3.2. Перспективи підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Забезпечення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів за рахунок приєднання країни до загальноприйнятих у світі регулятивних норм також є однією із позитивних сторін, оскільки сучасному становищу держави не позаздриш. Іноземні інвестори не довіряють політичній та економічній нестабільності в країні і тому забирають свої капіталовкладення, а це негативно впливає на розвиток виробничої промисловості.

Позиція, яку зараз підтримує Україна приведе до збільшення можливостей входження країни до великих міжнародних коопераційних проектів, що в перспективі можуть забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності та розширити можливості більш вільного доступу до зарубіжних ринків за рахунок зменшення тарифних і нетарифних перешкод.

Але для України стратегічно важливою метою має стати стимулювання структурних реформ усередині країни, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності у відкритому ринковому середовищі, що є стратегічно важливою метою.

На жаль, на сьогодні Україна недостатньо залучена до цих процесів, оскільки вона:

• значно відстає від провідних держав світу в галузі

інформатизації та розвитку інформаційних технологій;

• перебуває лише на початку формування власних ТНК,

конкурентоспроможних на глобальному рівні й здатних до здійснення глобальної стратегії розвитку;

• досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію;

• не приділяє належної уваги координації своєї

зовнішньоекономічної політики з іншими пострадянськими й постсоціалістичними країнами, що розвиваються, - це робить політику мало гнучкою та в цілому послаблює зовнішні позиції.

Тому, з іншого боку, глобалізація спричинює серйозні негативні наслідки – вона загрожує майбутньому людської цивілізації, шкідливо впливає на клімат, погіршує якість та рівень життя. Виникає пригнічення розвитку окремих галузей (секторів) національної економіки, які виявляються не готовими до повноцінної міжнародної конкуренції, заміщення їх імпортом.

Покращити становище України на світовому ринку можливо завдяки застосуванню ефективної інноваційної та зовнішньоекономічної політики.

Головним завданням інноваційної політики держави в епоху поширення глобалізацій них процесів має стати забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, вдосконалення механізму активізації інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх сферах економіки.

Основними стратегічними завданнями задля трансформації економіки України в умовах глобалізації є :

• розбудова національної інноваційної системи, підвищення

частки інноваційної продукції, збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг;

• структурна модернізація, спрямована на подолання надмірної

залежності від окремих глобальних ринків та поглиблення участі у глобальних високотехнологічних проектах;

• зміцнення конкурентних переваг вітчизняного бізнесу,

підтримка найбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв та захист від недобросовісної конкуренції на світових ринках;

• зміцнення експортного потенціалу країни, підвищення питомої

ваги товарів із високою часткою доданої вартості;

• формування виробничих регіональних кластерів (енерго

металургійно-хімічних) світового значення;

• диверсифікація джерел інвестування, становлення власних

транснаціональних структур;

• розвиток внутрішнього ринку як бази формування та апробації

національних конкурентних переваг;

• елективне використання геополітичного положення України та

підвищення її ролі як транзитної держави;

• впровадження дієвих механізмів захисту від економічних та

технологічних ризиків і небезпек, несприятливих змін міжнародної кон'юнктури;

• удосконалення процесів інтеграції України в сучасні

економічні та політичні альянси, розвиток взаємовигідного співробітництва з міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

Для успішної інтеграції України в глобалізаційне поле світового

господарства необхідна довгострокова зовнішньоекономічна стратегія. У сфері зовнішньоекономічної політики до теперішнього часу втрачена і не відновлена необхідна комплексність і системність в діяльності відповідних державних органів країни. В умовах наростання в країні фінансово_економічної кризи, загострення соціально_економічних проблем і намагань зі сторони центру вирішувати їх на селективній, вибірній основі цілком можливим стає посилення протиріч між центром і регіонами і навіть посилення сепаратистських тенденцій.

Українська стратегія глобалізації не повинна бути однобокою, що

зачіпає яку-небудь одну сферу – економіку, торгівлю, фінанси, вона повинна бути комплексною. Нова глобалізаційна стратегія розвитку на майбутнє повинна будуватися на науково_обґрунтованій національній стратегії розвитку, що враховує загальносвітові проблеми. Глобалізація ставить Україну перед проблемою самовизначення цілей розвитку і місця в сучасному світі – чи буде це експортно_сировинна модель розвитку, чи

модель повноправного партнерства на світовій арені.

Перспектива адаптації України до процесів глобалізації повинна

включати взаємопов’язані стратегії, реалізовані державою залежно від ступеня інтенсивності впливу глобалізаційних чинників на національну економіку. Зокрема, в Україні доцільна реалізація стратегії стимулювання процесів глобалізації.

На першому етапі стратегія повинна будуватися на підтриманні

наявних досягнень: вирішення спільними зусиллями глобальних проблем; допомога найменш розвиненим країнам і регіонам; активна участь у діяльності міжнародних організацій.

На другому етапі зовнішньоекономічна стратегія стимулювання

процесу глобалізації повинна передбачати: активну інтеграцію; зміцнення валюти країни; налагодження експортно-імпортних зв’язків, збільшення товарообігу; поєднання експортно_орієнтованої економіки з власним конкурентоспроможним виробництвом; вдосконалення законодавства та інвестиційного клімату; поліпшення рівня життя населення; спрямування інвестицій на розвиток інфраструктури; участь у діяльності міжнародних організацій, налагодження інтеграційних зв’язків; участь у побудові нової фінансової архітектури та інші заходи.

Україна повинна будувати якісно нову соціально-орієнтовану

модель глобалізації, основою якої має стати людина, і мета держави – перехід від індустріальної до інформаційної стадії розвитку. Основними принципами, здатними об’єднати населення України, є забезпечення рівних стартових умов на інноваційному рівні; гарантовані соціальні стандарти для всіх верств населення.