилюється взаємозалежність суб’єктів світового господарства. Однак, з іншого боку, зростає уразливість національних економік від процесів, що протікають у світовій економіці. Йде процес розшарування і диференціації світогосподарського простору, виникають підсистеми, заповнені тіньовими відносинами.

В Україні перехід до інноваційної моделі розвитку зовнішньоекономічних зв’язків протікає досить нерівномірно, стаючи додатковим аспектом посилення диференціації у світовому господарстві. Складаються передумови зростання нестійкості світогосподарської системи. Все це створює необхідність адаптації національних соціально-економічних систем до нових суперечливих умов глобалізації світової економіки через зміни в суспільній свідомості, інститутах, відхід

від стереотипів економічної поведінки, а також прийняття адекватних захисних заходів. На перше місце висувається здатність держави забезпечити сприятливі умови для діяльності національних господарюючих суб’єктів, а також стратегічне маневрування в світогосподарській системі, що змінюється. У зв’язку з цим завданням нашої держави стає не боротьба з об’єктивними тенденціями глобалізації світової економіки, а вміння отримувати користь із зазначених процесів. У реальній практиці це знаходить свій вияв у раціоналізації співвідношень лібералізації і протекціонізму у зовнішньоекономічній політиці держав.

Глобалізація як вища фаза інтернаціоналізації економічного життя в сучасних умовах об’єктивно створює передумови для трансформації політики протекціонізму. На цей час посилення протекціоністського режиму провідних країн світу щодо зарубіжних конкурентів має свої об’єктивні межі, пов’язані з їх більш фундаментальним, довготривалим, стратегічним прагненням до загальної лібералізації міжнародної торгівлі і розширенням економічного поля діяльності їх корпоративного бізнесу.

Становлення політики трансформованого протекціонізму в сучасній міжнародній торгівлі і поява його нових форм ставить дуже серйозні завдання перед зовнішньоекономічною політикою України. Отримавши статус країни з ринковою економікою і будучи членом СОТ, Україна повинна займати при цьому позицію не тільки сторони, що захищається, але й активно реалізує свої власні національні економічні інтереси і на цій основі свою власну протекціоністську політику. Україна повинна вчитися максимально ефективно застосовувати заходи як в цілях захисту і підтримки вітчизняних товаровиробників, так і з метою загальної активізації ролі українського бізнесу на світових товарних ринках.

Якісне оновлення української економіки за рахунок використання конкурентних переваг в агропромисловій, транспортній і освітній сферах забезпечить економічне зростання на 6,5 %. Це найкращий шлях, який дозволить Україні знайти свою нішу в світовому господарстві, тому необхідно зорієнтувати реформи та ресурсний потенціал на використання конкурентних переваг.

Вплив глобалізаційних процесів на економіку України носить двоякий характер. Позитивним сторонами можна назвати:

• зменшення витрат на здійснення зовнішньоекономічних операцій;

• можливість брати активну участь в обговоренні режимів регулювання міжнародних економічних відносин;

• забезпечення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів через приєднання до загальноприйнятих у світі регулятивних норм;

• можливість входження України до міжнародних коопераційних проектів;

Проте, існують і негативні наслідки глобалізації, зокрема:

• домінування економічно розвинених країн;

• пригнічення розвитку окремих галузей національної економіки, що не завжди готові до повноцінної міжнародної конкуренції, заміщення їх імпортом;

• соціальна нерівність у порівнянні з економічно успішними країнами;

• глобалізація вивільнює економічні сили, які поглиблюють нерівність у сфері зайнятості, котра вже існує, а також у питаннях продуктивності праці, матеріального добробуту .

Глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками – зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. На даний час Україна не використовує всі свої конкурентні переваги (дешева робоча сила, достатня ресурсозабезпеченість деякими видами сировини, використання вигідного геоекономічного розташування тощо), оскільки офіційний сектор економіки неефективний. Натомість конкуренти України широко застосовують високі й запатентовані технології, стимулюють виробництво унікальних товарів, всебічно залучають наукову еліту, кредитують інновації.

Глобалізація активно впливає на всі аспекти економічного розвитку України. Особливої уваги заслуговує вплив на національний ринок праці.

Активний розвиток міжнародних ринків праці є наслідком, але водночас і чинником процесів глобалізації, наростання взаємопов’язаності й відкритості національних економік, інтернаціоналізації капіталу та виробництва. Тому дослідження проблематики тенденцій зайнятості та розвитку ринків праці є не тільки актуальним, але й вельми значущим з позицій регулювання.

Вплив економічної глобалізації на ринок праці відстежується через такі показники, як склад і структуру робочих місць, їх динаміку, якісні характеристики робочої сили та її мобільність.

Щодо   структури робочих місць, то за секторами економіки, так і за професійним статусом Україна далека від стандартів економічно розвинених країн. За даними Держкомстату України чисельність зайнятих у сільській місцевості у 2010 році становила 6,5 млн. осіб [3]. Натомість надто низькою є частка зайнятих у будівництві та обробній промисловості, зокрема у виробництві машин та устаткування, виробництві електричного та електронного устаткування, виробництві транспортного устаткування, тобто у тих видах діяльності, які забезпечують інвестиції в економіку країни.

Не відповідає завданням інноваційного розвитку і якісний склад зайнятих: від початку виходу з кризи спостерігається перерозподіл зайнятості на користь некваліфікованої робочої сили (чисельність представників найпростіших професій зросла на 1,6 млн. осіб або на 43,2% при скороченні чисельності фахівців і кваліфікованих робітників), що свідчить про домінування в економіці України застарілих технологій і відсутність будь-яких інноваційних процесів. Зменшується пропозиція кваліфікованих представників робітничих професій: частка осіб з професійно-технічною освітою серед економічно активного населення скоротилася до 24%. При цьому близько третини економічно активних осіб не мають професійної освіти, в тому числі 7% не мають повної загальної середньої освіти [2, с.134].

Характеризуючи мобільність робочої сили, треба зауважити, що на сучасному етапі український капітал посилює попит на робочу силу не лише в Україні, а й за її межами. Водночас у нашій країні шукають роботу не лише вітчизняні працівники, а й трудові мігранти, оскільки наслідком глобалізації є зовнішня трудова міграція. Масштаби цього явища в Україні досить значні, за даними досліджень за кордоном працює до 7 млн. громадян України.

Під впливом глобалізаційних процесів український уряд змінює підходи до еміграційної/імміграційної політики. Зростає   розуміння того, що не тільки торгівля людьми (жінками) потребує уваги, але і зміни на ринку праці та в системі соціального захисту.

Україна нині втягнута в процес формування глобального ринку праці через міграційні потоки, що набувають динаміки. Позитивними результатами трудової міграції для ринку праці України можна вважати послаблення тиску на внутрішній ринок праці, збільшення валютних надходжень в Україну від співвітчизників, що працюють за кордоном; освоєння за кордоном нових технологій, передових методів організації праці, що сприяє запровадженню їх в Україні; залучення закордонних спеціалістів для виконання унікальних і складних видів робіт у випадку нестачі спеціалістів на національному ринку праці тощо.

Попри позитивні сторони, мають місце і негативні наслідки трудової міграції для ринку праці України: погіршення якості робочої сили через відтік за кордон висококваліфікованих трудових ресурсів;   втрата українськими працівниками професійних навичок під час еміграції; зниження розмірів заробітної плати працівників певних галузей економіки в Україні через готовність більшості іммігрантів одержувати нижчу заробітну плату; зростання неформальної зайнятості в Україні через імміграцію.